3. Процес виникнення емоцій
Сучасні дослідження розкривають біохімічні зміни в організмі, зокрема в мозку, під час переживання сильних емоцій. Вчені впевнені, що наші почуття мають прямий зв'язок з системою наших думок. Переконання та інтерпретація зовнішніх чинників спричиняють емоцію. Більшість наших переконань є узагальнюючими, ґрунтуються на попередньому досвіді. Якщо на особистість діє певний чинник, то вона ототожнює його з подібним чинником у минулому, визначає, чи викликав він позитивні емоції, чи ні.
Після дії чинника (зовнішнього чи внутрішнього) в мозку формується певна думка, що продукує хімічну реакцію в організмі, внаслідок якої особистість переживає емоцію. Далі особистість обирає реакцію (поведінку), яка виражається у вигляді судження (думки) або у фізичній відповіді: сміх, плач тощо. Відповідь або поведінка може бути миттєвою чи запізнілою, очевидною чи прихованою, може бути також – позитивною, негативною або ж нейтральною. І врешті решт, наша поведінка, залежно від нашого характеру, впливає на інших людей. Вони, в свою чергу, реагують (реакція, наслідок) на це також по різному, що дає позитивні чи негативні наслідки.
Отже, прослідковується така послідовність:
ЧИННИК--------- ДУМКА-------- ХІМІЧНА РЕАКЦІЯ--------- ЕМОЦІЯ------ ПОВЕДІНКА--------- РЕАКЦІЯ (НАСЛІДОК).
Емоційний процес включає в себе три основних компоненти:
Емоційне збудження, яке визначає мобілізаційні зрушення в організмі – зростання збудливості, швидкості та інтенсивності протікання психічних, моторних та вегетативних процесів.
Знак емоції – позитивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна і навпаки.
Ступінь контролю емоції – розрізняють два стани сильного емоційного збудження: а) страх, гнів, радість – при яких ще зберігається орієнтація та контроль; б) паніка, жах, сказ, екстаз, повний відчай – коли орієнтація та контроль практично не можливі.
4. Види почуттів
Оскільки емоції мають різноманітні форми виявлення та інтенсивності, єдиної класифікації не існує. В більшості випадків, емоції класифікуються різними авторами в залежності від сфери явищ, що визначають їх прояв.
Давньоіндійські філософи стверджували, що всі почуття діляться на світлі, пристрасні та темні. Вони нібито є живими духовними істотами, мають форму, розмір, колір.
Р.Декарт виділяв найпростіші вихідні почуття: любов, ненависть, подив, бажання, радість і печаль. Ці почуття в свою чергу породжують інші більш складніші почуття.
К.Д.Ушинський виділяв два види почуттів: а) органічні, які виникають незалежно від волі людини; б) душевні, які є продуктом наших уявлень.
В. Вундт запропонував власну класифікацію почуттів – «тривимірну теорію почуттів»: задоволення – незадоволення; збудженість – пригніченість; напруження – емоційний спад. Ці виміри актуальні і сьогодні.
К. Юнг схилявся до думки, що емоції можна згрупувати, базуючись на тому, що кожній позитивній емоції або емоції якоїсь однієї якості завжди відповідає негативна, протилежна за якістю. Емоції мають позитивну або негативну спрямованість, а звідси й різний вплив на особистість.
І. Кант говорив, що позитивні емоції або СТЕНІЧНІ ( від гр.. - сила) спонукають до діяльності, активності, творчості. Негативні, або АСТЕНІЧНІ ( гр. – слабкість, безсилля) різко знижують життєдіяльність людського організму, його сили, спричиняють депресію, агресивність.
К.Ізард вважав, що всі емоції вроджені та виділяв серед них базові або фундаментальні: інтерес, радість, задоволення, горе, гнів, відраза, презирство, страх, сором, провина.
У.Джеймс та К.Ланге всі емоції поділяли на вищі та нижчі.
За сучасними поглядами вищі емоційні процеси ( почуття), властиві тільки людям, виступають продуктом суспільного розвитку, демонструють та відображають відношення до оточуючої дійсності, змінюються з часом та поділяються на :
Інтелектуальні – виникають в процесі розумової діяльності. Платон виділяв розумову насолоду, яка виникає. Коли людина знаходить істину. Фрейд пов’язував інтелектуальні почутті з дією принципу сублімації (з лат. – підносити) – переключення процесу лібідо на процес творчості. Це подив, цікавість, допитливість, сумнів, здивування, почуття нового;
В моральні втілюється ставлення людини до людини й суспільства, до вимог моралі – справедливість, чесність, обов’язковість, відповідальність, почуття совісті, любові, сорому, егоїзму, дружби;
В естетичних почуттях виявляється не лише спрямованість на предмет, а й проникнення почуттям у власну сутність предмету, це пізнання специфічної якості предмета – краси ( різні смаки та уподобання);
Світоглядні почуття – виражають найбільш узагальнене ставлення людини до світу, інших людей, до себе самої – патріотизм, солідарність, також почуття трагізму, іронії та сарказму.
Праксичні – це емоційна реакція людини на хід діяльності. Вони бувають позитивними, коли людина отримує радість та задоволення від діяльності, а також бувають негативними.
Одну з найбільш повних класифікацій запропонував Б.І.Додонов, в ній виділяються:
Альтруїстичні емоції – переживання, які виникають на основі потреби в допомозі, підтримці іншим людям, бажання приносити людям радість;
Комунікативні емоції – виникають на основі потреби спілкування: бажання спілкуватися, ділитися думками, переживаннями;
Глоричні емоції – (від лат. – «слава») пов’язані з потребою самоповаги та слави: почуття гордості, почуття переваги, задоволення собою, своїми успіхами;
Праксичні;
Пугнічні – (від лат. «боротьба»), визначаються в потребі подолання небезпеки, інтересом до боротьби; жадоба до гострих переживань, почуття ризику, почуття спортивного азарту;
Романтичні;
Гностичні - (від гр. «знання») прагнення зрозуміти те, що відбувається, проникнути в сутність явища;
Естетичні;
Гедоністичні – пов’язані із задоволенням потреб в тілесному та душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями – від смачної їжі, сонця; почуття безтурботності, почуття веселості;
Акизитивні – (від. фр. «надбання»), породжуються інтересом, прагненням до накопичення, колекціонування, володіння.