37. Теорії походження мовлення

Безпідставними виявилися теорії, особливо популярні у XVIII ст., згідно з якими мовлення - продукт певного роду соціальної домовленості: для того, щоб домовитися, необхідно було володіти мовленням. Аналогічною була й теорія інстинктивного походження мовлення, яка не могла пояснити відмінності мови людини від „мови" тварин. Значного поширення набула теорія „ономатопоетичного" походження мовлення, названа „вау-вау"-теорією (Макс Мюллер); звукозображення шляхом наслідування визнається цією теорією підґрунтям мови; у дитячій мові спостерігається низка таких слів („тік-так", „мяу-мяу" тощо). Такі слова є і в мові дорослих, але їх відносно небагато, вони не є основними коренями, а головне - звукова мова будується за принципом, відмінним від звукозображення.

Певну зацікавленість викликає і теорія Нуаре, згідно з якою слова виникають зі звуків, які у трудовому процесі виявляються у вигляді мимовільних зітхань, котрі викликаються напруженою роботою. Такий зв'язок мимовільно встановлений у колективі, що бере участь у трудовому процесі між діями та супровідними звуками, і створює мовлення. Визнання зв'язку мовлення з працею як колективною діяльністю - позитивний момент теорії Нуаре. Але в ній випускається з поля зору специфічний характер цього зв'язку - відмінності сигніфікативного відношення від того асоціативного чи рефлекторного зв'язку, з якого виходить Нуаре.

Спираючись на дослідження, які виявили у деяких народів поряд зі звуковим мовленням кінетичне, або лінійне, „ручне" мовлення (Кешінг), Марр висунув положення, що генетично первинним було не звукове, а лінійне, кінетичне мовлення. Жест рукою, який ескізно, скорочено відображає трудову операцію, стає знаком, котрий її означає. Такий зв'язок був наочним і тому безпосередньо доступним примітивній свідомості. Завдяки кінетичному мовленню розвинулося мислення, і, як наслідок, стало можливим виникнення звукового мовлення з властивими йому абстрактними зв'язками між словом та його значенням.

Значения слів складалися тоді, коли ще не було понять. Ці значення виростали із чуттєвих образів дійсності, тобто з уявлень. Слова виступали тут „центрами кристалізації" певних комплексів уявлень. Підтвердженням цього може бути вивчення давніх та сучасних примітивних мов, у яких процес словоутворення відбувається інколи прямо на „очах", спеціально для тієї ситуації, про яку йдеться.

Види:

Перш за все розрізняють мовлення внутрішнє та зовнішнє.

Внутрішнє мовлення - це внутрішній беззвучний процес, що недоступний для сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування

Зовнішнє мовлення - мовлення, основною ознакою якого є доступність для сприйняття (на слух, зір) іншими людьми, є необхідним для спілкування

Залежно від того, що людина використовує в спілкуванні, звуки мови чи "мову тіла", мовлення буває невербальним та звуковим. Незважаючи на те, що невербальне мовлення (мовлення жестів) часто є досить інформативним, все ж воно залишається ніби акомпанементом до основного тексту звукового мовлення.

Зважаючи на те, що саме використовує людина, звуки мови чи письмові знаки розрізняють усне та письмове мовлення.

Розмовне усне мовлення - ситуативне. Інколи достатньо півслова для того, щоб зрозуміти свого співрозмовника. Письмове ж мовлення вимагає систематичного, логічно пов'язаного викладу. В письмовому мовленні все має бути зрозумілим виключно з його власного смислового змісту, з його контексту. Письмове мовлення - контекстне мовлення.

Усне мовлення може набувати вид діалогічного або монологічного.

Існують різні види як письмового, так і усного мовлення. Усне мовлення може бути і розмовним (мовленням-бесідою), і ораторським виступом (доповіддю).

Діалогічне мовлення - це розмова, бесіда двох або декількох осіб, які говорять по черзі

У повсякденній діяльності діалогічне мовлення, як правило, не планується. Воно висуває менше вимог щодо побудови зв'язного розгорнутого висловлювання, ніж монологічне чи письмове.

Монологічне мовлення - це таке мовлення, при якому говорить одна особа, а інші слухають і сприймають її

Прикладом монологічного мовлення є доповідь, лекція, повідомлення, виступ та ін. Монологічне мовлення є організованим видом мовлення.

Всі види мовлення взаємопов'язані між собою та мисленням людини і потребують розвитку у дітей.

Перший рік життя.:1-2 міс. Дитина починає спілкування з дорослим.намагається спілкуватися за допомогою міміки та активних рухів. Посміхається при спілкуванні з дорослим ”. З 3-4 міс. повертається на голос дорослого. З 3-6 міс. з’являється гуління, звуків. В період лепету (6-8 міс.) повторне промовляння складів (ба-ба-ба, ма-ма-ма). Спочатку дитина повторює звуки, а пізніше вона починає наслідувати звукам дорослого. Одночасно з лепетом малюк починає проявляти емоційні скрикування, проявляти радість або невдоволення. Промовляючи гучні звуки дитина намагається привернути до себе увагу або виявляє спротив, коли їй щось не подобається

Другий рік життя.

Починається період активного розвитку мовлення. Значно поширюється запас слів, які дитина розуміє. На прохання дорослого малюк дає певні предмети , вказує на знайомі обличчя, іграшки, картинки. Впізнає своє зображення в дзеркалі, знає своє ім’я. Дитина вже не чекає, коли дорослий почне з нею розмову, а сама починає звертатися, коли хоче їсти, або не може одягнутися.

Третій рік життя.

Між 2 та 3 роками активно формується фразове мовлення. Висловлювання дитини стають граматично оформленими. Діти в цьому віці починають засвоювати граматичну будову мовлення: .До трьох років у дитини формуються всі основні граматичні категорії. Відбувається активне зростання словникового запасу.

Четвертий рік життя.

Відбувається істотне покращення в мовленнєвому розвитку. Дитина знає назви багатьох оточуючих предметів. Вона узагальнює їх, тобто розрізняє різні групи предметів та називає їх: посуд, одяг, іграшки, тварини і т.д. Діти 4-го року життя користуються в мовленні простими і складними реченнями. Найбільш розповсюджена форма висловлювання – просте поширене речення “Ми з мамою ходили в магазин за хлібом”, “Я люблю грати великою машиною”. Ваша дитина говорить велику кількість слів, але вимова звуків ще недостатньо чітка.

П’ятий рік життя.

Словниковий запас дитини досягає 1500-2000 слів. В своїх висловлюваннях дитина використовує майже усі частини мовлення. Дитина продовжує засвоювати узагальнюючі слова. Відбувається інтенсивний розвиток граматичної будови мовлення, але дитина ще може допускати граматичні помилки: не завжди вірно використовує відмінкові закінчення, іноді неправильно узгоджує між собою слова.

Шостий рік життя.

До кінця шостого року життя активний словник дитини складає від 2500 до 3000 слів.. В п’ятирічному віці діти самостійно складають розповідь, переказують казку, що говорить про оволодіння одним з найважчих видів мовлення – монологічним мовленням. Більшість дітей вже правильно вимовляють шиплячі звуки (ш, ж, ч) та звуки р, рь. Але у деяких дітей ще можуть відмічатися заміни тих чи інших складних звуків, або спотворення їх правильної вимови.

Таблиця засвоєння дітьми звуків мови.

ВІК ДИТИНИ ЗВУКИ МОВИ

Від 1 до 2 років А, О, Е, М, П, Б

Від 2 до 3 років У, І, И, Т, Д, В, Ф, Г, К, Х, Н, Й

Від 3 до 4 років С, З, Ц

Від 4 до 5 років Ш, Ж, Ч, Щ

Від 5 до 6 років Л, Р