18. Поняття «законність» і «правопорядок». Основні засади законності.

Законність - явище багатогранне. Її розглядають як принцип формування правової держави, як метод управління суспільством, як режим точного виконання закону. Законність трактують і як сукупність вимог, гарантій, що забезпечують порядок у державі. Важливе значення мають і такі категорії, як зміцнення законності, порушення законності, стан законності тощо.

Основними засадами законності вважають:

а) верховенство закону в системі нормативних актів;

б) єдиність вимог щодо дотримання виконання законів;

в) незаперечність закону в соціальній практиці;

г) реальний характер законності; ґ) забезпечення прав людини;

д) невідворотність відповідальності за правопорушення;

е) взаємозв'язок законності й доцільності, законності й культурності, законності й справедливості тощо.

Із законністю тісно пов'язане інше правове явище — правопорядок (правовий порядок). Поняття "правопорядок" широко використовується в чинному законодавстві, охорона правопорядку — най­важливіша функція держави.

Найбільшого поширення одержав погляд на правопорядок як на реалізовану законність, як на суспільний порядок, що встановлюється та охороняється державою на основі чинних норм права та в режимі законності. З цього погляду правопорядок є продуктом дії в суспільстві режиму законності. Від рівня законності залежить рівень правопорядку. Однак подібне трактування здається не зовсім пра­вильним. Дійсно, зазначені явища тісно взаємопов'язані. У формуванні правопорядку законність виступає як основний принцип діяльності державних органів, посадових осіб і громадян. Але правопорядок не може скластися як наслідок одного лише цього принципу, навіть і основного.

19. Роль держави і організації суспільства і здійснення політичної влади. Напрями організації державою суспільства та його політичної системи.

Характер взаємодії держави і політичної системи - це важливий показник стану суспільства в цілому, а також виконання завдань та впровадження перспективних планів розвитку, які стосуються сучасного суспільства. Протилежність політичних поглядів призводить до конфліктного стану соціальних суб'єктів, дисбалансу в задоволенні життєво важливих потреб, що знаходять свій прояв у таких негативних формах як громадянська війна, революція, обмеження правового статусу людини, узурпація влади певною політичною силою тощо. Для запобігання та попередження таких ситуацій потрібен певний механізм узгодження взаємодії соціальних суб'єктів, що упорядкував би певним чином їх діяльність, використовуючи певні правові засоби впливу. Таким механізмом, здатним поєднати зусилля різних соціальних груп є держава з усіма характерними для неї ознаками.

20. Види правових норм.

Правові норми розрізняють по:

1. Галузевої приналежності (норми конституційної, карної, цивільної, трудової й іншої галузей права),

2. виконуваної функції в правовому регулюванні

а) регулятивні (розраховані на правомірне поводження, установлюють юридичні права й обов'язки учасників регульованих суспільних відносин);

б) правоохоронні (розраховані на неправомірне поводження й завжди містять санкції, застосовувані до правопорушників);

3. Рівню правового регулювання

а) норми матеріального права (прямо, безпосередньо регулюють суспільні відносини , визначаючи юридичні права й обов'язки їхніх учасників);

б) норми процесуального права (визначають порядок, процедуру реалізації норм матеріального права);

4. Характеру диспозиції

а) уповноважуючі (вказують на можливість робити певні дії);

б) зобов'язуючі (указують на необхідність робити певні дії),

в) заборонні (указують на необхідність утримуватися від здійснення певних дій);

5. Способу встановлення диспозиції

а) імперативні (правило поведінки встановлюється державою);

б) диспозитивні (установленою державою правило поведінки діє лише тоді, коли учасники регульованих суспільних відносин самі не встановили для себе іншого правила);

6. Призначенню в правотворчестве

а) первинні;

б) похідні (детализирующие, що конкретизують первинні),

7. Дії в просторі

а) загальні (загальнодержавні);

б) місцеві;

в) регіональні;

г) локальні;

8. Дії в часі

а) постійні;

б) тимчасові;

9. Дії по колу осіб

а) загальні (поширюються на все населення країни);

б) спеціальні (поширюються на певне коло осіб);

в) виняткові (роблять вилучення із загальних і спеціальних);

10. Юридичній чинності

а) норми законів;

б) норми підзаконних актів.