6. Класифікація конфліктів

Розуміння природи конфліктів сприяє їх класифікація, що має спиратися на соціально-психологічні ознаки. Якщо розглядати конфлікт як протиборство, то треба виділити такі суперечності:

• суперечності пошуку (конфлікт нового та

консервативного);

• суперечності групових інтересів;

• суперечності особистих інтересів;

• суперечності нереалізованих очікувань.

Класифікувати конфлікти можна за такими ознаками: тривалістю, змістом, обширом, ступенем впливу, типом вирішення, формами прояву, психологічним ефектом, наслідками, мотивами та ін..

Наприклад, основною ознакою для класифікації за М. Дойчем є співвідношення між об’єктивним станом справ та тим станом, який реально склався в конфліктній ситуації:

• реальний конфлікт – об’єктивно існує та адекватно сприймається;

• випадковий або умовний – залежить від обставин, що мають змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються;

• зміщений – реальний конфлікт, за яким приховується інший;

• помилково дописаний – помилково тлумачиться;

• латентний – який має відбутися, але не виникає, тому що не усвідомлюється;

• хибний – реальних підстав для конфлікту не існує, об’єктивно його немає, але він виникає у свідомості сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації.

Класифікацію конфліктів на підставі виділення причинно-мотиваційних зв’язків провела Н.Гришина. Вона виділяє типи конфліктів залежно від стосунків, визначених спільною діяльністю, потреб у спілкуванні та належності до певної виробничої структури:

1. Конфлікти, що є реакцією на перепони щодо досягнення цілей виробничої діяльності (соціально корисних);

2. Конфлікти, що виникають як реакція на перепони в досягненні особистих цілей (реалізація особистісного потенціалу, прагнення до професійного зростання, визнання);

3. Конфлікти протидії окремих людей соціальним нормам;

4. Конфлікти особистісні, зумовлені несумісністю індивідуальних психологічних рис.

7. Стилі поведінки в конфліктній ситуації

Кожний реальний конфлікт має процесуальний характер. Розгляд динаміки конфлікту вимагає поділу його на стадії. Це:

- виникнення об’єктивної конфліктної ситуації, стадія потенційного конфлікту, коли ситуація певний час може бути неусвідомленою;

- стадія усвідомлення конфліктної ситуації;

- здійснення конфліктної поведінки;

- стадія розгортання конфлікту;

- стадія розв’язання або вирішення – заключна стадія конфлікту.

А.М.Ішмуратов виокремлює 4 фази протікання конфлікту:

1. Латентна фаза – передбачає виникнення реального протиріччя в інтересах, потребах та цілях сторін. Латентність – це прихованість, небажання показувати суперечність спілкування, продовжувати робити вигляд, що стосунки нормальні та звичайні. В залежності від характерів учасників таке спілкування може тривати невизначено довго. Основна особливість спілкування в латентній фазі конфлікту – це виникнення непорозумінь, що виявляються через ситуації з приводу різних аспектів діяльності. Латентна фаза – це можливість конфлікту.

2. Демонстративна фаза. Ця фаза характеризується проявами роздратованості, агресивності, неуважності. Дискусії з метою переконати один одного перетворюються на емоційні суперечки, потім – на взаємні звинувачення один одного, і, насамкінець, на розрив спілкування. Кінцем цієї фази є ігнорування один одного, припинення спілкування, взаємне мовчання.

3. Агресивна фаза – це інцидент. Вся увага поглинута бажанням зробити якомога гірше іншому, блокувати можливості досягнення цілей іншої сторони. Це – намагання знищити противника, агресія, яка не обов’язково виражена демонстративно. Підлості, наклепи, робляться потайки, розповсюджується інформація, яку може бути навмисно перекручено, компрометуюча; можливі апеляції до вищих органів, дискредитація опонента. Образ ворога – головне надбання цієї стадії розвитку конфлікту.

4. Батальна фаза. Перехід до цієї фази характеризується «оголошенням війни», тобто заявою «Я тебе ненавиджу і зроблю все, щоб тобі погано жилося на білому світі».Противник повинен бути знищений у психологічному розумінні – це руйнування його «Я - концепції», повна дискредитація інтересів, цінностей і самооцінки. Опоненти не приховують, навіть підкреслюють, що вони вороги, оголошують свої наміри агресивними.

Конфлікт не обов’язково має проходити через усі чотири фази. Як тільки припиняється спілкування, вже є наслідок конфлікту. Позитивний фінал конфлікту – це відновлення нормального спілкування.

Стилі поведінки в конфліктній ситуації.

В залежності від типу, форми, важливості для людини самого конфлікту, від своїх власних позицій, індивідуальн6их особливостей чи резервів (як психологічних, так і матеріально-фізичних), кожен учасник конфліктної ситуації обирає той чи інший тип поведінки.

Для того, щоб вибір поведінки був усвідомленим, підпорядкованим досягненню цілей, необхідно знати всі можливості.

Існує п’ять основних стилів вирішення конфлікту.

1. Стиль конкуренції «БОРОТЬБА» – людина, яка використовує цей стиль , досить активна і в переважній більшості йде до вирішення конфлікту своїм власним шляхом. Вона не дуже зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, здатна на вольові рішення. Така людина намагається, в першу чергу, задовольнити власні інтереси, не враховуючи інтереси інших людей. Боротьба – тип поведінки, за якого кожний з учасників конфлікту прагне перемогти за умови обов’язкового програшу іншого. Турбота про свої інтереси розглядається як єдиний необхідний компонент розв’язання конфлікту, будь-які інші варіанти розглядаються як програш. Так діють керівники, які мають усі ознаки сили і добре орієнтуються в соціально-психологічному кліматі очолюваного ними колективу.

Приклади тих випадків, коли варто використовувати цей стиль:

1. кінцевий результат дуже важливий для людини, і вона робить велику ставку на вирішення проблеми;

2. людина має достатньо авторитету для прийняття рішення і очевидним є те, що запропоноване нею рішення – найкраще;

3. рішення необхідно прийняти швидко, і людина має достатньо влади для цього;

4. коли людина відчуває, що в неї немає іншого вибору і їй нема що втрачати.

2. Стиль ухилення «ВТЕЧА» – реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, не співпрацює ні з ким для знаходження рішення проблеми чи просто ухиляється від вирішення конфлікту. Цей тип поведінки має різні прояви, такі як «грюкання дверима», «мовчазний бунт», «психосоматичні захворювання», проте сенс його залишається тим самим: конфлікт не розв’язується, причина, що його викликала не змінюється.

Типові ситуації, в яких рекомендується використовувати цей стиль:

1. коли напруга дуже велика, і людина відчуває необхідність послаблення напруги;

2. людина знає, що не може або навіть не хоче вирішувати конфлікт на свою користь;

3. людина хоче виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію;

4. коли ситуація дуже складна, і людина відчуває, що вирішення конфлікту вимагає надто багато від неї;

5. намагатися вирішити проблему негайно – небезпечно, оскільки відкриття та обговорення конфлікту може тільки ускладнити ситуацію.

3. Стиль пристосування «ПОСТУПЛИВІСТЬ» – він означає те, що людина діє спільно з іншою, не намагаючись відстоювати власні інтереси, коли «жертвує» своїми інтересами на користь іншої людини, поступаючись чи жаліючи її. Цей стиль може нагадувати ухилення. Однак, основна відмінність в тому, що людина діє разом з іншою, бере участь у ситуації та погоджується робити те, чого хоче інша людина.

Типові ситуації, в яких рекомендується використовувати цей стиль:

1. людину не особливо хвилює те, що сталося;

2. людина хоче зберегти мир та добрі відносини з іншими людьми;

3. людина розуміє, що кінцевий результат набагато важливіший для іншої людини;

4. людина вважає, що інша людина може отримати з цієї ситуації корисний урок, якщо вона поступиться своїм бажанням.

Поступаючись, погоджуючись чи «жертвуючи» своїми інтересами на користь іншої людини, можна пом’якшити конфліктну ситуацію та встановити гармонію.

4. Стиль співробітництва «КОЛАБОРАЦІЇ». Використовуючи цей стиль, людина бере активну участь у вирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси, але при цьому намагається співпрацювати з іншою людиною. Обов’язковою умовою є відмова від силового протистояння і перехід у принципово іншу площину відносин – коли наявні протиріччя постають як потенційний ресурс сумісного розв’язання спільної проблеми. Ця поведінка здійснюється шляхом переговорів.

Рекомендується використовувати в описаних нижче ситуаціях:

1. вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін, і ніхто не хоче повністю відмежуватися;

2. є час попрацювати над проблемою, що виникла;

3. опоненти хочуть поставити на обговорення деякі ідеї та попрацювати над їх вирішенням;

4. обидві сторони мають однакову владу та не помічають різницю в положенні, щоб «на рівних» шукати вирішення проблеми.

5. Стиль компромісу. Людина дещо поступається своїми інтересами, щоб задовольнити їх частково, й інша сторона робить те саме. Проте насправді – компроміс – це конфлікт, розтягнутий у часі, де має місце програш обох сторін. Не отримавши задоволення своїх потреб або інтересів – за принципом «ні тобі, ні мені», або навіть отримавши, але не в повному обсязі – «тобі половина, і мені половина», обидва опоненти опиняються в програші. І їм знову, і знову потрібно повертатися до розв’язання спірного питання.

Типові випадки, в яких стиль компромісу найбільш ефективний:

1. обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;

2. інші підходи до вирішення проблеми виявилися неефективними;

3. задоволення бажання має для людини не дуже велике значення, і вона може дещо змінити поставлену на початку мету;

4. компроміс дозволить зберегти взаємовідносини та отримати хоча б щось, а не все втратити.