8. Гуманістична психологія

ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ – визначає предметом дослідження унікальну особистість, вбачаючи в ній активну, свідому істоту, яка відповідає за своє життя і прагне до втілення моральних ідеалів. Така особистість потребує зв’язків з іншими людьми, відчуває необхідність постійного самовдосконалення, шукає сенс життя, цей напрям в психології пов'язаний з іменами А.Маслоу (1908-1970), К.  Роджерс (1902-1987), Г. Олпорта (1897-1967), а також Франкла, Штерна, Слободчикова, Ісаєва, Роменця.

Людину потрібно вивчати як цілісну й унікальну істоту. Людина відкрита до світу. Проживання світу в собі та себе у світі є головною психологічною реальністю. Людина – істота вільна, здатна вирішувати, обирати шлях власного розвитку. Вона активна, творча істота.

Віра в людину гуманістичної психології збігається з певними аспектами філософії Ж-Ж Руссо, який ще за часів Просвітництва вважав, що цивілізація є перешкодою людському щастю, бо спотворює первісно добру людську природу. Поведінка людини стає вигідною її оточенню, але безглуздою з погляду її власного розвитку.

Так, А. Маслоу джерелом психічного розвитку особистості вважав її прагнення до самоактуалізації – якомога повного вияву своїх можливостей.

Він розробив «ієрархію потреб», яка складається з таких щаблів:

• фізіологічні потреби – це низькі, керовані організмом потреби (дихання, харчова, сексуальна, потреба в самозахисті);

• потреба в надійності – прагнення в матеріальній надійності, здоров’ї, забезпеченні в старості;

• потреба в розвитку особистості. У самореалізації, самоактуалізації, в осмисленні свого призначення у світі.

Центральною ланкою особистості за К. Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про себе, «Я-концепція», що породжується у взаємодії з іншими людьми.

В колишньому СРСР в 1990 році була створена радянська Асоціація гуманістичної психології. В проекті положення Асоціації говорилося , що для гуманістичної психології – впевненість у свободі людини й відмова від маніпулювання нею в ім’я яких би то не було цінностей та ідеалів – основа будь-якої психологічної практики.

В межах цього напрямку було введено поняття «екзистенціалізм» - концепція людського існування, «екзистенцій ний образ життя» - образ життя, який характеризується існуванням «тут і зараз» так, що кожний момент життя новий і відрізняється від всього, що було раніше.

Можна сказати, що екзистенціалізм привніс нові змінні до буття людини як особистості: свобода і відповідальність; пошук смислу та безглуздості життя; повнота буття( самореалізація) та усвідомлення смерті й небуття; усвідомлення самотності, покину тості та переживання спілкування як цінності, а також переживання персонального «Я» як цінності.

9. Трансперсональна психологія

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНІ тенденції в психології існували вже

декілька десятиріч. Найвідомішими представниками цього напряму були К.Юнг, А Ассаджолі, А.Маслоу. Могутнім важелем для нового руху стали клінічні дослідження із застосуванням психоделічних препаратів (ЛСД – природні або синтетичні речовини, які викликали галюцинації), методів голотропного занурення ( за допомогою спеціальних дихальних вправ) і ребефінгу (метод досягнення зміненого стану свідомості завдяки «відключення» свідомості під впливом спеціальної музики)

К Юнг надавав величезного значення несвідомому і його динаміці, розглядав психіку як комплементарну взаємодію свідомого і несвідомого компонентів за умов безперервного обміну енергіями між ними. Для нього не було психобіологічним звалищем відторгнутих інстинктивних тенденцій, витіснених спогадів і підсвідомих заборон, як для Фрейда. К.Юнг вважав його розумним принципом, який пов’язує людину з усім людством, природою і космосом. Вивчаючи динаміку несвідомого, Юнг відкрив функціональні одиниці, для яких використовував назву «комплексів». КОМПЛЕКСИ – це сукупність психічних елементів (ідей, думок, відносин, переконань), які об’єднуються навколо якогось тематичного ядра та асоціюються з певними відчуттями. Юнгу вдалося простежити комплекси від біологічно детермінованих сфер індивідуального несвідомого до початкових міфопороджувальних патернів, які він назвав «архетипами». Архетип – це несвідомі первинні, історично початкові образи та ідеї з життя, культури, поведінки та діяльності первісного життя наших предків; архетипи постійно перебувають у колективному несвідомому і, знову-таки, однаково виявляються в житті сучасних людей. Юнг зробив висновок, що, крім індивідуального несвідомого, існує колективне, расове несвідоме, яке є виявом творчої космічної сили. Воно – загальне для всього людства. Юнг вважав, що в процесі індивідуалізації людина може подолати вузькі межі ЕГО та особистісного несвідомого і з’єднатися з вищим «Я», що відповідає всьому людству і всьому космосу. Отже, Юнга можна вважати першим представником трансперсональної орієнтації в психології.

Ще одну цікаву й важливу трансперсональну систему – психосинтез – розробив італійський психіатр Р.Ассаджолі. Його концептуальна система ґрунтується на припущення, що людина перебуває в постійному процесі зростання, актуалізуючи свій невиявлений потенціал. Структура особистості, за Ассаджолі, складна і має сім динамічних складових:

1. Нижче несвідоме (пригнічені бажання, комплекси, інстинкти, давно забуті спогади);

2. Середнє несвідоме – це сфера, де перебувають всі наші психологічні навички і стани, які можна довільно перенести в поле свідомості;

3. Вище несвідоме – еволюційне майбутнє людини, усе те, чого вона може досягти в процесі розвитку (вищі паропсихологічні здібності, інтуїція, творче натхнення, екстаз, духовність);

4. Поле свідомості – безперервний потік відчуттів, образів, думок, почуттів, бажань, які доступні свідомому аналізові;

5. Свідоме особистісне «Я» - центр свідомості особистості, але він зникає, коли людина засинає, перебуває під наркозом;

6. Вище надособове істинне «Я» (або «своє»), яке перебуває над потоком думки і станами тіла й не схильне до їхнього впливу; а особисте, свідоме «Я» є лише віддзеркаленням «вищого Я», його проекцією на полі особистості;

7. Колективне несвідоме (за Юнгом, «колективне несвідоме – передумова кожної індивідуальної психіки, подібно до того, як море є передумовою кожної окремої хвилі»). Між людиною та іншими людьми весь час відбуваються процеси «психічного проникнення».

Важливий внесок в трансперсональну психологію зробив

Абрахам Маслоу, він досліджував досвід людей, у яких були спонтанні містичні або, як він їх називав, «пікові переживання». У традиційній психіатрії до будь-якого містичного досвіду звичайно ставляться як до серйозної психопатології. Іншим важливим аспектом праці Маслоу був аналіз людських потреб і перегляд теорії інстинктів.

Емпіричне підтвердження трансперсонального підходу до розуміння людини дали 30-річні дослідження Станіслава Гроффа. Він довів, що у сфері свідомості людина немає чітких меж і обмежень, однак корисно виокремити чотири сфери психіки, які перебувають за межами нашого звичного досвіду свідомості:

1. Сенсорний бар’єр (за допомогою спеціальних технік можна увійти до сфери несвідомого);

2. Індивідуальне несвідоме – це динамічне поєднання спогадів з різних періодів життя людини;

3. Рівень народження і смерті (перинатальні матриці);

4. Трансперсональна сфера.

Ці переживання можна спостерігати під час сеансів із психоделічними препаратами або в сучасних підходах експериментальної психотерапії, де використовують дихання, музику, роботу з тілом. Їхньому переживанню сприяють різні релігійні обряди, східні духовні практики.

Отже, істотною відмінною рисою трансперсональної психології є модель людської душі, у якій визнано значущість духовного і космічного виміру і можливостей для еволюції свідомості.