2. Теорії характеру
1. Теорія Теофраста ( ІІІ ст. до н.е.). Він виділив 30 рис негативних
характерів і до кожної підібрав приклади.
2. Фізіогномічна теорія характеру Аристотеля / Платона (ІV ст. до н.е.) Вони пропонували визначати характер по фізіономії людини. Вони шукали подібні риси в фізіономії людини і тварини, а потім риси тварин переносили на характер людини: (широкий ніс як у свині – дурість; товстий як у бика – лінь, ніс як у лева – говорить про поважність).
3. Фізіогномічна теорія Лафатера (1741–1801рр.) Це швейцарський пастор, який вважав, що характер людини можна визначити за будовою черепа, за мімікою, за зморшками на обличчі. Він говорив, що дзеркалом душі є голова. В своїй роботі «Фізіономія» давав характеристики характеру за обличчям та будовою черепа.
4. Френологія німецького лікаря Франца Галля (1758–1828рр.). Він стверджував, що всі риси характеру мають свої центри в півкулях головного мозку і ступінь розвитку риси характеру залежить від величини певного центру. Досліджуючи конфігурацію черепа людей він склав френологічні карти, де поверхня черепа ділилася на 27 ділянок, кожній ділянці відповідала певна риса характеру. Впадина говорила про те, що риса відсутня, випуклість – наявна. Звісно ця теорія дуже критикувалася, але позитивним є те, що Галль поклав початок теоріям, в яких кора головного мозку, а не шлунки, стала розглядатися як субстрат психічної діяльності людини.
5. Теорія Ч.Дарвіна. В своїй книзі «Про вираження почуттів у людей та тварин» писав, що «кожний індивід скорочує переважно тільки певні м’язи обличчя, за своїми особистими нахилами, ці м’язи можуть бути більш розвиненими, і тому лінії і зморшки обличчя, що утворюються в результаті звичайного скорочення, можуть стати більш глибокими і помітними».Ці ідеї Дарвіна стали поштовхом для досліджень багатьох психологів, які почали будувати свої фізіономічні вчення на описі й трактуванні виразу обличчя і стану його м’язових тканин. Складались своєрідні фізіономічні довідники з психологічним тлумаченням міміки.
3. Фізіологічні основи характеру
По-перше, фізіологічною основою є динамічний стереотип (це система умовних рефлексів, які утворюються у відповідь на постійну дію певних подразників). Якщо на людину діє постійно певний подразник, то формується певна риса характеру. При зміні подразника змінюється стереотип та риса характеру.
По-друге, від типу ВНД (темпераменту) залежить формування певних рис характеру. Наприклад, флегматику легше ніж сангвініку виробити таку рису характеру – як здатність доводити все до кінця.
По-третє, співвідношення першої та другої сигнальної системи.
Отже, характер особистості є складним синтезом нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя та виховання.
4. Структура характеру
Петровський О.В. стверджував, що характер складається з рис, які існують не ізольовано, а створюють цілісність – структуру. Всі риси він поділив на:
Основні – задають загальну спрямованість особистості;
Допоміжні.
Ананьєв Б.Г. стверджував, що характер складається з симптомокомплексів (це властивості або риси характеру):
Відношення до інших людей (співчуття, жорстокість, уважність, принциповість, комунікабельність, лагідність, тактовність, дбайливість);
Відношення до себе (почуття власної гідності, впевненість в собі, егоцентризм);
Відношення до речей ( охайність, бережливість, економність акуратність, почуття смаку);
Відношення до справи та діяльності (працелюбство, лінь, сумлінність, допитливість, ініціативність, ретельність, точність, серйозність, зацікавленість, ентузіазм).
Виділяють такі компоненти у структурі характеру:
спрямованість – вибіркове позитивне чи негативне оцінне ставлення до вчинків, діяльності, до людей, до самого себе;
переконання – знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини і стають рисами її характеру;
потреби та інтереси – матеріальні чи духовні потреби та інтереси визначають не тільки думки й почуття людини, а й спрямованість її справ;
інтелект – теоретичний чи практичний склад розуму, який допомагає правильно приймати рішення;
емоції – стають підґрунтям таких рис характеру як гарячковість, запальність, грубість нечутливість та ін.;
воля – в структурі характеру зумовлює його силу та твердість;
темперамент – у структурі характеру є його природною основою та динамічною формою його прояву;
почуття – показники якісних особливостей характеру.
Найбільш розгорнутою вважається структура, яка включає п’ять підструктур: властивості, рівні, типи, риси та відношення.
Властивості характеру: пізнавальні, смислові, переживання, мотивація, регуляція.
Рівні характеру: імпульсивно-емоційний (дошкільний вік);
наслідувально-стереотипний (молодший шкільний вік);
конкретно-логічний (молодший підліток);
суперечливий (середній та старший підліток);
морально-вольовий (юність);
соціально практичний (зрілість).
Типи характеру: егоїстичний, сімейно-родинний, національний,
матеріально-практичний, воєнно-спортивний, художній, раціональний,
соціальний, релігійний, абстрактно-теоретичний.
Риси характеру: моральні, вольові, інтелектуальні, емоційні.
Відношення: світоглядне, релігійне, соціальне, морально-гуманістичне, діяльнісне, особистісне, предметно-речове, захоплення, надмірність (до алкоголю, куріння…).