6. Генетична психологія

ГЕНЕТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ – напрям, який вивчає насамперед проблему розвитку інтелекту дитини. Його засновник швейцарський психолог Жан Піаже (1896-1980) вбачав в інтелектуальному розвиткові результат трансформацій операцій (від лат. – дія) – зовнішніх дій дитини з предметами.

Свої нові теоретичні уявлення Піаже будував на міцному емпіричному фундаменті – на матеріалі розвитку мислення та мовлення у дитини. Він зробив висновок про те, що доросла людина роздумує соціально, тобто в думках звертаючись до інших людей, навіть коли вона залишається з собою віч-на-віч. Дитина роздумує егоцентрично, навіть коли перебуває в середовищі інших людей. Дитина часто говорить уголос, ні до кого не звертаючись. Це мовлення дитини було назване ЕГОЦЕНТРИЧНИМ.

Завдяки ІНТЕРІОРИЗАЦІЇ – процесу закономірного переходу зовнішніх дій у внутрішні – ці операції стають власне інтелектуальними структурами. Вони характеризуються рухливістю. Здатністю швидко переходити від одного змісту до протилежного, що забезпечує широкі можливості їх розвитку.

Ключові моменти теорії Піаже:

1. В основі теорії Піаже лежить думка про те, що в процесі розвитку дитина діє активно, а не пасивно реагує на вплив оточуючого середовища.

2. Основною одиницею дослідження для Піаже є схема, тобто гнучка структура, яка в процесі зростання дитини може мінятися як кількісно так і якісно. Спочатку схеми мають сенсомоторний характер, але пізніше стають когнітивними.

3. Піаже вважав, що інтелект є конкретним прикладом біологічної адаптації. Всім людям властиві – організація та адаптація.

4. Адаптація включає в себе два процеси, які один одного доповнюють: це асиміляція ( уподібнення) – завдяки чому індивід включає інформацію у вже існуючі структури, та акомодація (пристосування) – завдяки якій вже існуючі структури змінюються, щоб відповідати вимогам середовища, яке постійно змінюється.

5. Піаже говорив, що когнітивний розвиток – це послідовний рух через чотири якісно різні стадії: сенсомоторну (від народження до 1,5 – 2 років); доопераційну (від 2 до 7 років); конкретних операцій (від 7 до 11–12 років); формальних операцій ( з 12 років…..).

За Піаже переходи між періодами пов’язані з дозріванням нервових структур, які відкривають нові можливості розвитку. Час переходу (вік) може варіюватися залежно від досвіду дитини та особливостей її навчання.

Теорію Піаже можна вважати випадком логічного редукціонізму

( від лат. – рух назад) у психології, але за здатністю охопити та пояснити розвиток дитячого інтелекту їй немає рівних.

7. Когнітивна психологія

КОГНІТИВНА ПСИХОЛОГІЯ – напрям, представники якого досліджують внутрішню організацію психічних процесів: сприймання, пам’ять, мислення. КОГНІТИВІЗМ стверджує, що індивіди не просто машини, які механічно реагують на внутрішні фактори або зовнішні події, – розуму людини доступно значно більше, ніж інформація, яка поступає ззовні. Цей підхід в основному полягає в тому, щоб з’ясувати, яким чином людина розшифровує інформацію про дійсність та організує її, для того, щоб прийняти рішення або вирішувати проблеми.

Цей напрям бере свій початок з біхевіоризму, а саме з пізньої його моделі, яка між стимулом і реакцією вже допускала існування певних суб’єктивних чинників. Суть загальних уявлень когнітивної психології про психіку в тому, що вона є властивою живим організмам системою отримання, переробки та фіксації інформації. Тобто представників когнітивізму в психології цікавлять передусім інформаційні процеси, що їх вони уявляють за аналогією з функціонуванням обчислюваних приладів.

До когнітивної психології можна зарахувати теорію когнітивного дисонансу Л.Фестінгера, відомими представниками когнітивізму є також Дж. Брунер, Р.Аткінсон.

Слово «когнітивний» походить від латинського дієслова – знати. Психологи, які об’єдналися навколо цього напряму, стверджували, що людина – це не машина, яка сліпо і механічно реагує на внутрішні чинники або на події в зовнішньому світі; навпаки, розумові людини доступно більше: аналізувати інформацію про реальну дійсність, робити порівняння, ухвалювати рішення, розв’язувати проблеми, які постають перед нею щохвилини.

Основи цього напряму були також закладені в роботах визначного радянського вченого Л.С.Виготського (1896-1934). Його цікавило не тільки розвиток інтелекту і психіки в соціальному контексті, але й історичний розвиток знань та розуміння на рівні суспільства. Центральним питанням його дослідження було питання про те, як ми колективно усвідомлюємо наш світ. Та питання – як дитина стає тим, ким вона стає. Для розгляду цієї проблеми Виготський визначив два рівні когнітивного розвитку.

І рівень – рівень актуального розвитку, який визначається здібністю людини самостійно вирішувати завдання;

ІІ рівень – рівень потенційного розвитку, який визначається характером завдань, які дитина могла б вирішити під керівництвом дорослих.

Відстань між цими двома рівнями Л.С.  Виготський назвав – зоною найблищого розвитку.

Позитивне когнітивної психології:

1. Згідно з когнітивною психологією, під час рішення різних задач людьми рухає впевненість в своїх силах та здібностях;

2. Когнітивні психологи вважають, що розуміння, переконання, установки та цінності відіграють велику роль в поведінці людини;

3. Когнітивна теорія широко використовується в освіті;

4. Когнітивні психологи критикують теорію научіння.

Недоліки когнітивної психології:

1. Когнітивні теорії розглядають головними чином інтелектуальний розвиток, і до сих пір не в змозі пояснити всі аспекти людської поведінки (соціальний та емоційний розвиток ще чекає свого дослідження0;

2. Когнітивні психологи виявляють особливий інтерес до розвитку перцептивних здібностей, мови, складних форм мислення і поки що не досліджували потенційні можливості людей у відношенні залежності, агресії та сексуальності.