6. Види порушень уваги. Уважність як властивість

особистості

Існують так звані негативні сторони процесу уваги або вади уваги. Під порушенням уваги розуміють патологічні зміни спрямовані вибірковістю психічної діяльності, що виражаються у стані втоми або наявності органічних уражень мозку, у звуженні об’єкта уваги, коли одночасно людина може сприймати лише невелику кількість об’єктів, у нестійкості уваги, коли порушена концентрація уваги і спостерігається її відволікання на сторонні подразники.

1. Відволікання уваги – це мимовільне переміщення уваги з одного об’єкта на інший. Воно виникає під час дії сторонніх подразників на людину, зайняту в цей момент якоюсь діяльністю. Відволікання може бути - зовнішнім та внутрішнім. Зовнішнє виникає під впливом зовнішніх подразників, за цих обставини довільна увага стає мимовільною. Внутрішнє відволікання виникає під впливом переживань, сторонніх емоцій, через відсутність інтересу та гіпервідповідальності, нудної монотонної роботи.

Можливими причинами відволікання уваги у дітей є:

1. недостатня сформованість вольових якостей;

2. звичка бути неуважним (за відсутності серйозних інтересів, поверхневим ставленням до предметів та явищ);

3. підвищена стомлюваність;

4. погане самопочуття;

5. наявність психотравм;

6. монотонна, нецікава діяльність;

7. невідповідний темп діяльності;

8. наявність інтенсивних сторонніх подразників.

2. Неуважність – це нездатність зосередитися на чому-небудь певному упродовж тривалого часу. Термін «неуважність» означає поверхневу, змінну увагу. Неуважність може виявлятися: а) у нездатності до зосередження; б) у надмірній концентрації на одному об’єкті діяльності. Відокремлюють – 1) «професорську» неуважність – це прояв дуже високої зосередженості уваги в поєднанні з її обмеженим обсягом, хід думок логічно упорядкований і точно спрямований на досягнення ідеальної і віддаленої мети. 2) учнівську – поверхнева і нестійка увага зустрічається в дошкільників, мрійників та фантазерів.

Причини неуважності:

1) загальне ослаблення нервової системи(неврастенія);

2)погіршення стану здоров’я;

3)фізична та розумова перевтома;

4)наявність важких переживань, травм;

5)емоційне перевантаження внаслідок великої кількості вражень (як

позитивних так і негативних);

6) недоліки виховання;

7)порушення режиму праці й відпочинку;

8) порушення дихання.

3. Надмірна рухливість уваги – постійний перехід від одного об’єкта до іншого, від однієї діяльності до іншої за низької ефективності.

4. Інертність уваги – мала рухливість уваги, патологічна її фіксація на обмеженому колі уявлень та думок.

У трудовій діяльності та повсякденному житті люди бувають уважні, неуважні та розсіяні. Ступінь уважності – це стійка властивість особистості, яка притаманна їй від природи, що вдосконалюється протягом життя залежно від обстави, потреб та досвіду. Так, людина уважна в одній галузі життя може бути зовсім неуважною в іншій. Тому поділ за таким критерієм треба вважати певним чином умовним.

УВАЖНОЮ людину можна назвати, якщо в неї переважає довільна й після довільна увага, якщо вона має мету і волю, добре усвідомлює чого хоче. НЕУВАЖНА людина – це та, яка не вміє зосереджуватися на предметі, не здатна проникнути в суть речей, у внутрішній світ іншого. РОЗСІЯНА людина посідає проміжне місце за градацією уваги, має поверхову спрямованість дій, не може зосередитися на якомусь об’єкті.

Уважність або неуважність позначається на всіх сторонах особистості та її діяльності. Уважність – важлива умова чуттєвого й раціонального відображення дійсності, логічного ходу думки та її позитивних результатів.

Неуважність завжди пов’язана з невмінням довільно регулювати увагу, а це негативно відбивається на розумовій діяльності, порушуючи послідовність, доказовість та виключаючи емоційне відволікання думки. Проте, причини неуважності криються не тільки в недоліках довільної уваги, а й у відсутності знань.

Велику суспільну цінність становить УВАЖНІСТЬ – як риса характеру, що віддзеркалює ставлення до людей, їхніх потреб, інтересів, переживань, запитів. Така уважність є основою чуйності й тактовності у ставленні до інших людей.