6.Проблеми особистісного зростання

Розвиток особистості здійснюється в діяльності, яка керується системою мотивів, що притаманні даній особистості. В загальному вигляді розвиток особистості можна представити як процес входження людини в нове соціальне середовище, де вона проходить три фази особистісного становлення:

1. АДАПТАЦІЯ – пристосування до нових умов, засвоєння певних цінностей та норм поведінки;

2. ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ – породжується загостреними протиріччями між необхідністю «бути як всі» та намаганнями максимальної персоніфікації, що характеризується пошуком засобів та способів прояву своєї індивідуалізації;

3. ІНТЕГРАЦІЯ – детермінується протиріччям між бажанням бути ідеально представленим своїми особливостями та бажаннями спільноти прийняти і схвалити лише ті його особливості, які сприяли б розвиткові цієї спільності, а значить його самого як особистості в групі; якщо протиріччя не усунене , наступає дезінтеграція і, як наслідок, або ізольованість особистості, або її витиснення, або деградація.

Ідеалом різнобічно розвиненої людини є гармонійна особистість. Гармонійні відносини між особистістю і світом означають гармонію між тим, чого особистість вимагає від інших, і тим, що вона може й повинна дати їм. ГАРМОНІЙНА ОСОБИСТІСТЬ – це людина, яка перебуває в єдності зі світом, людьми і сама з собою. Вона є, безперечно, моральною особистістю. Причому структура особистості набуває гармонійності не у зв’язку з розвитком усіх її рис, а внаслідок максимального вдосконалення тих здібностей людини, які утворюють домінуючу спрямованість її особистості, роблять змістовними життя і діяльність.

Дисгармонійна структура особистості складається тоді, коли у свідомості переважають високі самооцінки і домагання, бажання за всяку ціну бути на рівні своїх уявних можливостей як у власних очах, так і в очах інших людей, а в царині несвідомого – невпевненість в собі, яку людина не допускає до свідомості.

Чим вищий відсоток правильних позитивних уявлень людини про себе, тим безпроблемніше її життя. Позицію справжнього щасливця можна сформувати за допомогою позитивного мислення. Сутність його в тому, щоб, з одного боку, закріпити позитивний образ власного «Я»під впливом вдалих вчинків, а з іншого – не дати йому зруйнуватись у разі невдач. Справжній оптиміст не сварить себе, навіть коли в чомусь програє, зазнає невдач, а аналізує, шукає помилки і прорахунки. Таким чином, у подальших діях успіхи закріплюються, а невдачі виконують коригуючи функцію. Так посилюється координація «Я», що фактично означає особистісне зростання.

Індивід, який вийшов на рівень самоактуалізації – це особистість, яка не обтяжена пороками, такими як заздрість, злоба, цинізм і т.п., не схильна до депресії, песимізму, егоїзму. Його характеризують: висока адекватна самооцінка, незалежність, простота, демократичність, прийняття інших людей, володіння почуттям гумору.