- •2. Правова держава та її основні ознаки. Взаємна відповідальність особи та держави її органів та посадових осіб.
- •3. Використання, виконання та дотримання як форми реалізації норм права.
- •4. Предмет та функції Теорії держави та права.
- •5. Поняття право. Соціально-політична суть права. Юридичне право, основні його ознаки.
- •6. Поняття правове регулювання, його предмет, метод і межа.
- •7. Система дисципліни Теорія держави та права.
- •8. Право як система нормативного регулювання.
- •9. Поняття види с пособи тлумачення норма права.
- •10. Методологічне значення Теорії держави та права. Зв'язок предмета та методу держави та права.
- •11. Співвідношення між нормами права та іншими соціальними науками.
- •12. Види суб’єктів правовідносин. Правосубєктність. Правоздатність, дієздатність і деліктоздатність.
- •13. Загальнонаукові, спеціально-наукові і приватно-наукові методи дослідження та вивчення державно-правових явищ.
- •14. Система функції права.
- •15. Поняття «правосвідомості і правова культура» та їх види. Характерні ознаки правосвідомості.
- •16. Суспільство і соціальні інститути. Політична система суспільства.
- •17. Норма права і стаття нормативно-правового акта.
- •18. Поняття «законність» і «правопорядок». Основні засади законності.
- •19. Роль держави і організації суспільства і здійснення політичної влади. Напрями організації державою суспільства та його політичної системи.
- •20. Види правових норм.
- •21. Соціальна поведінка та її види.
- •22. Роль права в організації суспільства. Право як складова політичної системи суспільства.
- •23. Поняття «правотворення». Правотворчість як особлива форма соціального управління.
- •24. Склад правопорушень та його ознаки.
- •25. Держава її співвідношення з суспільством.
- •26. Правотворчість і юридична техніка.
- •27. Підстави та притягнення до юридичної відповідальності. Звільнення від юридичної відповідальності: підстави і порядок.
- •28. Поняття «Громадське суспільство» та його ознаки. Структура громадського суспільства.
- •29. Нормативно-правовий акт як особлива та основна форма права.
- •30. Поняття «юридична відповідальність». Принцип, види, функції та мета юридичної відповідальності.
- •31. Поняття «функція права». Класифікація функції держави.
- •32. Правова система: поняття і різновиди.
- •33. Правові наслідки правомірної та неправомірної поведінки.
- •34. Внутрішні функції держави. Екологічна функція. Розвиток функції захисту прав і свобод громадян.
- •35. Поняття «система законодавства» його зміст і співвідношення із системою права.
- •36. Правопорушення як протиправна поведінка. Види правопорушень.
- •37. Зовнішні функції держави, їх розвиток у сучасному світі.
- •38. Поняття «галузь права». Підстави обєднання норм, джерел права за галузями.
- •39. Поняття «правомірна поведінка» та її ознаки.
- •40. Форми і методи здійснення функції держави.
- •41. Поділ галузей права на підгалузі та інститути права.
- •42. Суспільний та громадський порядок. Поняття дисципліна та її види.
- •45. Правопорядок як результат законності. Вимого до правопорядку.
- •46. Форми правління: поняття, види
- •47. Субєкти і стадії застосуванн норм права.
- •49. Поняття форма державного устрою та її види.
- •51. Структура правової культури. Зв'язок правової з правосвідомістю, шляхи формування правової культури.
- •52. Поняття державно-правовий режим та його співвідношення з формою правління і державним устроєм.
- •53. Субєкти, принципи і стадії правотворчості.
- •54. Юридичні факти: поняття та класифікації.
- •55. Особливості елемента форм Української держави.
- •56. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі і за колом осіб.
- •57. Поняття об’єкти правовідносин та їх види.
- •58. Поняття механізм держави. Держава як система державних організацій.
- •59. Систематизація нормативних актів.
- •60. Поняття правові відносини їх основні риси та види.
- •62. Загальна характеристика головних галузей права.
- •63. Акти офіційного тлумачення норм права.
- •64. Поняття державна влада. Принцип поділу державної влади: законодавча, виконавча, судова влади, їх соціальне призначення, основи організації та взаємодії.
- •67.Суб’єктивні права, свободи, законні інтереси та обов’язки особи та громадянина. Відповідальність держави перед особою і громадянином.
- •69.Стадії процесу правового регулювання. Типи правового регулювання.
- •70.Роль державного апарату у функціонуванні держави.
- •71. Система права та його структура.
- •72. Поняття правозастосовний акт.
- •73. Вимоги до державного апарату в умовах демократичної правової держави.
- •74. Поняття функції права .
- •75. Поняття застосування норм права як особлива форма їх реалізації.
- •76. Поняття «функціонування держави». Реалізація державою своїх функцій. Організаційна діяльність держави.
- •77. Регулювання соціальних процесів. Соціальні інститути і норми. Основні види соціальних норм.
- •78. Матеріальні та процесуальні галузі права.
- •79. Поняття «людина», «особа», і «громадянин». Правове становище особи на різних етапах суспільства.
- •80. Поняття та види форм (джерел) права, їх особливості.
- •81. Громадське суспільство і правова держава їх взаємодія.
- •82. Поняття «громадянство». Роль держави у визначенні статусу громадянина.
- •83. Загальні принципи застосування норм права.
- •84. Основи правового становища особи в Україні. Гарантії здійснення прав та обов’язків громадян України.
- •85. Поняття «норма права». Норма права як елемент права та стандарт поведінки.
- •86. Історичні джерела правової держави.
80. Поняття та види форм (джерел) права, їх особливості.
Право, як цілісне явище соціальної дійсності, має певні форми свого виразу. В юридичній науці розрізняють внутрішню і зовнішню форми права, під якими традиційно розуміють, у першому випадку, внутрішню структуру права, у другому — джерела права, що формально закріплюють правові явища і дозволяють адресатам знайомитися з їх змістом та користуватися ними.
В юридичній літературі разом з терміном "форма права" використовується термін "джерело права". Вони досить тісно взаємопов'язані, але не співпадають. Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються — чи по відношенню до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми або групи норм.
Термін "джерело права" часто розглядається у таких значеннях:
1) джерело права в матеріальному розумінні — це суспільні відносини, які розвиваються і обумовлюють виникнення, розвиток та зміст права;
2) джерело права в ідеологічному розумінні — це виражена в офіційній формі сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право;
3) джерело права у формальному (юридичному) розумінні —
це офіційні форми зовнішнього вираження і закріплення правових норм, що діють в певній державі, тобто це і є власне форма права.
Отже, вживання терміна "джерело (форма) права" означає, що йдеться про джерела права у формальному (юридичному) значенні.
Джерело (форма) права — це способи зовнішнього вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов'язкове значення.
Особливістю даних норм є те, що вони не встановлюються рішенням органів держави, а виникають у результаті багаторазового застосування протягом століть, закріплюють людський досвід у свідомості людей і входять у звичку. Крім того, в результаті санкціонування державою, звичай набуває загальнообов'язкового характеру, гарантується його виконання та забезпечується реалізація заходами державного примусу.
81. Громадське суспільство і правова держава їх взаємодія.
Діалектика відносин громадянського суспільства і держави складна й суперечлива, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ організаційно-управлінської праці. Громадянське суспільство як динамічна система завжди відчуває тиск з боку державної влади. Воно є незалежним настільки, наскільки держава є терпимою до такої незалежності. Проте, держава не може розвиватися без вільного формування громадянського суспільства, яке контролює дії політичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, внаслідок чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадянського суспільства. У такому разі держава, окрім власних функцій, привласнює ще і функції громадянського суспільства, змушує Його виконувати винятково державні рішення. Незалежність громадянського суспільства як правової структури, полягає у здатності протистояти сваволі держави. Держава і суспільство існують у вигляді суперечливих безупинних взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства та його інститутів. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності державного управління і самого механізму держави. Оптимальною умовою їх компромісу слугує встановлення гармонійного єднання приватних і публічних інтересів з метою забезпечення прав людини.
Взаємодія громадянського суспільства і держави виявляється в тому, що громадянське суспільство: 1) слугує соціальною основою держави, не існує поза державою; 2) розвивається в системі взаємодії з державою через партії, вибори, представницькі органи влади, а також через групи та об'єднання за інтересами (лобізм); 3) впливає на створення і функціонування державних органів у власних інтересах (частина партій діє в межах держави через парламентські фракції; лобісти взаємодіють з органами виконавчої влади через консультативні комітети при уряді, його міністерствах - це так зване функціональне представництво); 4) потребує від держави охорони і захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, але не допускає її втручання в їх приватні інтереси; 5) використовує норми права, встановлені і закріплені державою у формах (джерелах) права - нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових прецедентах тощо.