15.Основні форми прояву психіки та їх взаємозв’язок(психічні стани,процеси,властивості).

Психічні процеси — це короткочасні процеси отримання, перероб¬ки інформації та обміну нею (наприклад відчуття і сприйняття, пам'ять і мислення, емоції, воля тощо). Психічні процеси забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. Через них формуються психічні властивості.Психічні властивості — сталі душевні якості, що утворюються в процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність на певні дії відповідати адекватними психічними діями (наприклад темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).Утворені властивості, у свою чергу, впливають на перебіг процесів.Під психічним станом слід розуміти наявний на даний час віднос¬но стійкий рівень психічної діяльності, що проявляється в підвищеній або пониженій активності особистості (наприклад настрій, депресія, стрес тощо).

16.Поняття про свідомість.Суспільно-історичний характер свідомості.Культурно історична парадигма Виготського.

Свідомість - це найвища форма розвитку психіки, притаманна тільки людині, що виявляється в складних формах відображення світу, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей. Людина - це продукт суспільних відносин.Біологічною передумовою суспільних відносин була зграя, в якій кожна особина відчувала себе захищеною, отримувала допомогу від інших. Чинником, який зумовив перетворення зграї в суспільство, виступила трудова діяльність, тобто така діяльність, яка провадиться людьми при спільному виготовленні й використанні знарядь.Зміна умов життя, погіршення клімату зумовили зменшення можливостей задоволення первинних потреб. Предки людини вимушені були або вимерти, або якісно змінити свою поведінку, пристосуватись до нових умов, щоб вижити.Людина знайшла вихід через здійснення спільних передтрудових дій. Інстинктивне спілкування предків поступово змінювалося спілкуванням на основі "виробничої" діяльності. Спільна діяльність та взаємний обмін продуктами діяльності сприяли перетворенню зграї в суспільство. Таким чином, змінюючи природу, людина змінює передовсім себе.Під впливом праці закріплюється нова функція руки: вона розвивається одночасно і як хапальне знаряддя, і як орган пізнання об'єктивної дійсності, перетворюючись у спеціалізований орган активного обстеження (дотику), який дає знання про суттєві властивості предметів матеріального світу. Тобто рука є не лише органом праці, а й її продуктом.Внаслідок спеціалізації руки як органа праці сформувалось її представництво в головному мозку, що спричинило збільшення маси та зміни структури мозку. Розвинулося прямоходіння. Ці зміни сприяли більш швидкому задоволенню потреб людини і народженню нових, матеріальних, власне людських потреб.Таким чином, праця зумовила розвиток людського суспільства, формування людських потреб та розвиток людської свідомості, яка вже не тільки відображає, але й перетворює світ. Це своєю чергою, сформувало потребу в спілкуванні та мовленні. Мова і свідомість невіддільні. Мова розширює межі свідомості. Отже, мовленнєве спілкування, як і праця, є важливим чинником розвитку свідомості та самосвідомості людей.Виникнення трудової діяльності впливало на розвиток суспільних відносин, які, своєю чергою, сприяли вдосконаленню трудової діяльності. З ускладненням трудових процесів пов'язаний розвиток вищої форми психіки людини - свідомості, для якої є характерне виділення об'єктивних стійких властивостей предметної діяльності та перетворення навколишнього середовища.Поступово знаряддя праці, які виготовляють люди, ускладнюються і спеціалізуються, за ними закріплюються постійні операції. Саме через це виникають якісні відмінності середовища людини і тварини, яка не живе у світі постійних речей.

Культурно-історична концепція розроблялася Виготським у 20-30 рр.. XX ст. Немає практично жодного видатного психолога, який займався проблемами загальної психології, який би одночасно, так чи інакше, не займався б проблемами розвитку психіки.Одним із наріжних каменів культурно-історичного підходу, закладених Л. С. Виготським, є розмежування психічних функцій людини на природні (нижчі) і вищі. Природні психічні функції належать до природжених, і представники виду людина розумна отримують їх як надбання біологічної еволюції, тобто ці функції переходять від покоління до покоління генетично. Вищі психічні функції не є для людини природженими, а напрацьовуються людськими спільнотами в процесі їх прогресивного історичного розвитку. Вищі психічні функції – це продукти культурного прогресу, накопичувані численними поколіннями, і передаються від покоління до покоління позагенетично, шляхом соціалізації людського індивіда в контексті відповідної культури. У структурному плані вищі психічні функції відрізняються від природних тим, що мають опосередкований характер і виникають, функціонують та розвиваються завдяки використанню спеціальних знарядь. Виготський називає останні психологічними знаряддями, відмежовуючи їх таким чином від знарядь, які опосередковують фізичні функції людини. Серед зазначених знарядь особливого значення він надає знакам і словам.Що ж стосується знарядь, якими опосередковуються фізичні функції, то Л. С. Виготський наголошував, що докорінна психологічна відмінність знаряддя людини від знаряддя тварини полягає в його спрямованості на майбутнє. Палиця для майбутнього – це вже не просто знаряддя, а знаряддя праці. Остання ж створила саму людину. Зазначену широковідому тезу Ф. Енгельса Виготський коментує як вказівку на те, що праця створила вищі психічні функції людини [1]. З огляду на сказане вище праця породила і якісно нове ставлення людини до майбутнього, піднісши процеси антиципування на принципово новий рівень. Тобто праця створила і специфічно людські форми антиципації.