3. Основні доктринальні тлумачення права.

Тлума́чення пра́ва — діяльність, спрямована на з'ясування, осмислення дійсного змісту з метою сприяння їх практичній реалізації, а також результат такої діяльності, що переважно виражається в інтерпретаційно-правовому акті.Необхідність тлумачення права зумовлена:нормативністю права, загальним, абстрактним характером правових норм. формальною визначеністю правил поведінки в юридичному тексті, що зумовлює такі обставин, що викликають необхідність тлумачення: вживання термінів; наявність в юридичних текстах спеціальних юридичних термінів; вживання висловів, які вимагають з'ясування можливих варіантів поведінки, що ними передбачаються. системністю норм права, що зобов'язує суб'єкта тлумачення враховувати взаємозв'язок і взаємозумовленість норм права необхідністю забезпечення органічної єдності «духу» і «букви» закону. Тлумачення норм права як діяльність складається з 2 основних елементів: Уяснення — з'ясуванні суб'єктом тлумачення змісту правових норм «для себе». Роз'яснення — не «для себе», а для інших учасників суспільних відносин, коли суб'єкт інтерпретації в усній або письмовій формі виражає своє розуміння дійсного значення відповідних правових норм. Офіційне — якщо здійснюється спеціально уповноваженим компетентним в цій галузі органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов'язку, а результати роз'яснення набувають спеціальної юридичної форми (постанови, інструкції) та офіційного значення (мають обов'язковий чи рекомендаційний характер). Залежно від того, на яке коло осіб розраховане офіційне тлумачення. Неофіційне тлумачення-таке роз'яснення їх змісту що здійснюється будь-яким суб'єктом, при якому результат тлумачення не має обов'язкової юридичної сили.Побутове (повсякденне) тлумачення — це уяснення і роз'яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридичної освіти або певного досвіду юридичної діяльності. Професійне (компетентне) тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють фахівці з вищою юридичною освітою в галузі держави і права — практичні працівники (судді, адвокати, прокурори) для професійного використаня його результатів у повсякденній діяльності в процесі застосування ними правових норм. Доктринальне (наукове) тлумачення — здійснюється науковцями — фахівцями-правознавцями, науковими та дослідними установами.

4. Теорія держави та права як наука, її місце та роль в системі юридичних наук

Наука - одна з форм духовної культури, що направлена на вивчення закономірностей природного світу та суспільства і базується на доказі. Всі науки прийнято поділяти на дві великі групи:

1) природничі (об'єктом вивчення цих наук є закономірності виникнення, функціонування і розвитку природи);

2) гуманітарні (об'єктом дослідження яких є закономірності виникнення, функціонування і розвитку суспільства).

До останньої групи належать такі науки як історія, психологія, політологія, соціологія, юриспруденція та ін. Теорія держави і права є гуманітарною наукою, оскільки її об'єктом є такі явища суспільного життя як держава і право.Всі науки тісно пов'язані і взаємодіють між собою, не є винятком і теорія держави та права. Вона тісно пов'язана з такими науками і, відповідно, навчальними дисциплінами:

1) філософією, яка озброює юриспруденцію методологією дослідження, формує засоби світоглядної орієнтації людини, формулює найзагальніші філософські закони та закономірності, що поширюються на державно-правову дійсність;

2) філософією права, що у межах теорії держави і права становить її концептуально-методологічний фундамент, покликана дати світоглядне пояснення феномену права, обґрунтувати його зміст та призначення з погляду сутності людського буття та системи цінностей, на яких воно ґрунтується;

3) соціологією, методологічний інструментарій якої використовується при дослідженні державно-правових явищ та процесів і виступає невід'ємною складовою методології загальної теорії держави і права;

4) політологією, яка озброює теорію держави і права вихідним матеріалом про політичні явища і процеси, що дозволяє їй всебічно досліджувати свій предмет;

5) економічною теорією, висновки якої для теорії держави і права є теоретичним підґрунтям при визначенні методів і режимів правового регулювання суспільних відносин, особливостей співвідношення права та економіки;

6) історією держави і права України, історією держави і права зарубіжних країн, висновки й узагальнення яких щодо процесу історичного розвитку державно-правової дійсності конкретних держав у хронологічному вимірі є необхідним підґрунтям для більш повного і всебічного дослідження загальнотеоретичних державно-правових проблем та визначення закономірностей історичного розвитку держави і права;

7) історією вчень про державу і право, що у вигляді теоретичних узагальнень відтворює історично закономірний процес нагромадження людських знань про державу і право, на основі яких теорія держави і права формулює сучасні уявлення про основні державно-правові категорії і закономірності;

8) галузевими юридичними науками, для яких теорія держави і права виступає теоретико-методологічною базою, і спираючись на величезний емпіричний матеріал, нагромаджений цими науками, виробляє загальні методи наукового пізнання, поняття та категорії, критерії оцінки рівня, стану і перспектив їхнього розвитку;

9) спеціальними (прикладними) юридичними науками (криміналістикою, кримінологією, судовою медициною, правовою статистикою та ін.), які використовуючи узагальнення та висновки теорії держави і права вивчають різні форми та прояви юридичної практики.

Особливе місце в системі гуманітарних наук займають саме юридичні науки.

Юридична наука - сфера людської діяльності, що вивчає державу та право як самостійні, але органічно взаємопов'язані між собою важливі сфери життя суспільства (А. Венгеров).

У навчальній літературі наводяться різні підходи до класифікації юридичних наук. За найбільш усталеним з них виокремлюють такі юридичні науки:

1) історико-теоретичні (історія держави і права, теорія держави і права, юридична деонтологія, римське право) - досліджують загальні закономірності виникнення, функціонування держави та права, основи юридичної діяльності, методологію правознавства;

2) галузеві (конституційне право, цивільне право, кримінальне право, трудове право, земельне право та ін.) - досліджують окремий аспект (галузь) суспільних відносин;

3) спеціальні (прикладні) (криміналістика, правова статистика, судова медицина) - досліджують окремі природні та суспільні явища в аспекті державно-правового характеру. Специфіка цих наук полягає в тому, що вони оперують знаннями інших наук (біологічних, фізичних, хімічних) для вирішення потреб юридичної практики;

4) науки, що вивчають міжнародне право (міжнародне приватне право, міжнародне публічне право, космічне право) - досліджують державно-правові явища, що мають нормативний міжнародний характер.

12) Філософія права.

Таким чином, теорія держави і права - це гуманітарна, юридична, історико-теоретична наука. Роль теорії держави і права в системі юридичних наук визначається її предметом і функціями. Теорія держави і права є фундаментальною наукою, яка виконує методологічну функцію по відношенню до галузевих юридичних наук. Теорія держави і права узагальнює положення юридичних наук і формулює загальні закономірності виникнення, функціонування та розвитку держави і права.