4. Функції «я - концепції», шляхи самопізнання та фактори, які

0. Впливають на формування «я - концепції»

Важливою функцією «Я-концепції» є забезпечення внутрішньої погодженості особистості, стійкості її поведінки.

Також «Я-концепція» може виконувати, як функцію:

САМОЗВИНУВАЧЕННЯ, так і функцію – САМОЗАОХОЧУВАННЯ.

Як пізнає людина сама себе? Якими шляхами створює вона поняття про себе, про своє «Я»? При вивченні самої себе людина потрапляє в незвичне і важке для неї, як дослідника, становище. Адже сама людина є тим, хто вивчає, і тим, кого вивчають. Спочатку я, як у дзеркало, дивлюся на іншу людину, помічаю у неї певні риси, а потім уже ці риси шукаю у себе. Цей засіб і є одним із таких, який допомагає людині навчитися дивитися на себе «очима інших», тобто робити вивчення людиною самої себе більш об’єктивним.

Порівняння себе з іншими людьми є загальною і необхідною передумовою пізнання людиною самої себе. Людина відкриває в собі властивості, які вона спочатку бачить в інших, це допомагає їй переборювати ті труднощі в пізнанні себе, які у неї завжди виникають, оскільки вона є тут і суб’єктом і об’єктом пізнання. Б.Г. Ананьєв правильно відзначає, що у самопізнанні людини ми маємо справу зі своєрідним «перенесенням» різних властивостей особистості, помічених в іншої людини, на самого себе.

Це «перенесення» здійснюється насамперед в умовах ігрової, трудової, навчальної та інших видах діяльності. Також «перенесення» здійснюється у процесі вивчення (і читання) художньої літератури, під час відвідування театральних постановок, перегляду кінофільмів тощо, де внутрішній світ людей, взаємовідносини між ними відтворюється художніми засобами. «Перенесення» має, нарешті, місце при вивченні спеціальних наук про людину: анатомії, фізіології, психології, історії тощо, в яких знання про фізичні й психологічні властивості людини, про її діяльність розкриваються у формі наукових понять.

Отже, основні знання про себе людина набуває не тільки в результаті самоспостереження, а й шляхом аналізу своєї поведінки й діяльності, порівнянь їх із поведінкою й діяльністю інших людей, усвідомлення оцінок, які даються їм іншими людьми, колективами людей, з якими вона живе, навчається і працює, у результаті читання художньої літератури, відвідування театру, кіно, вивчення спеціальних наук про людину.

Фактори, які впливають на формування «Я-концепцію» дитини:

1. Сприйняття дитини іншими (батьками, однолітками, дорослими);

2. Самоаналіз (аналіз особистої гідності та недоліків);

3. Зовнішні данні, відчуття сили та здоров’я;

4. Соціальні цінності, очікування, ідеали;

5. Досвід соціальної поведінки.

Отже, становлення самосвідомості обумовлене широким соціально-культурним контекстом, виникає в процесі обміну діяльності між людьми, в ході, якого суб’єкт «дивиться, як в дзеркало в іншу людину» і таким чином – уточнює, корегує образи свого «Я».

5. Окремі сторони і властивості людського «само»

Самосвідомість у її розвинених формах виявляється в численних і різноманітних властивостях особистості. Деякі уявлення про ці властивості дає нам аналіз лексики рідної мови. Так, наприклад, у тлумачних словниках В. Даля, Д. Ушакова та інших наводиться до сотні термінів, які розкривають окремі сторони і властивості людського «само» або «Я».

Деякі з них, такі як «самовідчуття», «самоспостережливість», «самооцінка», «самоаналіз», «самокритичність», пов’язані, головним чином, з пізнавальною діяльністю людини. Вони вказують на її здатність відчувати себе, спостерігати за собою, оцінювати себе, аналізувати себе, критично ставитися до себе тощо.

Інші з цих властивостей, такі як «стриманість», «витримка», «самовладання», «самодисципліна», «самодіяльність», «самоконтроль», «самовиховання» і т.д., пов’язані, головним чином, з вольовою діяльністю людини. У них виявляється здатність людини володіти собою. Здатність до саморегуляції, здатність керувати своєю поведінкою та діяльністю.

І, нарешті, треті властивості, такі як «самопочуття», «самолюбство», «почуття відповідальності», «обов’язку», «честолюбства», «самоповаги», «почуття сорому», «власної гідності», «совісті» тощо, пов’язані, головним чином, з емоційною стороною психічної діяльності людини. У них знаходять свій вияв ставлення людини до суспільних подій і явищ, до інших людей, до самої себе.

Самосвідомість особистості має не тільки позитивні, але й негативні форми свого прояву. Вони виявляються в невмінні людей розбиратися у своїх фізичних і психічних станах, правильно оцінювати свої здібності, контролювати вчинки і дії, критично ставитися до себе, у нездатності стримувати себе, володіти собою, займатися саморегуляцією поведінки. Спостерігаючи за поведінкою людей ми зустрічалися з виявами як критичного, так і некритичного ставлення до себе, з відповідальним ставленням до справи і з безвідповідальністю, із скромністю та зазнайством, хвалькуватістю тощо.

Усі ці як позитивні, так і негативні форми прояву самосвідомості особистості виникають і розвиваються не самі по собі. Вони породжуються умовами життя особистості, умовами її навчання і виховання. Формування самосвідомості особистості, її позитивних і негативних якостей залежить від того, як конкретно складаються умови її життя, взаємини з оточуючими, від тієї чи іншої участі особистості у житті колективу, від місця, яке вона посідає у цьому житті, участі у трудовій діяльності, від багатства знань і рівня культури.