Тести з курсу «Стратегічне управління підприємством»

1. Визначте найбільші цінності стратегічного управління:

1. виробничий потенціал, менеджери, прибуток, частка ринку, конкурентоспроможність фірми;

2. персонал, інформація (особливо про зовнішнє середовище), споживач, конкурентоспроможність товару, погодження інтересів суб’єктів впливу на підприємство;

3. ринок, попит на продукцію, ефективність використання виробничих ресурсів, технологія, конкретна позиція тощо.

2. Стратегічне управління базується на:

а) концепції підприємства як “ відкритої системи ”;

б) концепції підприємства як “ закритої системи ”;

в) концепції підприємства як “ соціотехнічної системи ”;

г) концепції підприємства як “ виробничої системи ”.

3. Серед адаптивних організаційних структур управління можна виділити:

а) продуктові, споживчі, територіальні;

б) конгломератні, комбіновані;.

в) проектні, координаційні, матричні, програмно-цільові.

4. Сутність дивізіональної організації полягає у тому що:

а) в організації створюються однорідні підрозділи, які можна класифікувати як "підприємство в підприємстві", а критерієм поділу є продукт чи певна група продуктів;

б) при лінійних керівниках створюються штаби (служби), які спеціалізуються на виконанні певних управлінських функцій і не володіють правами прийняття управлінських рішень, а лише розробляють їх проекти, якій подають на розгляд лінійних керівників;

в) управління здійснюється кваліфікованими фахівцями, які добре знають конкретні сфери виробництва, господарювання та управління і готують кваліфіковані рішення.

5. Сутність матричної організації полягає в тому, що:

1. при лінійному керівникові створюються групи фахівців, об'єднаних у відділи (служби) за функціональною ознакою, а на чолі кожного функціонального підрозділу стоїть функціональний керівник, який має право у межах своїх повноважень приймати управлінські рішення;

2. на традиційну, поділену за функціями організацію (вертикальне структурування), накладається орієнтована на проект чи на продукт організація (горизонтальне структурування);

3. на чолі кожного виробничого колективу стоїть керівник (орган управління), який здійснює всі функції правління.

6. До методів впровадження стратегічних змін належать:

а) примус, відкрите обговорення змін, маневрування, залучення співробітників до прийняття рішень, емоційна та професійна підтримка працівників тощо;

б) управління опором, криза, примушування, адаптація;

в) маніпулювання, емоційний тиск, вмовляння, компроміс та інш.

7. Опір стратегічним змінам пропорційний:

а) рівню стратегічного розвитку підприємства і його фінансової стійкості;

б) силі зламу культури та структури влади, що здійснюється, внаслідок змін;

в) терміну, протягом якого треба впровадити стратегічні зміни. ;

г) ступеню інноваційного потенціалу підприємства та його технологічному рівню.

8. Примушування — це метод впровадження стратегічних змін:

а) який потребує великих витрат і небажаний з точки зору негативних соціальних наслідків;

б) при якому процес поступових, послідовних заходів, незначних реорганізацій, що тривають досить довго;

в) при якому опір переростає в підтримку, тому що «негативна» реакція окремих осіб і груп на зміни їх влади і впливу зводиться нанівець побоюваннями за існування організації в цілому;

г) який передбачає використання поетапного планового підходу до введення змін; до того ж планування та осіб, груп та їхніх лідерів про напрямок, зміст і доцільність загальних орієнтирів організаційного розвитку.

9. Основними зрізами при проведенні стратегічних змін є:

а) організаційна структура і організаційна культура;

б) влада і фінансові ресурси фірми;

в) повноваження і відповідальність.

10. Опір стратегічним змінам обернено пропорційний:

а) силі зламу культури та структури влади, що здійснюється, внаслідок змін;

б) рівню стратегічного розвитку підприємства і його фінансової стійкості;

в) терміну, протягом якого треба впровадити стратегічні зміни.

11. Сила опору групи залежить від:

а) рівня незгоди із змінами ключових фігур на підприємстві;

б) характеру та масштабів загрози її владі, ступеня її впливу на рішення, що приймаються на підприємстві, порушення групових цінностей та норм;

в) нових умов праці, що сформуються внаслідок змін.

12. Криза - це метод впровадження стратегічних змін:

а) який потребує великих витрат і небажаний з точки зору негативних соціальних наслідків;

б) при якому процес поступових, послідовних заходів, незначних реорганізацій, що тривають досить довго;

в) при якому опір переростає в підтримку, тому що «негативна» реакція окремих осіб і груп на зміни їх влади і впливу зводиться нанівець побоюваннями за існування організації в цілому;

г) який передбачає використання поетапного планового підходу до введення змін; до того ж планування та осіб, груп та їхніх лідерів про напрямок, зміст і доцільність загальних орієнтирів організаційного розвитку.