3. Поняття про колектив. Лідерство

КОЛЕКТИВ – це група людей, які об’єднані спільною діяльністю та мають єдині цілі, підпорядковані цілям суспільства. Істотною ознакою колективу є суспільна значущість цілей та завдань, на реалізацію яких спрямовані зусилля його членів. Виконання спільної соціально цінної та особистісно значущої діяльності сприяє встановленню та розвитку колективістських взаємин, формуванню колективізму як особливої якості особистості.

«Колективоутворення» – процес переходу групи до більш високого рівня розвитку, який обов’язково супроводжується низкою соціально – психологічних феноменів:

- колективістське самовизначення – особистість приймає позицію групи, відповідальність перед групою;

- групова згуртованість показує ступінь прихильності до групи її членів. Показники згуртованості: 1) рівень взаємної симпатії в міжособистісних стосунках (чим більше членів групи подобається одне одному, тим більша її згуртованість); 2) кількість людей, які задоволені своїм перебуванням у групі;

- емоційна ідентифікація – процес ототожнення себе з іншими членами колективу або колективу в цілому, співчуття, емпатія.

- Еталонність (референтність) – виражається у тому, що кожний член колективу вважає, що саме цей колектив є для нього прийнятним.

Існують певні тенденції групової активності:

1. ІНТЕГРАЦІЯ – це тенденція, що спрямована зміцнення психологічної єдності членів групи, стабілізацію та впорядкування міжособистісних стосунків.

2. ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ – проявляється в певній спеціалізації та виділенні пріоритетних ділових та емоційних стосунків в малій групі.

А.С.Макаренко виділив такі рівні розвитку колективу:

1. Коли вимоги до колективу пред’являє керівник, вчитель, вихователь.

2. Коли вимоги до колективу пред’являє актив.

3. Коли колектив пред’являє вимоги до особистості.

4. Вимоги кожна особистість пред’являє до себе. Уманський виділив основні властивості колективу:

1. Наявність загальних мотивів та загальних цілей.

2. Ціннісні орієнтації (тобто, як колектив відноситься до певної діяльності).

3. Організаційна єдність.

4. Групова підготовка до діяльності.

5. Психологічна єдність (емоційна та вольова) або психологічний клімат.

Соціально-психологічний клімат ( клімат морально-психологічний, клімат психологічний, атмосфера психологічна) – все це якісна сторона міжособистісних відносин, яка проявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній сумісній діяльності і всебічному розвитку особистості в групі. Психологічний клімат – поняття емоційного і соціально-оцінювального характеру, що належить до психологічних явищ у групах, родинах тощо.

Основні риси сприятливого здорового психологічного клімату:

1. взаємна повага між членами групи;

2. дух товариськості, поєднаний з високою внутрішньою дисципліною, принциповістю, відповідальністю, вимогливості до себе та інших людей;

3. зведення до мінімуму формального голосування як засобу вирішення питання;

4. наявність дискусій, в яких беруть участь усі члени групи;

5. всебічне і повне використання наявних у членів групи умінь та навичок;

6. безконфліктний розподіл обов’язків;

7. відсутність тиску з боку лідера;

8. об’єктивність в оцінці стану справ у групі;

9. достатня поінформованість членів групи про те, що відбувається в групі, які завдання має вирішити група;

10. довіра та висока вимогливість членів групи один до одного;

11. доброзичлива і ділова критика;

12. задоволення кожним членом групи приналежністю до цієї групи;

13. почуття взаємодопомоги в ситуаціях, які викликають фрустрацію у будь-якого з членів групи;

14. прийняття на себе відповідальність за стан справ у групі;

15. терпимість членів групи у ставленні до інших людей;

16. відчуття того. Що кожний представник буде при потребі під захистом групи;

17. глибокий інтерес групи до переживань кожного її члена;

18. тактовність між членами групи;

19. делікатність, чуйність у взаєминах;

20. відсутність особистої неприязні.

ЛІДЕРСТВО – це процес організації та управління групою, що сприяє досягненню групових цілей в оптимальні строки та з оптимальним ефектом.

ЛІДЕР – це особистість, яка представляє інтереси колективу, виражає його волю, звітується перед нею і користується повагою у більшості членів колективу. Лідери бувають – ОФІЦІЙНІ – які призначаються згори, керуються документами, звітуються перед керівництвом. НЕОФІЦІЙНІ – обираються членами колективу, може звітуватися тільки перед колективом.

Види неофіційних лідерів:

• лідер-організатор;

• генератор ідей (ініціатор);

• виконавець;

• емоційного настрою;

• ерудит;

• дипломат;

• мотиватор;

• майстер, тощо.

Методи вивчення відношень у малій групі:

1. Спостереження – дає можливість всебічно з’ясувати змістовний бік життя групи, її структуру, рівень розвитку. Статус окремих членів.

2. Соціометрія – виявлення емоційних потягів і симпатій у стосунках між членами групи, визначення їх характеру. Інформація може бути математично оброблена і виражена графічно у вигляді соціограми.

3. Референтометрія – засіб визначення груп, які формуються в колективі за ступенем значущості. Виявляється референтна група за допомогою проведення анкетування після соціометричного дослідження.