Змістовий модуль 8. Регулятивна функція психіки

Тема 8. 20. Увага Конспект лекції

План

1. Поняття про увагу, її фізіологічну основу.

2. Роль та значення уваги в житті та діяльності людини. Функції уваги.

3. Теорії уваги.

4. Види уваги, їхня характеристика.

5. Властивості уваги.

6. Види порушень уваги. Уважність як властивість особистості.

1. Поняття про увагу, її фізіологічну основу

Навколишнє середовище постійно впливає на органи чуття людини, проте не всі подразники вона відображає однаково чітко. Серед психічних явищ увазі належить особливе місце.

Різні вчені по-різному розглядають увагу – як психічну діяльність, як сторону бо властивість психічних процесів, як психічний процес тощо.

УВАГА – не саме відображення, вона не має свого предмета пізнання. Це не самостійний психічний процес, а швидше його необхідна умова, форма окремої відображувальної і продуктивної діяльності на різних рівнях

свідомості.

Здавна добре відомі форми прояву уваги та її значення для успішності всякої предметної діяльності. Але питання, що таке сама увага, до останнього часу викликає найрізноманітніші тлумачення й суперечки.

Радянські психологи намагалися показати залежність уваги від суспільного досвіду людини. Так, П.П. Блонський писав, що в основі уваги лежать життєві інтереси людини. Він підкреслював, що вираження уваги і страху майже однакове. Тільки страх більш інтенсивно виражений.

М.Ф.Добринін у 50-х роках ХХ ст. висловив думку про залежність уваги від вимог, що їх висувають людині соціальні умови. У його роботах накреслив ся підхід до уваги з боку психології особистості, яка здійснює вибіркову поведінку. На думку М.Ф. Добриніна: «Увага…являє собою спрямованість та зосередженість психічної діяльності особистості. Під спрямованістю розуміється вибірковий характер цієї діяльності і збереження цієї обраної діяльності, під зосередженням – заглиблення в дану діяльність і відволікання від іншого». Пізніше, у 1957 році Микола Федорович уводить поняття значущості, і визначення набуває такого вигляду: увага – це спрямованість психічної діяльності і зосередженість її на об’єкті, який має для особистості певну значущість (стійку чи ситуативну).

С.Л.Рубінштейн, погоджуючись із тим, що увага позбавлена самостійного змісту, відзначає, що характеристика уваги як вибіркової спрямованості на певний об’єкт є її феноменологічна характеристика, джерела уваги при цьому не розкриваються. Головним є те, що увага найтісніше пов’язана з діяльністю. За С.Л. Рубінштейном увага – внутрішня діяльність під покровом зовнішнього спокою.

П.Я. Гальперін висунув положення про те, що увага є самостійна форма психічної діяльності. Увага – особливий вид психічної діяльності, це контроль в особливій формі – у формі ідеальної, скороченої, автоматизованої дії, яка є кінцевим продуктом формування контролю як розумової дії.

Отже, увага – це форма організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об’єктах або власних переживаннях, що забезпечує їх виразне відображення.

Увага завжди тісно пов’язана з діяльністю людини, забезпечує її свідомий характер, а також нею стимулюється і регулюється. Діяти – означає бути уважним до об’єктів діяльності. Продукт уваги – це поліпшення перебігу пізнавального процесу.

В розробці фізіологічних основ уваги велику роль зіграли роботи видатних російських фізіологів І.П.Павлова та О.О. Ухтомського. Увага, як показали дослідження, детермінується співвідношенням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, викликаних подразниками, що діють на чуттєву сферу організму, та внутрішніми установками і психічними станами.

Предмети і явища зовнішнього світу, діючи через рецептори на мозок людини, викликають у неї орієнтувальні рефлекси та пристосувальні рухові реакції, які в процесі розвитку досягають тонких диференціацій та досконалості. Вагомий внесок у з’ясування фізіологічного підгрунтя уваги зробив О.О.Ухтомський своїм вченням про домінанту (від лат. – пануючий). ДОМІНАНТА – це тимчасово пануюча рефлекторна система, що обумовлює роботу нервових центрів у даний момент і тим самим надає поведінці певної спрямованості. Як панівний осередок збудження домінанта підсумовує і накопичує імпульси, що течуть у центральну нервову систему, одночасно пригнічуючи активність інших центрів. Так забезпечується оптимальні умови для сприймання та обміркування того, на що спрямована увага.