2.Основні теорії темпераменту

Гуморальні теорії (рідинні)

Засновником вчення про темперамент був Гіппократ ( V ст. до н.е.). Він говорив, що люди відрізняються один від одного співвідношенням чотирьох основних соків (гуморов). Співвідношення цих рідин у кожної людини суто індивідуальне – красіс ( від грецької - суміш, сполучення), або темперамент ( від лат. – змішування в належних співвідношеннях, підігрівати, уповільнювати, керувати).

• Якщо у людини домінує кров – тепла, гаряча, швидка -–сангвінік;

• Якщо жовч – властивість сухості – холерик;

• Якщо лімфа – в'язка, поступова – флегматик;

• Якщо чорна жовч – джерело вологи, похмурий – меланхолік.

Але Гіппократ не встановив зв'язок між «соками» та певними психологічними властивостями людини. Це було зроблено лікарем Клавдієм Галленом (II ст. до н.е.). Він написав трактат, де розробив теорію темпераменту і створив типологію темпераментів, яка включала 9 типів. Чотири з яких зберегли свою характеристику і до сьогоднішнього часу. Аристотель пояснював темпераменти не перевагою соків, а особливостями крові ( теплотою, густиною, холодністю). Це знайшло відображення набагато пізніше в теорії німецького філософа-ідеаліста І.Канта, який дав своєрідну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки – справжня доброзичливість; у холериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків – почуття прекрасного. Але Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його риси з характером.

Вітчизняний вчений, лікар та педагог П. Лесгафт пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу: холерик - малий просвіт, товсті стінки; сангвінік – малий просвіт, тонкі стінки; меланхолік – великий просвіт, товсті стінки; флегматик – великий просвіт, тонкі стінки.

В 30 роках XX ст. знайшли свій розвиток хімічні теорії темпераменту. їх засновниками вважаються американський вчений Мак-Дауголь та японський психолог Т.  Фурукава, вони говорили, що основним методом діагностики темпераменту є визначення хімічного складу крові.

Паралельно з ендокринними теоріями розвивалися теорії, відповідно до яких фізіологічними основами темпераменту виступали особливості будови нервової системи. Так, вважали, що в основі холеро-сангвінічного темпераменту лежить великий мозок, «сильні та товсті нерви» та висока збудливість органів чуття. Для флегмато-меланхолічного темпераменту характерний не великий мозок, «тонкі нерви» та невисока збудливість органів чуття. Це були морфологічні теорії темпераменту.

Під впливом роботи антропологів, які звертали увагу на різницю в будові тіла та психіатрів, які підкреслювали індивідуальну різницю в протіканні психічних захворювань на межі XIX та XX ст. сформувалися конституційні теорії темпераменту.

Як приклад розглянемо теорію німецького психолога та психіатра Е. Кречмера, яку він виклав у своїй роботі: «Будова тіла та характер» (1921). Головною думкою цієї праці є те, що люди з певними типами будови тіла мають певні психічні особливості та можуть захворіти на певні психічні захворювання. Кречмер виділив 4 конституційних типи за будовою тіла:

1. ЛЕПТОСОМЛТИК ( від грец. – тендітний. рос. – хрупкий) – тендітна статура, високий на зріст, витягнуте лице, довгий тонкий ніс, вузькі плечі, ноги довгі та худі. Крайня вираженість цього типу отримала назву – АСТЕНІК (гр. – слабкий).

2. ПІКНІК (гр. – товстий, міцний) – велика жирова тканина, гладкий, невеликого зросту, великий живіт, кругла голова на короткій шиї.

3. АТЛЕТИК (гр. боротьба, схватка) – гарна мускулатура, міцна статура, високого чи середнього зросту, широкі плечі та вузькі стегна.

4. ДИСПЛАСТИК (гр. погано сформований) – будова безформова, наявні різні деформації статури.

Лептосоматики та пікніки найбільш схильні до психічних захворювань.

Для Л. – шизофренія; для П. – маніакально-депресивний психоз.

На основі цих типів статур Кречмер виділив 3 типи темпераменту:

1. ШИЗОТИМІК – замкнений, схильний до коливань емоцій, впертий, важко пристосовується до оточуючого середовища. Йому притаманні роздратованість, байдужість, холодність, сердитість.

2. ЦИКЛОТИМІК – легко контактує з людьми, має реалістичні погляди, завжди підвищений настрій.

3. ІКСОТИМІК – спокійний, малорухливий, стриманий у міміці та жестах, невисока гнучкість мислення, важко пристосовується до нових обставин.

Подібно до теорії Кречмера в Америці (40 роки ХХст.) Шелдон створив свою теорію. Він виходив з того, що тіло та темперамент це два параметри одного об'єкта -– людини і структура тіла визначає темперамент, який є її функцією. Він виділив 4 типа будови тіла:

1. ЕНДОМОРФНИЙ – круглі форми, м'яке тіло, слабко розвинена м'язова система.

2. МЕЗОМОРФНИЙ – гарно розвинена м'язова система, атлетичність, сила, різкі рухи.

3. ЕКТОМОРФНИЙ – витонченість тіла, тендітність. Відсутність вираженої м'язової системи.

4. Якщо певні параметри мають однакову інтенсивність, тоді вони дають характеристику змішаному середньому шипові.

На основі виділених типів статури Шелдон виділив 3 типи темпераменту:

1. ВІСЦЕРОТОНІКИ – мають ендоморфну конституцію (любов до комфорту, прагнення до чутливості, розслабленість, повільність реакцій);

2. СОМАТОТОНІКИ – мезоморфну (любов до пригод, сміливість та агресивність);

3. ЦЕРЕБРОТОНІКИ – ектоморфну (прагнення залишатися на самоті, низький рівень комунікабельності).

В якості критичних зауважень даних теорій слід назвати:

1. Недооцінку, а іноді ігнорування ролі середовища, соціальних умов, виховання у формуванні темпераменту;

2. Класифікація Кречмера виконана на хворих людях тому неправомірно переносити її на здорових та робити прогнози з приводу майбутніх психічних захворювань;

3. Людина може легко змінити тіло (конституцію), але це не призведе до зміни темпераменту;

4. Емпіричні дослідження та спостереження показали, що відповідність між тілом та поведінкою не завжди мають місце. Більш яскраво вона виступає в залежності від особливостей нервової системи.

Факторні теорії темпераменту.

Вони виникли як реакція на критику конституційних теорій і являли собою «чистий опис властивостей темпераменту» при цьому абстрагуючись від будови та функцій організму.

Найбільш розповсюдженою є трьохфакторна типологія Голландських вчених Г.Хейємана та Є. Вірсме.

I фактор – емоційність – відсутність емоційності;

II фактор – активність – пасивність;

III фактор – первинна функція – вторинна функція, тобто, наскільки швидко виникає та згасає реакція - екстра - та інтроверсії (за Айзенком – англ. психологом).

Комбінація факторів дозволила виділити 8 типів темпераменту:

1. Сангвінік + + П;

2. Флегматик + + В;

3. Холерик– + П;

4. Захоплюючий – + В;

5. Аморфний + – В;

6. Апатичний + – П;

7. Нервовий – – П;

8. Сентиментальний – – В.

Англійський психолог С.Берг, який використав класифікацію первинних емоцій Мак-Дауголла: гнів, страх, ніжність, цікавість, почуття безпеки, товариськість, задоволення, відчуття неприємності, статевий потяг, невротичність виділив 3 фактори темпераменту:

1. Загальна емоційність - емоційна нестійкість;

2. Стенічні - астенічні емоції;

3. Позитивні - негативні емоції.

4. Дж. Гілфорд запропонував 13-ти факторну теорію. Використовуючи її Л.Терстон виділив 7 факторів. Ця теорія і зараз широко використовується, особливо у Польщі та носить назву «Шкала темпераментів» Л.Терстона, яка застосовується з 14 років.

1. Активні — дуже швидко працюють, якщо навіть немає такої необхідності, швидко рухаються, нетерплячі, багато говорять.

2. Енергійні — фізично здорові, бадьорі, займаються спортом, люблять працювати.

3. Імпульсивні – настрій безтурботний та легковажний, швидко приймають рішення, діють під впливом миттєвих спонукань.

4. Домінантні – схильні керувати іншими, беруть на себе відповідальність, ініціативу, з задоволенням публічно виступають.

5. Стабільні – характерні незворушність та рівність у відношеннях, в критичних моментах спокійні, легко припиняють незакінчену роботу або продовжують її коли вимагає ситуація.

6. Соціабельні – люблять знаходитися в компаніях, легко заводять знайомство, доброзичливі, приємні у спілкуванні.

7. Рефлексивні – схильні до роздумів, часто займаються самоспостереженням, зазвичай спокійні, охоче працюють на самоті, люблять діяльність, яка вимагає точність.

Основні недоліки факторних теорій:

• Наявність статичності факторів та самої людини. Не прослідковується їх розвиток, зміни в онтогенезі, специфіка проявів у поведінці та в різних видах діяльності.

• Не вивчається взаємодія та взаємовплив факторів в середині темпераменту, не досліджуються їх механізми.

• Не виправдовується введення таких факторів, як домінантність, соціабельність, які зазнають змін під впливом зовнішнього середовища.

Тому, цей напрямок не дає вичерпної відповіді про темпераменти, механізми, які їх обумовлюють та формують.

Соціальні теорії темпераменту пропонували люди, які в основному найбільшого значення надавали соціальному середовищу та вихованню у формуванні особистості. Вони не є результатом серйозних експериментальних досліджень, а скоріше являють собою результат спостережень в процесі реального життя та повсякденного спілкування. Так, педагог, П.Ф.Лесгафт розрізняв:

1. Лицемірний тип; 4. М'яко-забитий;

2. Честолюбний; 5. Злобно-забитий;

3. Добродушний; 6. Пригнічений.

Н.А.Добролюбов пропонував таку класифікацію, яка була вироблена умовами дореволюційного життя:

1. Тип самодура;

2. Тип практичний;

3. Тип патетичний підвищений;

4. .Тип апатичний.

Також він уводив типи «художники» та «мислителі».

Обмеженістю цих теорій є недостатнє уявлення місця біологічного фактору в темпераменті, по суті він ігнорувався, а звідси, не розкриваються фізіологічні механізми формування типів темпераменту.