3. Різні погляди на структуру особистості у вітчизняній психології

А) Типологія особистостей О.Ф.Лазурського.

Спробу побудови всеосяжної класифікації типів особистості здійснив на початку ХХ століття О.Ф.Лазурський (1874-1917). В основі запропонованої ним «психосоціальної в широкому розумінні» класифікації лежить принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища, яке містить не тільки речі, природу, людей, а й ідеї, духовні блага, естетичні, моральні та релігійні цінності. Дана класифікація містить два основних розділи: за психічним рівнем (нижчий, середній та вищій); а також за психічним змістом. У зв’язку з цим О.Ф. Лазурський виокремлює чисті, комбіновані, спотворені та перехідні типи особистостей різних рівнів:

До чистих типів особистості належать такі:

І. Нижчий рівень

1. Розсудливі;

2. Афективні: а) рухливі; б) чутливі; в) мрійники;

3. Активні: а) енергійні нижчого порядку; б) покірно-діяльні; в) уперті;

Іі. Середній рівень

1. Непрактичні, теоретики-ідеалісти: а) вчені; б) художники; в) релігійні споглядачі;

2. Практики-реалісти: а) людинолюбці (альтруїсти); б) громадські працівники; в) владні; г) господарі;

Ііі. Вищій рівень

Типи-ідеали цього рівня за своїм змістом відповідають таким психосоціальним комплексам рис особистості: альтруїзм, знання (індуктивні, дедуктивні), краса, релігія, суспільство, зовнішня діяльність, ініціатива, система, організація, влада, боротьба.

До комбінованих типів особистості належать:

1. Науково-практичні;

2. Науково-суспільні;

3. Художньо- практичні;

4. Релігійно-адміністративні.

У перелік спотворених типів особистостей різних рівнів входять такі типи:

І. Нижчий рівень

1. Пасивні: а) апатичні; б) безвільні;

2. Розважливі егоїсти;

3. Афективні спотворені;

4. Активні спотворені (ґвалтівники): а) безладні ґвалтівники; б) зосереджено-жорстокі.

ІІ Середній рівень

1. Невдахи: а) непристосовані мрійники; б) афективні невдахи; в) енергійні, розлючені;

2. Успішні: а) лицеміри; б) владні спотворені.

Хоча класифікація О.Ф. Лазурського є незакінченою, вона мала значний вплив на подальші психологічні дослідження особистості.

Б) Особистість у теорії С.Л. Рубінштейна.

Відомий психолог-марксист С.Л. Рубінштейн (1889-1960) розглядав особистість в контексті розроблюваних ним принципів детермінізму та єдності свідомості та діяльності. На його думку особистість у з’ясуванні психічних процесів постає як взаємопов’язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються усі зовнішні діяння. До цих внутрішніх умов належать і психічні явища – психічні властивості та стани особистості.

Особистість визначається своїм ставленням до навколишнього світу, до суспільного оточення, до інших людей. Це ставлення реалізується в діяльності людини. Завдяки їй люди пізнають і змінюють світ, природу, суспільство. Не можна відокремити особистість від тієї реальної ролі, яку вона відіграє в житті. Фундаментальне значення має положення С.Л. Рубінштейна про багатоплановість психічного, багаторівневість перебігу психічних процесів. Структура особистості складається з різноманітних компонентів. Психічний зміст людської особистості не вичерпується лише мотивами свідомої діяльності – існує також розмаїття інших, зокрема неусвідомлених, тенденцій. Характеристика особистості включає також її ідеї, принципи, на основі яких здійснюється оцінка власних і чужих учинків. До структури особистості звичайно входять і психічні процеси, без яких не можливі діяльність і поведінка людини.

В) Теорія діяльності О.М.Леонтьєва та поняття особистості.

Видатний російський психолог О.М. Леонтьєв (1903-1979) визначав особистість як цілісне утворення, яке є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини. Вона є результатом інтеграції процесів, що здійснюють життєві відношення суб’єкта до об’єктивної дійсності. Ці відношення є схожими за своєю побудовою і передбачають свідоме їх регулювання, тобто наявність свідомості, а на певних етапах – і самосвідомості суб’єкта. Особистість характеризують тільки ті психічні процеси й особливості людини, які сприяють здійсненню її діяльностей. У розвитку суб’єкта його відношення до явищ світу вступають між собою в ієрархічні стосунки. Ієрархії діяльностей утворюють ядро особистості. Є три основні параметри особистості: широта зв’язків людини зі світом, ступінь їхньої ієрархізованості та загальна структура. Психологічні підструктури особистості – темперамент, потреби і потяги, емоційні переживання й інтереси, навички та звички, моральні риси характеру тощо – виявляють себе в умовах життя особистості. Важливою є думка О.М. Леонтьєва про те, що особистість розвивається не в межах задоволення потреб людини, а у творчості, яка не знає меж.

Г) Особистість у культурно-історичній теорії Л.С. Виготського.

Видатний вітчизняний психолог Л.С. Виготський (1896-1934) розробив вчення про вік , як одиницю аналізу дитячого розвитку (вікова періодизація). Також заслуга Л.С.Виготського полягає в тому, що він першим ввів історичний принцип в галузь дитячої психології. Вивчати історично – значить, вивчати у русі. Тому Л.С.  Виготський відомий як творець культурно-історичної теорії розвитку психіки людини. У межах цієї теорії Л.С.  Виготський виділяє основних закони розвитку особистості дитини:

1. Дитячий розвиток має складну організацію у часі: свій ритм, який не співпадає з ритмом часу та ритм, який змінюється в різні роки життя (рік життя в віці немовля, не рівний року життя в юності).

2. Закон метаморфози: розвиток є мета якісних змін, має якісно відмінну психіку, не таку, як у дорослих.

3. Закон нерівномірності – кожна сторона в психіці дитини має свій оптимальний період розвитку (сенситивний).

4. Три закони розвитку вищих психічних функцій:

Перший закон стосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості. Це закон переходу від безпосередніх, природних форм поведінки до опосередкованих, штучних, що виникають у процесі культурного розвитку психологічних функцій.

Другий закон формулюється так: відношення між вищими психологічними функціями були колись реальними відносинами між людьми. Колективні, соціальні форми поведінки у процесі розвитку стають засобом індивідуального пристосування, формами поведінки і мислення особистості. Вищі психологічні функції виникають із колективних соціальних форм поведінки.

Третій закон може бути названий законом переходу функцій із зовнішнього у внутрішній план. Психологічна функція в процесі свого розвитку переходить із зовнішньої форми у внутрішню, тобто інтеріоризується, стає індивідуальною формою поведінки.

За Л.С.Виготським, основою особистості є самосвідомість людини, що виникає саме в перехідний період підліткового віку. На основі самоусвідомлення особистості, оволодінні психологічними процесами підліток підіймається на вищій ступінь керування внутрішніми операціями. Він відчуває себе джерелом власного руху, приписує власним вчинкам особистісний характер.

Д) Погляди Б.Г.Ананьєва на особистість.

Відомий російський психолог Б.Г. Ананьєв (1907-1972) вважав, що особистість – це суспільний індивід, об’єкт і суб’єкт історичного процесу. Важливо вивчати зв’язок між інтеріндивідуальною структурою того соціального цілого, до якого належить особистість, та інтеріндивідуальною структурою самої особистості. Саме різноманітність зв’язків із суспільством визначає інтеріндивідуальну структуру особистості, організацію особистісних властивостей та її внутрішній світ. І навпаки, стійкі комплекси особистісних властивостей регулюють обсяг і міру соціальних контактів особистості, впливають на створення нею власного середовища розвитку.

Структура особистості поступово складається в процесі її соціального поступу. Особистість є продуктом життєвого шляху людини. Ананьєв виокремлює різні види залежностей між психічними властивостями особистості – генетичні, функціональні каузальні (причинні) тощо. У структурі особистості наявні взаємозв’язки між соціальними, соціально-психологічними та психофізіологічними характеристиками людини. Структура особистості будується за двома основними типами взаємозв’язків – субординаційним та координаційним. Вони забезпечують збереження цілісності особистості при її взаємодії з соціальним та природним середовищем.

Е) Теорія інтегральної індивідуальності В.С. Мерліна.

В.С.Мерлін, один із послідовників Ананьєва, розвиваючи теорію інтегральної індивідуальності, виокремлював такі її системи і підсистеми:

- Система індивідуальних властивостей організму:

А) біохімічні;

Б) загально соматичні;

В) властивості нервової системи (нейродинамічні).

- Система індивідуальних психічних властивостей:

А) психодинамічні (властивості темпераменту);

Б) психічні властивості особистості;

- Система соціально-психологічних індивідуальних властивостей:

А) соціальні ролі в соціальній групі та колективі;

Б) соціальні ролі в соціально-історичних спільнотах.

Звертаючись до проблеми особистості, Мерлін спеціально підкреслював, що «структуру особистості не можна характеризувати як систему, котра складається з різних груп психічних властивостей: темпераменту, характеру, здібностей і спрямованості. Одні з них (властивості темпераменту) взагалі не є властивостями особистості; інші ж (характер, здібності та спрямованість) являють собою не різні підсистеми, а різні функції тих самих властивостей особистості».

Ж) Ідея ієрархічної структури особистості К.К. Платонова.

Найдокладніше проблему структури особистості відображено у працях К.К.Платонова. Проаналізувавши сучасні дослідження і провівши порівняння наборів слів російської, грузинської й болгарської мов, які використовуються для опису особистісних особливостей, Платонов висунув ідею ієрархічної структури особистості, підсистеми якої він розглядає «як ступені ієрархічної градації, в якої нижчі ступені керовані (субординовані) вищими і підпорядковані їм, а вищі, включаючи в себе нижчі й спираючись на них, не зводяться до їх суми, тому що переходи від ступеня до ступеня здійснюються як стрибки на основі появи системних якостей».

Автор передбачає існування чотирьох підструктур особистості:

• соціально зумовлені змістовні риси особистості (спрямованість у її різних формах, відносинах, моральні якості особистості та ін..);

• особистісний досвід, знання, навички, вміння і звички;

• індивідуальні особливості психічних процесів;

• «біопсихічні» властивості (темперамент, статеві й вікові властивості).

Велику увагу у працях Платонова приділено проблемі формування кожної з підструктур в процесі онтогенезу, педагогічним аспектам психології особистості.

З) Концепція особистості Г.С.Костюка.

Видатний український психолог Г.С. Костюк (1899-1982) зробив значний внесок у психологічну теорію особистості. За його концепцією, індивід стає суспільною істотою, особистістю в міру того, як у нього формується свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції. Об’єктивна соціальна сутність особистості завжди реалізується суб’єктивними психічними засобами. Одночасно соціальне, яке зумовлює психічне в людині, визначає її соціальні відносини з іншими людьми. Розглядаючи особистість як суспільну істоту, не можна забувати про її природну сутність. Природне «змінюється» в суспільному, але не усувається , воно діє на всіх етапах життя особистості. Слід розрізняти поняття «індивід» та «особистість». Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу і за всіх умов, а особистістю стає і може перестати бути нею. Необхідно долати абсолютне протиставлення природного і суспільного, біологічного і соціального в житті особистості. Немає суспільного, соціального без природного, біологічного як немає суспільства поза індивідами, які в ньому взаємодіють.

Найпродуктивнішим, на думку Г.С. Костюка, є підхід до проблеми структури особистості, який спирається на аналіз її діяльності. Адже суспільні умови визначають психічні властивості особистості лише через дії самого індивіда. Структуру особистості утворюють різні психічні властивості. Це передусім свідомість та самосвідомість. Крім того, важливою підсистемою структури особистості є спрямованість її діяльності, яка визначається потребами й інтересами, ціннісними орієнтаціями, цілями та установками, моральними та іншими почуттями. Особистість характеризується й тим, як вона здійснює свої потяги, реалізує свою цілеспрямованість, якими вміннями та вольовими якостями володіє. Звичайно, у структуру особистості включають і психофізіологічні властивості індивіда.

І) Теорія психічної контрольності Я.І.Цурковського.

Відомий український психолог Я.І. Цурковський (1904-1995) розробив теорію дослідження діяльності людини в нестандартних життєвих обставинах, а також вивчав процеси психічного контролю та самоконтролю експериментальним методом. Результатом цієї наукової праці стала теорія психічної контрольності.

Учений створював цю теорію, виходячи із посилання, що мінливі і стресогенні обставини життєдіяльності ставлять людину в межові ситуації різного ступеня складності. Він дійшов висновку. Що для відвернення руйнівних впливів (зовнішніх і внутрішніх: фізіологічних, емоційних, логічних) повинен існувати інтегруючий психічний механізм саморегуляції людського організму для збереження психічної цілісності індивіда. Цей механізм психічної саморегуляції Я.І. Цурковський назвав психічною контрольністю.

Психічна контрольність – інтегративний (синтезуючий) психічний процес, який пронизує, структурує та завершує дію всіх психічних процесів, зумовлюючи розвиток і вдосконалення психіки. Для процесів контрольності характерна тенденція до вторгнення в усі психічні процеси особистості; вона завершує дію кожного психічного процесу, як його заперечення, спрямоване на ефективну практику, і виявляється завжди конкретно у конкретних обставинах. Людина завдяки контрольним психічним процесам виявляє неадекватність у відображенні (усвідомленні) та перетворенні нею дійсності. Контрольність , як гальмівний процес, є чинником виявлення хибних уявлень й призупинення неадекватних до конкретних ситуацій дій особи. Психічна контрольність є, на думку Цурковського, цілісним психічним феноменом. Однак теоретично виокремлено такі підрівні контрольності: а)неусвідомлену; б) емоційно-чуттєву; в) логічну. Психічну контрольність слід вважати видом психічних процесів (поряд з емоційними, інтелектуальними, вольовими та ін..), який синтезує всі окремі підсистеми людської психіки. Я.І. Цурковський вказував на такі головні властивості психічної контрольності, як: адекватність, конкретність, виразність, широта охоплення, своєчасна оперативність, активність, тривалість концентрації. Він також стверджував, що найскладнішими формами контрольності є контроль і самоконтроль, критичність і самокритичність, а темперамент людини накладає відбиток на силу, врівноваженість і рухливість контрольних психічних процесів.

К) Концепція психоенергетичної цілісності особистості.

Під час свого становлення як особистості індивід є об’єктом соціального впливу і суб’єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об’єктивної дійсності й самого себе. У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування, мовою, в неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб’єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та природного середовища. У неї виникає здатність до самовдосконалення, само творення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання, вона вступає у «суб’єкт-суб’єктні» стосунки з іншими людьми.

Отже, під особистістю розуміємо конкретну людину, яка:

• належить до певного суспільства й соціальної групи;

• усвідомлює своє ставлення до навколишнього середовища, народу і до себе;

• займається певною діяльністю;

• вирізняється своєрідними особливостями поведінки й діяльності;

• володіє тільки їй притаманною системою психічних і соціопсихічних властивостей та якостей.

Психічна структура особистості складається з таких підструктур: біопсихічної (вікові й статеві особливості, патологічні зміни, задатки, темперамент); ментально-психічної; інтраіндивідуальної, соціопсихічної (спрямованість, досвід, характер), свідомість-самосвідомість.

Відмінні ознаки особистості:

• свідомість;

• самосвідомість, саморегулювання;

• активність;

• особливості перебігу психічних процесів;

• індивідуальність;

• соціальний статус та позиція особистості;

• соціальна роль;

• ранг (це престиж, репутація, авторитет, популярність);

• самовизначення;

• самовираження;

• самоствердження.

Концепції особистості у вітчизняній психології:

Исследователь	Даты жизни	Основные труды	Лица, оказавшие влияние на его учение
Абульханова-Славская Ксения Александровна		«О субъекте психической деятельности»(1973); «Диалектика человеческой жизни» (1977); «Деятельность и психология личности» (1980).	С.Л.Рубинштейн
Ананьев Борис Герасимович	1907-1972	«Человек как предмет познания2 (1869); «О проблемах современного человекознания» (1971).	С.Л.Рубинштейн
Бодалёв Алексей Александрович	род.1923	«Формирование понятия о другом человеке как личности2 (1970); «Личность и общение: избранные труды» (1983).	Б.Г.Ананьев В.Н.Мясищев
Божович Лидия Ильинична	1908-1981	«Личность и её формирование в детском возрасте» (1963).	Л.С.Выготский А.Н.Леонтьев
Лазурский Александр Фёдорович	1871-1917	«Очерк науки о характерах»(1909); «Классификация личностей» (1921).	В.М.Бехтерев
Левитов Николай Дмитриевич	1890-1972	«О психических состояниях человека2 (1961); «Психология характера» (1969).	А.Ф.Лазурский В.С.Серебренников
Леонтьев Алексей Николаевич	1903-1979	«Потребности. Мотивы и эмоции» (1971); «Деятельность, сознание, личность» (1975).	Л.С.Выготский С.Л.Рубинштейн
Мерлин Вольф Соломонович	1892-1982	«Очерк психологии личности» (1959); «Очерк теории темперамента» (1964).	А.Ф.Лазурский М.Я.Басов
Мясищев Владимир Николаевич	1893-1973	«Психические свойства человека» (1957-1960); «Личность и неврозы» (1960).	А.Ф.Лазурский В.М.Бехтерев
Платонов Константин Константинович	1906-1984	«Структура и развитие личности» (1986)	Харьковская школа
Рубинштейн Сергей Леонидович	1889-1960	«Основы общей психологии» (1940); «Бытие и сознание» (1957).	После окончания Марбургского университета (германия) как учёный развивался самостоятельно
Теплов Борис Михайлович	1896-1965	«Проблемы индивидуальных различий»(1961).	И.П.Павлов К.И.Корнилов
Узнадзе Дмитрий Николаевич	188701950	«Экспериментальные основы психологии установки» (1949); «Основные положения теории установки» (1961).	После окончания Лейпцигского университета (Германия) как учёный развивался самостоятельно