
- •2. Правова держава та її основні ознаки. Взаємна відповідальність особи та держави її органів та посадових осіб.
- •3. Використання, виконання та дотримання як форми реалізації норм права.
- •4. Предмет та функції Теорії держави та права.
- •5. Поняття право. Соціально-політична суть права. Юридичне право, основні його ознаки.
- •6. Поняття правове регулювання, його предмет, метод і межа.
- •7. Система дисципліни Теорія держави та права.
- •8. Право як система нормативного регулювання.
- •9. Поняття види с пособи тлумачення норма права.
- •10. Методологічне значення Теорії держави та права. Зв'язок предмета та методу держави та права.
- •11. Співвідношення між нормами права та іншими соціальними науками.
- •12. Види суб’єктів правовідносин. Правосубєктність. Правоздатність, дієздатність і деліктоздатність.
- •13. Загальнонаукові, спеціально-наукові і приватно-наукові методи дослідження та вивчення державно-правових явищ.
- •14. Система функції права.
- •15. Поняття «правосвідомості і правова культура» та їх види. Характерні ознаки правосвідомості.
- •16. Суспільство і соціальні інститути. Політична система суспільства.
- •17. Норма права і стаття нормативно-правового акта.
- •18. Поняття «законність» і «правопорядок». Основні засади законності.
- •19. Роль держави і організації суспільства і здійснення політичної влади. Напрями організації державою суспільства та його політичної системи.
- •20. Види правових норм.
- •21. Соціальна поведінка та її види.
- •22. Роль права в організації суспільства. Право як складова політичної системи суспільства.
- •23. Поняття «правотворення». Правотворчість як особлива форма соціального управління.
- •24. Склад правопорушень та його ознаки.
- •25. Держава її співвідношення з суспільством.
- •26. Правотворчість і юридична техніка.
- •27. Підстави та притягнення до юридичної відповідальності. Звільнення від юридичної відповідальності: підстави і порядок.
- •28. Поняття «Громадське суспільство» та його ознаки. Структура громадського суспільства.
- •29. Нормативно-правовий акт як особлива та основна форма права.
- •30. Поняття «юридична відповідальність». Принцип, види, функції та мета юридичної відповідальності.
- •31. Поняття «функція права». Класифікація функції держави.
- •32. Правова система: поняття і різновиди.
- •33. Правові наслідки правомірної та неправомірної поведінки.
- •34. Внутрішні функції держави. Екологічна функція. Розвиток функції захисту прав і свобод громадян.
- •35. Поняття «система законодавства» його зміст і співвідношення із системою права.
- •36. Правопорушення як протиправна поведінка. Види правопорушень.
- •37. Зовнішні функції держави, їх розвиток у сучасному світі.
- •38. Поняття «галузь права». Підстави обєднання норм, джерел права за галузями.
- •39. Поняття «правомірна поведінка» та її ознаки.
- •40. Форми і методи здійснення функції держави.
- •41. Поділ галузей права на підгалузі та інститути права.
- •42. Суспільний та громадський порядок. Поняття дисципліна та її види.
- •45. Правопорядок як результат законності. Вимого до правопорядку.
- •46. Форми правління: поняття, види
- •47. Субєкти і стадії застосуванн норм права.
- •49. Поняття форма державного устрою та її види.
- •51. Структура правової культури. Зв'язок правової з правосвідомістю, шляхи формування правової культури.
- •52. Поняття державно-правовий режим та його співвідношення з формою правління і державним устроєм.
- •53. Субєкти, принципи і стадії правотворчості.
- •54. Юридичні факти: поняття та класифікації.
- •55. Особливості елемента форм Української держави.
- •56. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі і за колом осіб.
- •57. Поняття об’єкти правовідносин та їх види.
- •58. Поняття механізм держави. Держава як система державних організацій.
- •59. Систематизація нормативних актів.
- •60. Поняття правові відносини їх основні риси та види.
- •62. Загальна характеристика головних галузей права.
- •63. Акти офіційного тлумачення норм права.
- •64. Поняття державна влада. Принцип поділу державної влади: законодавча, виконавча, судова влади, їх соціальне призначення, основи організації та взаємодії.
- •67.Суб’єктивні права, свободи, законні інтереси та обов’язки особи та громадянина. Відповідальність держави перед особою і громадянином.
- •69.Стадії процесу правового регулювання. Типи правового регулювання.
- •70.Роль державного апарату у функціонуванні держави.
- •71. Система права та його структура.
- •72. Поняття правозастосовний акт.
- •73. Вимоги до державного апарату в умовах демократичної правової держави.
- •74. Поняття функції права .
- •75. Поняття застосування норм права як особлива форма їх реалізації.
- •76. Поняття «функціонування держави». Реалізація державою своїх функцій. Організаційна діяльність держави.
- •77. Регулювання соціальних процесів. Соціальні інститути і норми. Основні види соціальних норм.
- •78. Матеріальні та процесуальні галузі права.
- •79. Поняття «людина», «особа», і «громадянин». Правове становище особи на різних етапах суспільства.
- •80. Поняття та види форм (джерел) права, їх особливості.
- •81. Громадське суспільство і правова держава їх взаємодія.
- •82. Поняття «громадянство». Роль держави у визначенні статусу громадянина.
- •83. Загальні принципи застосування норм права.
- •84. Основи правового становища особи в Україні. Гарантії здійснення прав та обов’язків громадян України.
- •85. Поняття «норма права». Норма права як елемент права та стандарт поведінки.
- •86. Історичні джерела правової держави.
82. Поняття «громадянство». Роль держави у визначенні статусу громадянина.
Громадянство – сталий правовий зв'язок індивіда з конкретною державою. Цей зв'язок набуває втілення в тому, що держава надає особі певний обсяг прав і свобод і забезпечує їхню реалізацію на практиці. Держава також надає своєму громадянинові, що перебуває за кордоном, заступництво, захищає його права у разі порушення (зрозуміло, у рамках, обумовлених нормами міжнародного права). Громадянин зобов'язаний визнавати конституцію, дотримуватися законів, сплачувати податки, дбайливо ставитися до навколишнього середовища й історичної спадщини. Правовідносини, що виникають між індивідом і державою в результаті громадянства, є безумовними. Це означає, що жодна зі сторін не може окреслити виконання своїх обов'язків якими-небудь умовами. Держава не може порушувати права громадян на тій підставі, що вони не сплачують податків або що вони – злочинці.
У державах з монархічною формою правління використовується термін підданство. Однак формально підданство означає правовий зв'язок особи не з державою, а з монархом. У сучасних демократичних монархіях Західної Європи цей нюанс втратив значення, і поняття "громадянство" і "підданство" використовуються як повні синоніми. Але в монархіях Азії й Африки про подібну синонімічність не йдеться.
Загальна декларація прав людини 1948 р. зафіксувала загальний принцип, раніше невідомий: "1. Кожна людина має право на громадянство. 2 Ніхто не може бути довільно позбавлений свого громадянства або права змінити своє громадянство" (ст. 15).
Громадянство набувається двома основними шляхами. Перший спосіб стати громадянином – народження. Такий порядок його набуття також називається філіацією (від лат. filius – син). Це найпоширеніший спосіб набуття громадянства, у будь-якій країні більшість жителів в її уродженими громадянами. Порядок набуття громадянства за народженням регулюється двома правилами – правом крові і правом ґрунту.
83. Загальні принципи застосування норм права.
Вимоги до застосування норм права - юридичні правила (умови), за допомогою яких правозастосовний орган (суд, адміністрація державних органів та ін.) втілює в життя принципи права.
Правозастосовний орган керується такими вимогами:
1. Законності (належного додержання законних процедур):
а) при вирішенні справи грунтується на конкретній нормі чи права сукупності норм, які прямо стосуються розглянутої справи; дотримується їх точного змісту;
б) діє в рамках своєї компетенції; не виходить за межі повноважень, передбачених законом; у разі їх порушення несе юридичну відповідальність;
в) завжди застосовує правові норми, коли виникають обставини, передбачені нормою; не ухиляється від застосування норми; не припиняє дії норми з будь-якого приводу (застарілість, невідповідність місцевим умовам тощо) або під впливом особи (органу), не уповноваженої на те законом. Доки норма права не скасована, не змінена або не припинена у встановленому законом порядку, вона є обов'язковою для правозастосовного органу.
2. Обґрунтованості:
а) виявляє всі факти, що стосуються справи;
б) ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчає факти, визнає їх достовірними;
в) відкидає всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.
3. Доцільності, тобто відповідності діяльності правозастосов-них органів і осіб у рамках закону конкретним життєвим умовам місця і часу; обрання оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації:
а) у межах змісту норми (яка передбачає межі в рамках одного рішення, можливість вибору між різними рішеннями, можливість застосувати норму або утриматися від її застосування) обирає рішення, яке найповніше та найправильніше відображає зміст закону;
б) при однаковому і неухильному виконанні юридичних розпоряджень діє ініціативно - з урахуванням місця і часу виконання, розумно розподіляє сили і засоби і т.д.;
в) зважує на індивідуальні особливості справи, соціальну значущість застосовуваної норми, її відповідність духу права.
4. Справедливості:
а) неупереджено ставиться до дослідження обставин справи, до осіб, що беруть участь у ній, до остаточного рішення;
б) приймає рішення, яке узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими цінностями, власними моральними переконаннями і моральними переконаннями суспільства в цілому.