Тема 9.24. Характер Конспект лекції

План

1. З історії вчень про характер.

2. Теорії характеру.

3. Фізіологічні основи характеру.

4. Структура характеру.

5. Типове та індивідуальне в характері.

6. Акцентуація характеру.

1. З історії вчень про характер

Характерологія – галузь психології особистості (іноді розглядається як самостійна психологічна наука в межах індивідуальної психології) предмет якої – характер.

Вчення про характер має тривалу історію свого розвитку. Найважливішими проблемами характерології протягом століть було встановлення типів характеру та їх визначення з метою прогнозувати поведінку людини в різних ситуаціях. Оскільки характер є прижиттєвим утворенням особистості, більшість існуючих класифікацій виходить з підстав, які є зовнішніми чинниками, що опосередковуються розвитком особистості.

Однією з найстародавніших спроб прогнозувати поведінки людини є пояснення її характеру датою народження. Різноманітні спроби прогнозу долі та характеру людини отримали назву – гороскопів.

Не менш популярні спроби пов’язати характер людини з її ім’ям. Останнім часом ця гілка характерології отримала новий імпульс розвитку.

Значний вплив на розвиток характерології надала фізіономіка – вчення про зв’язок між зовнішнім виглядом людини і приналежністю до певного типу особи, завдяки чому за зовнішніми ознаками можуть бути встановлені психологічні характеристики цього типу (недаремно, очі – дзеркало душі).

Не менш знамениту і багату історію має хіромантія – система прогнозу вдачі людини та її долі за рельєфом долоні. Відомо, що в ХVІ-ХVІІІ століттях в багатьох університетах країн Європи існували кафедри хіромантії.

Найяскравіші уявлення про характер людини можна отримати, якщо знати специфіку його вчинків, поведінки, діяльності та просто рухів. В цьому відношенні є надбання графології – науки, яка розглядає почерк людини як різновид виразних рухів, що відображають психологічні властивості особистості.

Отже, в кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони – працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, про інших – лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, нечесні, боязкі, егоїсти. Ці й подібні до них риси виявляються наскільки яскраво й постійно, що визначають собою типовий різновид особистості, індивідуальний стиль її поведінки. Такі психологічні особливості називаються – рисами характеру. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

Термін «характер» грецького походження і означає «риса», «прикмета», «відбиток». Введений він для позначення цих властивостей людини – учнем та другом Аристотеля – Теофрастом (370-288рр. до н.е.). В 318 р. до н.е. він надрукував першу працю про характер «Характеристика», де він описав 30 видів характеру. Він вважав, що характер – це відбиток соціального середовища, в якому живе та виховується людина.

Отже, у вузькому розумінні:

ХАРАКТЕР – це певна програма поведінки.

В широкому розумінні:

ХАРАКТЕР – це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, в ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе.

Характер – це набуте явище. Це комплексне утворення, це синтез волі, почуттів та розуму. Характер формується в суспільстві та обумовлюється системою відношень, які панують в суспільстві. Становлення характеру відбувається під впливом сім’ї, школи, друзів. Знаючи характер людини можна передбачити, як вона буде діяти в різних ситуаціях.