4.Внутрішні та зовнішні компоненти діяльності

Джерелом активності живих організмів є ПОТРЕБИ, завдяки яким усе живе діє певним чином та в певному напрямі.

Основу мотиваційної сфери особистості становлять саме ПОТРЕБИ – динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності.

Властивості потреб:

1. Їх пасивно-активний характер – по-перше, вони задають людині умови її існування, по-друге, потреби детермінують активність;

2. Їх суб’єктивно-об’єктивний характер – це єдність протилежностей;

3. Їх предметність;

4. Їх суспільно-особистісний характер – вони пов’язані з потребами суспільства.

Всі потреби, які притаманні людині поділяють на:

Базові – це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, в спілкуванні, пізнанні, діяльності та відпочинку.

Похідні – формуються на основі базових. Це естетичні потреби, потреба в навчанні.

Вищі – включають, насамперед, потреби у творчості та творчої праці.

Отже, потреба – це нестаток суб’єкта в чомусь конкретному, а мотив – обґрунтування рішення задовольняти або не задовольняти зазначену потребу в даному об’єктивному та суб’єктивному середовищі.

Схема переходу потреби в мотив:

Потреба (нестаток у чомусь) – мотивація (усвідомлення потреби) – мотив (обґрунтування рішення)

Отже, в основі будь-якої дії лежить потреба, яка психологічно виявляється як мотив, що може реалізуватися у низці психологічних змінних: інтересах, прагненнях, переконаннях, установках.

Інтерес – це емоційно забарвлена інтелектуальна вибірковість; інтерес виникає тоді, коли його об’єкт викликає емоційний відгук. В ньому поєднується емоційне та раціональне.

Характеристиками інтересу є:

• широта – яка визначається кількістю об’єктів, сфер діяльності, які мають для особистості стійку значущість;

• глибина – показує ступінь проникнення у зміст пізнавального об’єкта;

• стійкість – виражається у тривалості збереження відносно інтенсивного інтересу.

Прагнення – це мотиви, в яких виявляються потреби особистості в умовах спеціально організованої діяльності. Причому ця діяльність може бути домінуючою протягом досить тривалого часу життя людини.

Установка – це стійка схильність індивіда до певної форми реагування, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба. Установка спонукає людину орієнтувати свою діяльність у певному напрямі та діяти послідовно щодо всіх об’єктів і ситуацій, з якими вона пов’язана.

Отже, мотивація – це емоція + спрямованість дії.

Зовнішніми компонентами діяльності або регуляторними процесами є:

1. Вольова активність – яка визначається спрямованістю особистості, тобто домінуючими світоглядними установками й переконаннями, моральними почуттями та інтересами.

2. Саморегуляція – визначається здатністю керувати власними діями й станами, та зумовлюється як природними (типологічними) особливостями, зокрема емоційністю, так і особистісними властивостями (характеру, спрямованості, ідеалами, цінностями).

Рівнями психічного відображення, якими регулюються дії як складові діяльності, вважають:

1. сенсорно-перцептивний (образ відчуття та сприймання);

2. уявлення – образи уявлення, тобто образи тих предметів та явищ, які в даний момент на органи чуття не впливають, але впливали в минулому;

3. вербально-логічний – це рівень мовно-мисленнєвих процесів, які формуються в процесі засвоєння індивідом знань, прийомів узагальнення та абстрагування.

Воля – вищий рівень регулювання, коли для переборення труднощів потрібне особливе зусилля.