2. Різні погляди на свідомість в вітчизняній та зарубіжній психології

У вітчизняній психології розроблено загальне уявлення про онтогенетичне формування свідомості.

Структури свідомості індивіда формуються у ранньому онтогенезі завдяки привласненню, інтеріоризації (процес формування внутрішніх структур психіки, який обумовлений засвоєнням структур та символів зовнішньої соціальної діяльності.) дитиною структур такої діяльності, як спілкування з дорослими.

Структура сучасної діяльності породжує структуру свідомості та визначає такі її основні властивості:

А) соціальний характер, що включає опосередкованість знаковими (в тому числі вербальними) та символічними структурами;

Б) здібність до рефлексії (самопізнання, аналіз власного психічного стану) та внутрішній діалогізм;

В) предметність.

Значний інтерес являють погляди на свідомість, які висказав О.М.Лєонтьєв. Кожна людина в процесі індивідуального розвитку через оволодіння мовою залучається до СО-ЗНАНИЮ – ( рос. совместному знанию) і лише завдяки цьому формується індивідуальна свідомість. Отже, основне, що утворює свідомість – це смисли та мовні значення.[3]

Згідно З. Фрейду, свідомість – одна з трьох систем психіки, яка включає в себе лише те, що усвідомлюється в кожний даний момент часу. Основна роль свідомості – роль органа почуттів для сприйняття психічних якостей, головним чином – для сприймання зовнішніх подразників, а також почуттів задоволення та незадоволення, які можуть виходити лише з середини психіки.

В психоаналітичному (за З.Фрейдом) розумінні свідомість – лише якість, яка може приєднатися або ні до окремого душевного акту і яка ніколи нічого не змінює в ньому, якщо не наступає. Більшість свідомих процесів свідомі лише короткочасно, і процес збудження не залишає у свідомості довготривалих змін його елементів, як і у всіх інших психічних системах. Психоаналіз не вважає свідомість сутністю психічного і трактує її перш за все як суто описовий термін.

Риси, які відрізняють свідомість людини від психіки тварини:

1. Єдність історичного, онтогенетичного та гностичного (гносеологія – теорія пізнання) у відображенні людиною оточуючого світу;

2. Активність людської свідомості, яка характеризується творчим перетворенням дійсності та цілеспрямованістю;

3. Цілеспрямоване усвідомлене суб’єктивне відображення об’єктивного світу, який спирається на узагальнений досвід пізнання дійсності людством;

4. Відображення світу у формі пізнання його суттєвих зв’язків та відношень;

5. Прогнозуючий характер людської свідомості;

6. Наявність у людини самосвідомості.

У сфері свідомості є явища, які в тому чи іншому суспільному середовищі характеризують її відмінність від інших психічних феноменів. МЕНТАЛЬНІСТЬ – це притаманний даній нації варіант світосприймання, поведінки, який реалізується на спільній мовній, культурній і морально-етичній основі. Ментальність поряд з наукою, мистецтвом, міфологією та релігією є однією з форм суспільної свідомості. Національний менталітет є продуктом певної культури і водночас, персоніфікуючи її, – носієм, продовжувачем культурних традицій і норм поведінки в наступних поколіннях. Вплив культури на ментальність і вдачу людини здійснюється в її ранні роки через родину, яка відтворює культурне середовище етногрупи, її традиції, звичаї, обряди.