3.Структура самосвідомості та складові «я - концепції»

Структура самосвідомості людини складна. Вона відзначається різноманітністю форм вияву, які пов’язані з усіма аспектами її психічної діяльності:

1. Когнітивний (пізнавальний) – образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, а також соціальна значущість – самокритичність, самоаналіз, самооцінка, само переконання, самоіронія тощо;

2. Емоційний (афективний) – відображає ставлення до себе загалом чи до окремих боків своєї особистості, діяльності й проявляється в самоповазі, самолюбстві, самозадоволенні, самосхваленні або ж самознищенні;

3. Оціночно-вольовий (поведінковий) – характеризує прояви перших двох елементів у поведінці, це прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу – самодисципліна, само наказ, самоконтроль, саморегуляція, само вимогливість. Це регулятивний компонент самосвідомості, який відображається в динаміці розвитку рівня домагань.

Рівень домагань особистості – це прагнення до досягнення мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною.

Отже, «Я-концепція» – це передумова та наслідок соціальної взаємодії, який визначається певним соціальним досвідом.

Ще в її складові входять:

1. РЕАЛЬНЕ Я – уявлення про себе в теперішньому часі;

2. ІДЕАЛЬНЕ Я – те, яким суб’єкт, на його думку, повинен стати, якщо буде орієнтуватися на моральні норми;

3. ДИНАМІЧНЕ Я – те, яким суб’єкт має намір стати;

4. ФАНТАСТИЧНЕ Я – те, яким суб’єкт бажав би стати, якщо це було б можливим.

Центральними та найбільш дослідженими структурними компонентами самосвідомості є феномени саморегуляції, самооцінки та самоаналізу. Кожна дитина народжується як індивід людського роду. Проте в процесі життя не кожний стає особистістю. Особистість розвивається як саморегулююча система (за І.П. Павловим). Це такий рівень розвитку людини. Коли вона сама здійснює управління своїми діями, вчинками, поведінкою, емоційним станом, а також ставленням до навколишнього середовища.

Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить САМООЦІНКУ особистості. У сучасній психологічній науці розрізняють кілька видів самооцінки, які відображають особливості об’єктів оцінювання, їхню складність, а також деякі якісні та кількісні характеристики самої оцінки.

І. Залежно від того, що підлягає оцінюванню – окремі сторони особистості, конкретні властивості, що проявляються лише в деяких особливих видах діяльності, або особистості в цілому, розрізняють:

1. ГЛОБАЛЬНУ – це загальна недиференційована самооцінка особистості;

2. ЧАСТКОВА – самооцінка, яка належить до різних рівнів пізнання властивостей особистості.

ІІ. Відповідно до ступеня адекватності розрізняють:

1. АДЕКВАТНА;

2. НЕАДЕКВАТНА – а) завищена (по відношенню до еталона, з яким

б) занижена порівнюється).

ІІІ. За особливостями будови:

1. КОНФЛІКТНА;

2. БЕЗКОНФЛІКТНА.

Збереження сформованої, звичної самооцінки стає для людини потребою, і порушення її породжує такий само оцінний феномен, як афект неадекватності.

АФЕКТ НЕАДЕКВАТНОСТІ – це стійкий негативний емоційний стан, який виникає у зв’язку з неуспіхом у діяльності і проявляється в тому, що індивід або не усвідомлює, або не хоче визнати його. Афект неадекватності настає за умов, коли в суб’єкта є потреба зберегти завищену самооцінку та завищений рівень домагань, уникаючи при цьому усвідомлення того, що причиною неуспіху є він сам, і відкидаючи сумніви щодо своїх здібностей. Діти в стані неадекватності проявляють підвищену образливість, недовіру, підозрілість, агресивну поведінку, негативізм. Тривале перебування дитини в стані афекту неадекватності призводить до формування відповідних рис характеру.

Зміст знань людини про себе і ставлення до себе з початкових етапів формування мають свій «вихід» через ПРОЦЕС САМОРЕГУЛЮВАННЯ та САМООРГАНІЗАЦІЇ особистістю своєї поведінки. Обов’язковою рисою саморегулювання є постійне внутрішнє оцінювання протікання акту поведінки, яке співвідноситься з прямим або передбачуваним оцінюванням його іншими людьми.

Функцію коригування дій або вербальних компонентів поведінки в саморегулюванні виконує механізм САМОКОНТРОЛЮ, що становить внутрішній звіт особистості про співвіднесеність мотиву, мети дії та її ходу. Ця здібність формується з віком: діти поступово засвоюють рольову поведінку, а також культурні норми та обмеження.

Самосвідомість особистості чутливо реєструє на основі механізму самооцінки співвідношення власних домагань і реальних досягнень. Важливим компонентом «Образу-Я» особистості є САМОПОВАГА, яка визначає співвідношення справжніх її досягнень і того, на що людина претендує, розраховує. Американський психолог У.Джемс запропонував формулу. За якою в чисельнику представлені реальні досягнення індивіда, у знаменнику – його домагання:

Успіх

Самоповага = ––––––––––––––––––––

Домагання

Як бачимо, для збереження самоповаги є два шляхи: досягти успіхів в обраних галузях або знизити рівень домагань. І ще один спосіб збереження самоповаги – пасивний психологічний захист «Я-образу». Це особлива регулятивна система, яку використовує особистість для усунення психологічного дискомфорту і переживань, що загрожують «Я-образу», та збереження його на рівні, бажаному й можливому за даних обставин. Захисні механізми вступають у дію тоді, коли досягти мети нормальним шляхом неможливо.