14. Натуралізм у французькій літературі. Цикл романів е.Золя “Ругон-Маккари”. Склад і задум.

Роль физиологии, соцдарвинизм, теорія наследственности, свіязь с реалізмом (интирес к жизни). Герой безволен. бОльшая роль отводится науке. Литература – научній інструмент.

Отличие: реалізм – целостная картина жизни; натуралізм – выхват. Картины жизни.

У 2 пол. 19 ст. в західноєвропейських літературах починають розвиватись нові літературні течії і напрямки, що приходять на зміну традиційному реалізму. Однією з таких течій є натуралізм. Особливо впливовою ця течія була у французькій літературі. Філософським підгрунтям для її розвитку стали позитивістська філософія Огюста Конта, праці мистецтвознавця Іпполіта Тена. Слово “натуралізм” походить від латинського слова natura, тобто “природа”. Основною рисою натуралізму, що й визначила назву цієї течії, була орієнтація на науковий підхід до дійсності з боку письменників. Річ у тім, що у дев’ятнадцятому столітті розвиток науки і перш за все природничих наук почав справляти значний вплив на світогляд західноєвропейської людини. Наука не тільки почала конкурувати в цій ролі з релігією та церквою, а вже взяла гору в цій боротьбі. Тож не дивно, що література звернулася до природничих наук за засобами пізнання людини. Пояснення людської повдінки, виходячи з принципів природних, тобто біологічних закономірностей, - такою є основна риса натуралізму.

Головними представниками натуралізму у французькій літературі були Емон та Жюль Гонкур і Еміль Золя. Еміля Золя (1840-1903) можна вважати основоположником цієї течії, оскільки саме він почав використовувати цей термін як самоназву нової літературної школи,

Головним твором Е.Золя є цикл “Ругон-Маккари”, що складається з двадцяти романів. Цей цикл автор розглядав як наукову працю і намагався охопити в ньому період так званої Другої імперії в історії Франції, тобто з 1851 по 1870 роки. Інакше кажучи, Е.Золя описував сучасну йому дійсність, підходячи до неї як історик, тобто створив історію сучасності. Принципом охоплення дійсності є тематичний. Кожний роман присвячений певній соціальній темі. Поєднані романи головним героєм, яким є сім’я. Точніше, представники чотирьох поколінь однієї сім’ї є головними героями різних романів циклу. Таким чином Золя отримав змогу опертися на ідею спадковості, що стала популярною на той час, тобто надати своєму творові видимість наукового підгрунтя не тільки як історик, але і як вчений-натураліст.

Натуралістична концепція людини у романах Е.Золя (аналіз одного з

Одним із найвідоміших романів Золя, що входить до його циклу “Ругон-Маккари” є роман “Жерміналь” (1883). Цей роман присвячено темі страйку. Місцем подій є шахта в містечку Ворьо на півдні Франції. Головним героєм є Етьєн Лантьє, представник сімейства Ругон-Маккарів, колишній механік, який влаштовується працювати на шахті і очолює страйк, що виник стихійно, оскільки має в минулому досвід участі у страйках та політичні зв’язки з соціалістичними організаціями. Таким чином, основним конфліктом роману є конфлікт між працею і капіталом, між шахтарями як найманими робітниками, що виступають за підвищення заробітної плати і покращення умов свого злиденного життя та власниками шахти, що ними є акціонерне товариство. Попри мужність і організованість страйкарів, страйк врешті-решт закінчується поразкою. Після того, як він перейшов у бунт, було викликано війська, та придушено страйк. Власники так і не пішли на поступки вимогам шахтарів. Золя показує, що інша розв’язка була об’єктивно неможливою. Як дослідник, зорієнтований на науковий підхід та аналіз дійсності він показав, що за наявних економічних умов та незрілості робітничого руху в цілому, страйк на окремій шахті був приречений на поразку.