9. Фредерік Стендаль „Червоне і чорне” (1831 р.)

(1783 – 1842)

Справжнє ім’я Ф.Стендаля – Анрі Бейль. Вважається засновником реалізму у французькій літературі ХІХ ст. Стендаль був сучасником бурхливих подій буржуазної революції ХVІІІ ст., Реставрації, революції 1830р.

Світогляд Стендаля

• Був відданий ідеям французьких просвітників 18 ст.

• Вважав, що людину формує середовище.

• Людські пристрасті дають можливість пізнавати не тільки внутрішній світ людини, а і її суспільну практику.

• Людина живе у „гонитві за щастям” і у кожної епохи свої засоби гонитви за щастям.

• Герої Стендаля, люди інтелектуальні, зі складною психікою. Зіткнувшись з реакційним середовищем, знищуються цим середовищем, або стають приреченими на вигнання і самотність, залишаючись незламним внутрішньо.

„Червоне і чорне” (1831 р.)

З газетної хроніки було взято плебейське походження героя (мотив злочину – з ревнощів; суть вироку – смертна кара).

• Спостерігаючи за суспільством, Стендаль помітив, що тиранія церкви і монархії знищила у правлячому класі енергію, зробила його нікчемними та лицемірними.

• Головна проблема – проблема молодої людини у буржуазному суспільстві; перший роман про молоду людину з низів, що сама пробивається до вершини.

• Жюльєн Сорель – родоначальник героїв, які починали жити, віруючи, що їх розум, інтелект забезпечать їм високу і незалежну соціальну позицію, свободу думки і волі.

• Сорель – син сільського теслі , він розумний, здібний, має сильну волю, Вже на першому етапі, коли Сорель з селянського середовища потрапляє в коло провінційного дворянства та буржуазії (Реналь, Вально), він починає розуміти, що гідне місце в житті йому буде здобути не просто. Не сприймаючи пихи і тупості свого нового оточення, Сорель вирішує спокусити дружити де Реналя Луїзу, щоб довести свою силу і незалежність.

Владою обставин опинившись у духовній семінарії, Сорель дуже скоро відчуває, що духовна кар’єра – не для нього, але вирішує стати священником, щоб за допомогою цього сану пробитися наверх; але йому надзвичайно важко долати в собі огиду до святош, і він потрапляє під підозру.

Поступово змінюється і сам Сорель. Його наївність і вразливість переходить у скептицизм; він переймає неправедні засоби і цинічно починає ними користуватися.

Всі вчинки Сореля обумовлюються рішенням іти шляхом лицемірства, яке тільки й може бути запорукою успіху.

Останнім етапом пізнання життя стає перебування Сореля в середовищі Паризької знаті, яка вражає його бездарністю, пустотою, життєвою знесиленістю. Поступово позбуваючись своїх колишніх переконань і використовуючи всі можливі засоби, Cорель іде до своєї мети

Драматичний процес внутрішнього перетворення Сореля, за задумом Стендаля, мав виявити основні тенденції „гонитви за щастям”. Цей драматизм посилюється тим, що, з одного боку, Сорелю було притаманне непомірне честолюбство, а з іншого – це вимушена необхідність моральної капітуляції, у сенсі якої сам герой все більше сумнівається. За зовнішнім блиском Сорель дедалі ясніше бачить цинізм і спустошеність аристократії. Конкретні ж життєві обставини ведуть його до остаточної втрати ілюзій і до фатального рішення обрати право не жити у світі, де треба зламати і знищити себе, перетворившись на бездушний і слухняний механізм.

Поліцентризм. Історія Ж. Сореля=історія франції.