3.Теорія і.П.Павлова про тип внд та темперамент та подальший розвиток проблеми темпераменту

Підсумовуючи результати досліджень школи Павлова, можна сказати, що в основі різної поведінки людини лежить особливість функціонування нервової системи. Функціонування нервової системи виражається в особливостях двох нервових процесів: збудження та гальмування, як реакції на вплив зовнішніх та внутрішніх стимулів.

Павлов виділяв такі властивості нервової системи:

1. Сила збудження та гальмування – це найголовніший показник. Від нього залежить працездатність клітин кори головного мозку та їх витривалість. Оточуючий світ постійно змінюється, діють сильні подразники і від сили нервової системи залежить, яке навантаження ця система витримає.

2. Рухливість нервових процесів – це здібність нервової системи швидко змінювати збудження на гальмування і навпаки, в залежності від умов, в які потрапляє людина.

3. Рівновага нервових процесів – це процес урівноваження сили збудження та гальмування.

Павлов виділив такі типи ВНД та відповідні їм типи темпераменту:

1. Сильна, урівноважена, рухлива Н.С. - сангвінік;

2. Сильна, урівноважена, інертна Н.С. - флегматик;

3. Сильна, не урівноважена, рухлива Н.С. - холерик;

4. Слабка, не урівноважена, інертна Н.С. - меланхолік.

Ще в 40-х роках Айзенк висунув Двохмірну теорію особистості, відповідно до якої всі характеристики особистості визначаються двома головними властивостями: ступенем інтровертованості ( або екстравертованості) та ступенем емоційної стабільності ( або нейротизму). Хоча якості інтро- та екстраверсії знайдені задовго до Айзенка, вони були введені у типологію Юнга.

В 1967 році Айзенк пов'язав ці властивості з вродженими типами функціонування ЦНС, та вважав їх загальними для людини та тварини. За Павловим ВНД – це природна особливість організму, це спадково обумовлена особливість, однак ВНД не є незмінною, саме тому може змінюватися і темперамент.

Подальший розвиток проблем темпераменту найбільш продуктивно з психофізіологічної позиції було здійснено в лабораторії Б.М. Тєплова та В.Д.Небиліцина.

Найголовніша праця Теплова: «Сучасний стан питання про типи ВНД людини та методика їх визначення», де він аналізує теорію темпераменту Павлова та неодноразово підкреслює цінність відкриття властивостей нервової системи. До яких висновків прийшов Б.М.  Тєплов:

1. Темперамент залежить від ВНД та від особливостей виховання.

2.Типів темпераменту повинно бути більше, це відбувається тому, що властивостей Н.С. у людини більше ніж 4.

3.Виділив такі основні властивості Н.С:

- Сила Н.С. – означає здібність Н.С. витримувати довготривалі

збудження та гальмування, це витривалість Н.С. Тому, СЛАБКА Н.С.

це надзвичайно чутлива, її не можна розглядати як «погану».

– Динамічність Н.С. – це швидкість та легкість з якою Н.С. вдається

змінити процес збудження на гальмування.

– Рухливість Н.С. – включає: а) швидкість переробки подразників;

б) швидкість виникнення та припинення нервових процесів,

- Лабільність Н.С. – це швидкість виникнення та припинення процесів

збудження

– Концентрованість – це ступінь зосереджуваності процесів збудження.

4. В.Д. Небиліцин разом із Б.М.Тепловим термін «рівновага» замінили терміном «баланс». А також ввели нову властивість Н.С.

5. Психофізіологічний аналіз структури темпераменту дає змогу, за В.Д.Небиліциним, виділити три головних компоненти, які виявляються в загальній активності індивіда, його моториці та емоційності.