41. Поділ галузей права на підгалузі та інститути права.

Система права — це об'єктивно зумовлена внутрішня організація права певної держави, яка полягає в єдності, погодженості всіх юридичних норм і диференціації їх за галузями, підгалузями та інститутами права.

Галузь права — це частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об'єднаних спільністю предмета, методів правового регулювання. Предмет правового регулювання — це сукупність суспільних відносин певного виду; метод правового регулювання — це прийоми і засоби їх регулювання.

Підгалузь права — це частина галузі права, що об'єднує норми права, які регулюють суспільні відносини певного виду (наприклад, авторське право у галузі цивільного права).

Інститут права — це частина норм певної галузі чи підгалузі права, яка регулює конкретний вид чи сторону однорідних відносин. Інститути права можуть бути галузевими (вони утворюються нормами однієї галузі права) та міжгалузевими (до них входять норми декількох галузей права). Міжгалузевим є, наприклад, інститут права власності, що утворюється сукупністю норм, які належать до галузей цивільного, земельного, кримінального та деяких інших галузей права.

42. Суспільний та громадський порядок. Поняття дисципліна та її види.

Правовий порядок, громадський порядок і дисципліна

Правопорядок є частиною громадського порядку, що складається із суспільних відносин як правового, так і неправового характеру, котрий являє собою стан урегульованості суспільних відносин, що грунтується на реалізації всіх соціальних норм і принципів (моральних, звичаєвих, корпоративних, релігійних та ін.)

Громадський порядок - зумовлений об'єктивними і суб'єктивними чинниками стан урегульованості та організованості порядку у громадських місцях, що складається на основі реалізації всіх соціальних норм і принципів (правових, моральних, релігійних, корпоративних тощо).

За допомогою громадського порядку, його встановлення і підтримання забезпечуються: а) суспільна безпека і злагода; б) безпека громадян, їх захист від зазіхань на їх права та інтереси; в) сприятливі умови для нормального функціонування організацій і громадських об'єднань, для праці і відпочинку громадян, поваги їхньої честі, людської гідності і суспільної моральності. Основу громадського порядку складають відносини, поведінка та всі види діяльності, що складаються в місцях спілкування людей при задоволенні їхніх матеріальних, духовних потреб, під час відпочинку (тобто в громадських місцях).

Поняття громадського (суспільного) порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки у зміцненні і підтримці першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається тільки на основі правових норм і тому охороняється спеціальними державно-правовими засобами. Громадський порядок гарантується переважно силою суспільного впливу, однак держава не може бути байдужою до його стану. Держава вводить заборони на певні дії, встановлює відповідальність за правопорушення, визначає завдання, функції, повноваження, форми і методи діяльності державних органів, їх посадових осіб, громадських формувань з охорони порядку.

Державна дисципліна - порядок відносин, поведінки, діяльності, що встановлюється державою для державних органів, установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян, відповідно до якого вони повинні виконувати покладені на них завдання, функції і обов'язки. Наприклад, посадові особи зобов'язані не перевищувати свої повноваження, не зазіхати на права, не зачіпати інтересів інших суб'єктів, виявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі тощо.

Державна дисципліна і правопорядок тісно пов'язані між собою, оскільки державна дисципліна неможлива без додержання і виконання законів і свідомого позитивного ставлення державних службовців до встановленого правопорядку. Без дисципліни не може існувати стійкий правопорядок, оскільки дисципліна пов'язана з правомірною діяльністю (поведінкою) особи. У ній відображаються: 1) вимоги суспільства до фізичних осіб і колективів; 2) соціальна оцінка поведінки людини з огляду на її відповідність інтересам суспільства, законності, правовій культурі.

Види державної дисципліни: технологічна - додержання технологічних нормативів у процесі виробничої діяльності та ін.; договірна - додержання суб'єктами права договірних зобов'язань; планова -своєчасне і якісне виконання планових завдань; фінансова - додержання суб'єктами права бюджетних, податкових та інших фінансових приписів нормативних актів: військова - додержання військовослужбовцями правил, установлених законами, військовими статутами, наказами, тощо.

43. Поняття форми держави. Співвідношення між формою держави та її сутті.

Форма держави - це його пристрій, що виражається в характері політичних взаємин між людьми, між людьми і державою, між державою і людьми в процесі управління ними, у способах організації вищих органів державної влади і в адміністративно-територіальному поділі держави. Форма держави - це організація державної влади, методи її здійснення та її територіальний устрій, які відображають особливості розвитку країни, рівень її демократії, а також культури населення, т. тобто форма держави ніколи не залишалася і не залишається раз і назавжди встановленої, незмінною. Під впливом безлічі факторів (економічних, соціальних, політичних, ідеологічних) вона завжди розвивається і змінюється. Слід відзначити, що поняття форми держави, як певної структури, не означає механічної, довільної сукупності елементів, що її утворюють. Форма держави відображає єдність, взаємообумовленість об'єднаних у ній елементів, у результаті чого народжується нова якість, яка не властива жодному з цих окремо взятих елементів. При цьому, форма правління і державний устрій характеризують, головним чином, структурний аспект форми держави, а державний режим — її функціональний аспект. В цілому, форма держави — це така категорія, яка характеризує єдність структури і територіальної організації, а також методів здійснення державної влади

44. Поняття реалізації норм права її форми та методи.

Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в іх практичній діяльності, її можна розглядати як процес і як кінцевий результат.

Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя — у суспільні відносини, поведінку громадян — волю законодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення.

Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права. Розрізняють такі форми реалізації норм права:

- додержання норм права;

- виконання;

- використання;

- застосування (правозастосування норм права).

Додержання норм права (норми заборони) — це форма реалізації норм права, яка знаходить свій вираз в узгодженні суб'єктами своєї поведінки з нормами-заборонами. Сутність додержання норм права полягає у тому, що суб'єкт утримується від порушення заборон, які містяться у тих чи інших правових нормах. Характерна риса даної форми — пасивна поведінка суб'єктів: вони не чинять дій, що заборонені нормами права, і таким чином виконують правові заборони. Прикладом додержання норм права — утримання громадянина від спроб вивезти за межі країни предмети, заборонені для вивозу. Саме в цьому виявляється соціальна користь даної форми реалізації права.

Виконання норм права (норми зобов’язання) — це форма їх реалізації, що знаходить свій вираз у діях суб'єктів щодо здійснення зобов'язуючого припису права. Якщо норма права містить обов'язок, то простого утримання суб'єкта від вчинення певних дій вже недостатньо. Більше того, в деяких випадках воно може кваліфікуватись як протиправна поведінка. Особливою рисою виконання норм права є активна поведінка суб'єктів: вони вчиняють дії, відповідні до юридичних норм, тобто виконують покладені на них активні обов'язки.

Використання норм права — ця форма реалізації норм права полягає у здійсненні тими або іншими суб'єктами повноважень, наданих їм нормами права. Для використання норм права характерна поведінка суб'єктів, яка стосується використання юридичних можливостей, втілених у суб'єктивних правах. Прикладом є продаж чи дарування якої-небудь речі, власник здійснює своє право володіння, користування і розпорядження майном шляхом використання прав, наданих йому відповідною нормою права. Особливістю використання норм права є те, що суб'єкт сам вирішує, використовувати чи утриматися від використання суб'єктивного права, що йому належить. На відміну від додержання і виконання норм права, які можуть бути як добровільними, так і примусовими, його використання може бути лише добровільним.

Застосування норм права (правозастосування) — це одна із форм реалізації права, яка має державно-владний організуючий характер компетентних державних органів і уповноважених державою інших суб'єктів суспільних відносин і направлена на зміну, припинення або виникнення правовідносин шляхом видання індивідуальних актів застосування правових норм в певних формах, а також направлена на конкретизацію правового регулювання і охорону соціальних цінностей.