74. Поняття функції права .

Функція права — це прояв його іманентних, специфічних якостей. У функції акумулюються якості права, що випливають з його якісної самостійності як соціального феномена. Залежність функції права від його завдань знаходить прояв у тому, що, по-перше, завдання часто безпосередньо обумовлюють саме існування функцій, по-друге, визначає їх зміст і по-третє, суттєво впливають на форми та методи їх реалізації, визначаючи конкретні напрями правового впливу.

75. Поняття застосування норм права як особлива форма їх реалізації.

Застосування правових норм виступає як організуюча владна діяльність держави або інших спеціально уповноважених суб’єктів, за допомогою якої упорядковуються суспільні відносини. Вона потребує наявності професійних знань, навичок, пов’язана з особливими прийомами вирішення життєвих ситуації. Враховуючи це, держава визначає спеціальних суб’єктів, наділяючи їх владними повноваженнями для здійснення такої діяльності. До них належить цілий ряд державних органів, а саме: міліція, суд, прокуратура та різноманітні посадові особи (Президент України, прокурори, слідчі, судді та ін.).

76. Поняття «функціонування держави». Реалізація державою своїх функцій. Організаційна діяльність держави.

Для функціонування держави необхідні величезні суми фінансових ресурсів, які використовує держава для забезпечення всіх сторін своєї діяльності, причому чим більше розвивається держава, тим більше їй потрібно коштів.

Фінансова діяльність держави являє собою процес збирання, розподілу (перерозподілу) та використання грошових засобів, що забезпечують практичне виконання функцій держави. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є державний бюджет.

Функції держави — це основні напрямки діяльності держави, в яких відображаються та конкретизуються її завдання і цілі, виявляється сутність та соціальне призначення держави у суспільстві.

Функції держави реалізуються передусім в процесі її впливу на суспільні відносини і їх не слід ототожнювати з функціями окремих гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової) та функціями окремих державних органів. Хоча законодавчі, управлінські, судові функції і наближаються до функцій держави, але вони є меншими за обсягом і не є їм тотожними. Аналогічно більш вузькій, локальний характер, порівняно з функціями держави, мають і функції окремих державних органів.

77. Регулювання соціальних процесів. Соціальні інститути і норми. Основні види соціальних норм.

Соціальне регулювання — це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.

Соціальні норми — це загально визначені правила, зразки поведінки та діяльності індивідів і соціальних груп. Соціальні норми визначають межу допустимої поведінки індивідуума, соціальної групи, організації. Суттєвою рисою будь-якої норми є корисність та обов'язковість реалізації у поведінці людей.

Соціальний інститут — суттєвий елемент структури соціуму, важлива форма організації та регулювання суспільного життя. Соціальні інститути виконують функцію упорядкування відносин між індивідами, їхньої діяльності та поведінки в суспільстві. Соціальні інститути — це сукупність установ, що відповідають структурі цього суспільства, а також сукупність соціальних норм та культурних взірців, що визначають стійкі форми соціальної поведінки.

Основні види соціальних норм:

1) юридичні норми (норми права) - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків.

2) моральні норми (норми моралі) - це правило поведінки, що грунтуються

на існуючих у суспільстві уявленнях про честь, гідність, совість, добро і зло

справедливе й несправедливе, гуманне й негуманне та забезпечується, насамперед, внутрішньою переконаністю та силою громадської думки.

Норми моралі, звичай, незафіксовані документально, вони існують як моральні орієнтири орієнтири у свідомості людей.

3) релігійні норми (норми релігійної моралі) - це правила

поведінки віруючих людей, встановлені різними віросповіданнями,

які склались на вірі в існування Бога. Ця група соціальних норм

зафіксована у священних книгах християн, іудеїв, мусульман, буддистів - Біблії, Торі, Корані, Ведах, в усних переказах. Норми релігії регулюють відносини віруючих у межах церкви або іншої релігійної організації та порядок відправлення релігійних культів.

4) корпоративні норми (норми громадських організацій, політичних партій, інших об'єднань громадян) - це правила поведінки, що встановлюють для своїх членів громадські організації, які держава визнає або навіть надає їм обов'язкового характеру. Ця група соціальних норм знаходить свій вираз і закріплення в правових актах (статути, положення), що видаються відповідними об'єднаннями.

5) звичаї та традиції - це правила поведінки людей, соціальних груп, що склалися історично в суспільстві внаслідок багаторазового повторення та використання протягом тривалого часу в аналогічних ситуаціях, які закріпилися в свідомості й поведінці людини, стали внутрішньою потребою її психічної діяльності або передаються від покоління до покоління. Звичаї традиції відрізняються одне від одного ступенем загальності правила поведінки. Традиції вважаються більш загальними правилами ніж звичаї.

Виконання більшості соціальних норм забезпечується недержавними засобами: громадським осудом, санкціями з боку об'єднань громадян, церкви. Держава забезпечує тільки норми права.

Отже, право як особливий вид соціальних норм відрізняється від інших соціальних норм взаємозв'язком із державою, напрямками та способами впливу на суспільні відносини.

Серед усіх соціальних норм найбільш поширеними і значущими для суспільства є норми права і норми моралі. Вони взаємодіють у процесі соціального регулювання, їх вимоги в більшості випадків збігаються: що забороняє або дозволяє право, те саме засуджує або заохочує мораль.