56.Поняття про спряямовваніть особистості і мотивацію діяльності.Форми спрямованості.

Перший компонент структури характеризує спрямованість особистості, або вибіркове ставлення людей до деіствітельності.

Спрямованість включає різні властивості, систему взаємодіючих потреб та інтересів, ідейних і практичних установок. Домінуюча спрямованість визначає всю психічну деяельності особистості.

Спрямованість особистості - це система спонукань, що визначає вибірковість відносин і активність людини.

Спонукати людину можуть як матеріальні, так і ідеальні мотиви. Мотиви - це усвідомлені спонукання до діяльності або поведінки.

Від мотивів як усвідомлених спонукань слід відрізняти так звані потягу, коли особистість діє під впливом внутрішніх спонукань або зовнішніх стимулів, які не усвідомлені.

Потреби Для того щоб жити, люди повинні задовольняти різні потреби: в їжі, одязі і багато іншого.

Потреба - це випробовувана людиною необхідність у певних умовах життя і розвитку.

Потреби спонукають людину до активності.

Потреби певним чином впливають на переживання, мислення і волю людини. У зв'язку з задоволенням або незадоволенням потреб, в залежності від коштів і способу їх задоволення людина переживає емоції напруги або заспокоєння, задоволення або незадоволення.

Потреби людини різноманітні. Домінуюча в даний час потреба може придушувати всі інші і визначати основний напрямок діяльності. Так, наприклад, людина, що відчуває голод або спрагу, ні про що інше не може думати, як про пошуки засобів угамування спраги або голоду.

Широта потреб залежить від рівня розвитку людини і матеріальних умов його життя.

В даний час достатня популярна класифікація потреб А. Маслоу.

Згідно з його уявленням, якщо не задоволені нижележащие потреби, то вищерозміщені можуть і не виникати.

Інтереси

Інтерес-це вибіркове ставлення особистості до об'єкта, в силу його життєвого значення й емоційної привабливості. Інтереси виникають на основі потреб. Потреба виражає необхідність, інтерес виражає особисту приязнь до якоїсь діяльності.

І. П. Павлов розглядав інтерес як те, що активізує стан кори головного мозку. Робота, що відповідає інтересам, здійснюється легко і продуктивно.

Види інтересів. Інтереси розрізняють по їхньому змісту, або спрямованості. У цьому плані можна виділити матеріальні, суспільні і духовні інтереси.

Матеріальний інтерес може виявлятися в прагненні до житлових зручностей, гастрономічним виробам, до одягу і т. п.

Духовні інтереси характеризують високий рівень розвитку особистості. Це перш за все пізнавальні інтереси (у широкому сенсі слова) до математики, фізики, хімії, біології, філософії, психології і т. п. До них також відносяться інтереси до літератури і різних видів мистецтва (музики, живопису, театру).

Мотивація — це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення особистих цілей або цілей організації.

Поведінка людини звичайно визначається не одним мотивом, а їхсукупністю, у якій мотиви можуть перебувати в певномувідношенні один до одного за ступенем їх впливу на поведінкулюдини, тому мотиваційна структура людина може розглядатисяяк основа здійснення ним певних дій.

Мотиваційна структура людини володіє певною стабільністю.

Однак вона може змінюватися, зокрема, свідомо в процесівиховання людини, його освіти.

Мотивування - це процес впливу на людину з метою спонукання йогодо певних дій шляхом пробудження в ньому певних мотивів.

Мотивування складає серцевину і основу управління людиною.

Ефективність управління в дуже великій мірі залежить від того,наскільки успішно здійснюється процес мотивування.

Залежно від того що переслідує мотивування, які, задачі воновирішує можна виділити два основних типи мотивування. Перший тип полягає вте, що шляхом зовнішнього впливу на людину викликаються до діївизначені мотиви, які спонукають людину здійснюватипевні дії, що приводять до бажаного, для мотивуючогосуб'єкта, результату. При даному типі мотивування треба добре знати, якімотиви можуть спонукати людину до бажаних дій і те, як викликатиці мотиви. Цей тип мотивування багато в чому нагадує варіант торговельноїоперації: "Я даю тобі що ти хочеш, а ти даєш мені що я хочу". Якщо у двохсторін не виявляється точок взаємодії то й процес мотивування незможе відбутися. Другий тип мотивування своєю основною задачеюмає формування визначеної мотиваційної структури людини.

У цьому випадку основна увага звертається на те, щоб розвинути іпідсилити бажані для суб'єкта мотивування мотиви діїлюдини, і навпаки, послабити ті мотиви, які заважають ефективномууправління людиною. Цей тип мотивування носить характервиховної та освітньої роботи, та часто не пов'язаний з якимиськонкретними діями чи результатами, які очікується отримати відлюдини у вигляді підсумку його діяльності. Другий тип мотивуваннявимагає набагато більших зусиль, знань і здібностей для йогоздійснення. Однак його результати в цілому істотно перевершують результати першого типу мотивування. Організації, що освоїли його іщо використовують у своїй практиці, можуть набагато краще і результативнішеуправляти своїми членами.

Перший і другий типи мотивування не слід протиставляти, томущо в сучасній практиці керування прогресивно керованимиорганізації прагнуть сполучити обидва ці типи мотивування.

Стимули виконують роль важелів впливу або носіїв