Доповідь-виступ на захисті

Вельмишановна Голово державної екзаменаційної комісії, високоповажні члени державної екзаменаційної комісії, присутні. Вашій увазі пропонуємо дипломну роботу (ОКР „Магістр”) на тему „Концепти ГРІХ та СПОКУТА в українській прозі другої половини ХХ століття”.

Актуальність дослідження зумовлена потребою всебічного вивчення концептів як ментальних утворень, що є важливим усвідомленням типізованого фрагменту досвіду, що зберігається в пам’яті людини. Типізованість цих одиниць закріплює уявлення як різні стереотипи; їх усвідомлення дає змогу передати інформацію про них іншим людям; їх значущість фіксує в індивідуальному та колективному досвіді важливі (і тому емоційно марковані) характеристики дійсності. Концепти ГРІХ та СПОКУТА не були об’єктом вивчення наукових студій у дихотомічному аспекті.

Поняття гріха та спокути є одними з найважливіших чинників духовного життя людини, тому важливим є з’ясування лінгвокультурної специфіки цих концептів та механізмів їх мовної концептуалізації в художніх текстах. Окрім того, проза ІІ половини ХХ ст. уперше стала об’єктом кваліфікаційного дослідження, у якому виявлено специфіку функціонування лінгвістичних засобів омовлення концептів ГРІХ та СПОКУТА.

Тему дипломної роботи затвердила кафедра сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Джерельною базою дисертації стала картотека, створена на основі вибірки лексем, які охоплюють концепти „гріх” та „спокута” в мові художніх творів ІІ половини ХХ ст.

Мета презенотованої праці полягає в здійсненні комплексного аналізу концептів ГРІХ та СПОКУТА, а також у з’ясуванні особливостей їх вербалізації в текстах творів українських прозаїків другої половини ХХ століття.

Мета передбачає розв’язання таких завдань:

1) проаналізувати теоретичні положення про вивчення особливостей вербалізації концептів, викладені у працях українських і зарубіжних лінгвістів та філософів, художньо-образну картину світу, у якій вербалізуються концепти, установити мовні категорії, поняття, ідеї, з якими вони корелюють;

2) виявити мовні засоби експлікації концептів ГРІХ та СПОКУТА в мові художньої прози другої половини ХХ ст.;

3) визначити обсяг концептів ГРІХ та СПОКУТА, зафіксований у мові та зреалізований у конкретних досліджуваних текстах;

4) з’ясувати особливості сполучуваності лексем, що вербалізують концепти ГРІХ та СПОКУТА;

5) проаналізувати похідні від лексем, що вербалізують концепти ГРІХ та СПОКУТА і з’ясувати частотність їх уживання.

У першому розділі „Теоретичні засади дослідження концептів у мові художньої прози” здійснено виклад наукових поглядів на проблему співвідношення концептуальної та мовної картин світу, з’ясовано термінологічні базу дослідження, встановлено взаємозв’язки між мовною картиною світу та мовою художньої прози. Мова художньої прози відіграє визначальну роль у процесі відбиття мовної картини світу у текстах прозових творів. Мова художньої прози вербалізує концепти, які є ключовими елементами мовної картини світу, урізноманітнює семантичну структуру лексем, які їх називають, надає їм оригінальної форми вираження, підсилює та увиразнює їх смислове навантаження. Поглиблений аналіз мови художньої прози, а саме особливостей відбиття мовної картини світу у прозових творах другої половини ХХ століття, дає нам змогу описати специфіку національної картини світу цього періоду, обґрунтувати значення концептів ГРІХ та СПОКУТА для носіїв мови, також виявити особливості вербалізації названих концептів. Будь-який художній твір є цілісною і замкнутою структурою, всі елементи якої розміщені навколо образу автора, який є єдиним центром організованої системи. Картина світу у художньому творі не є віддзеркаленням світу, завжди наявне певне його тлумачення, визначене автором. Осмислення світу здійснюється окремим суб’єктом, який володіє різними природними здібностями і хистом. Образ автора надихає зображуване, роблячи його емоційно насиченим, естетичним, художнім.

Художній текст – це відображення індивідуальної авторської картини світу, яка є варіантом художньої картини світу. Художня картина світу охоплює загальну частину – мовну картину світу, а також інтерпретовану частину, у якій знаходять відображення індивідуально-авторське сприйняття дійсності, особистісні знання і досвід.

Художній концепт – структура когнітивного рівня мовної особистості, репрезентована мовними одиницями, засобами художньої образності, яка відображає художньо-образне світосприйняття та має лінгвокультурну специфіку. Під художнім концептом ми розуміємо ментально-мовну одиницю, щор має ім’я, трансформоване у свідомості письменників певного періоду і репрезентоване у художніх творах за допомогою мовних засобів і стилістичних прийомів. Художній концепт сформований із співвідношення авторських і змістового концептів стає важливим елементом ментальної бази ідіостилю письменників. Як правило, вихідним в описі експлікації художнього концепту є вибір ключового слова-репрезентанта. Одними із центральних у концептосфері художньої картини світу, хронологічно обмеженої ІІ половиною ХХ ст., є концепти ГРІХ та СПОКУТА, виокремлення яких пов’язане з високою частотністю вживання лексем, які їх номінують, у художніх текстах. Аналіз текстів художніх творів виявив, що прозаїкам означеного періоду притаманні активні пошуки втілення естетичних концепцій українського народу, незважаючи на суспільно-історичні умови епохи. Адже друга половина ХХ століття – це радянська доба, яка насаджувала свою ідеологію в усі галузі життя суспільства. Значною мірою це стосується атеїстичних настанов, а також антинаціональних поглядів, що проявлялось у забороні релігії та замовчуванні національної історії українського народу. Попри все, в літературі з’являється феномен шістдесятництва, а також з’являються романи на історичну тематику, автори яких піднімають ідеї національного самовизначення та естетичних пошуків народу. Зокрема, це полягає в зосередженні мовностильової образності творів на вербалізації концептів ГРІХ та СПОКУТА, які конструюють концептуальну картину світу народу поряд з такими бінарними концептами, як ЖИТТЯ – СМЕРТЬ, ДОБРО – ЗЛО, САКРАЛЬНЕ – ПРОФАННЕ.

Другий розділ „Концепти ГРІХ та СПОКУТА як об’єкт вивчення різних наук” присвячено огляду філософських, релігійних, етнографічних та лінгвістичних праць, у яких піднімались проблеми гріха та спокути. Також здійснено етимологічний аналіз лексем, які є репрезентантами названих концептів. Зокрема, з’ясовано, що у структурі лексеми гріх первинним є сакральний елемент. Що стосується лексеми спокута, її етимологія залишається нез’ясованою. Ми можемо припустити, що вона пов’язана з таким місцем у домівках українців, яке називається покут, де стояли ікони. Українці молились до ікон, каялись перед ними у своїх гріхах та щирими молитвами спокутували їх.

У третьому розділі „Експлікація концептів гріх та спокута в українській художній картині світу” ми з’ясували, що довкола концептів ГРІХ та СПОКУТА формується концептуальне поле, що охоплює граматично розрізнені за частинами мови вербалізатори обох концептів, які їх формують. Враховуючи чинник світогляду ми загострили увагу на проблемі осмислення дійсності мовними особистостями письменників.

Проаналізований матеріал дає підстави констатувати, що гріховний вчинок оцінюється у кожному окремому випадку з урахуванням безпосередніх умов, за яких він стався. Ціннісний аспект відрізняє релігійне та світське осмислення гріха.

Слово гріх володіє високим словотвірним потенціалом. Серед дериватів іменники (грішник, грішниця, гріхопадіння, гріховність, безгрішність, прогрішення, грішок, гріховник, перегрішення), прикметники (грішний, безгрішний, непогрішний, гріховний, безгріховний), дієслова (грішити, согрішити, згрішити, розгрішити, прогрішити, зогрішити), прислівники (грішно, гріховно, безгрішно). Домінанта гріх є ідентифікатором усіх похідних слів, тобто тлумачення кожного з них, незалежно від ступеня деривації, передбачає звернення до домінантного слова. Це означає, що в процесі номінації певної сутності, пов’язаної з поняттям „гріх”, риси цього поняття залишаються незмінними і виступають статичним компонентом значення.

Концепт СПОКУТА представлений лексемою спокута (покута), яка є його іменем. Ще натрапляємо на лексему єпитимія, яка також вербалізує названий концепт.

Мова художньої прози аналізованого періоду вербалізує концепти ГРІХ та СПОКУТА у тісному взаємозв’язку, який виявляється у сполучуваності лексем, що вербалізують названі концепти. Аналіз сполучуваності лексем-вербалізаторів концепту ГРІХ виявив, що прикметник грішний у мові художньої прози другої половини ХХ ст. означує такі іменники: діло, душа, чоловік, народ, Адам, промисел, блудниці, ніч, людина, люд, спрага пізнання, раб (Божий), сьогочасність, персона, думки, очі, власть, своєкористя, різники, оболонка (тобто, тіло людини), світ, земля, засоби, любов, кохання, вуста, парубки, отець, піп, марева, життя, тіло. Лексеми спокута (покута), а також похідні від них виконують функцію означення в таких словосполученнях: покутницьке призначення, покутний шлях, спокутна потреба, неспокутний гріх, покутний камінь, лепетання покутне.

Також цей взаємозв’язок підтверджується наявністю у структурі концепту ГРІХ дихотомічної пари „грішний – праведний”, адже, за народними уявленнями, а також за церковним каноном, що репрезентує єдність у поглядах на цю проблему профанного та сакрального світоглядів, очищення від гріха, тобто праведність, досягається спокутою. Крім того, ми вводимо у роботі новий термін – „концептуальна дихотомія”, який пропонуємо визначати так: концептуальна дихотомія – це спосіб взаємодії концептів, який передбачає повну або часткову опозицію значень лексем-репрезентантів відповідних концептів, кожен з яких своїм існуванням передбачає існування іншого, а власне відношення між концептами у концептосфері побудовані на принципі антиномій у мові.

Зафіксовані у мові художньої прози епітети до лексеми гріх дають змогу поповнити відповідні епітетні гнізда „Словника епітетів української мови”: колишні й нинішні гріхи, давні гріхи, криваві гріхи, чужі гріхи, тяжкі гріхи, соромітний гріх, несусвітній гріх, солодкий гріх, гіркий гріх, найсолодший гріх, страшний гріх, народний гріх, людські гріхи, вітцівські і свої власні гріхи, дівочий гріх, гріх першородний/первородний, содомський гріх, смертні гріхи, гріх смертельний, вольния і невольния гріхи його, вільні й невільні гріхи, мимовільний гріх, гріхи зумисні й незумисні, великий гріх, невеликі гріхи, більший гріх, найбільший гріх, видимі й невидимі гріхи, неземні гріхи. Епітети до лексем, що вербалізують концепт СПОКУТА є менш численним, проте це не применшує їх цінності: церковні покути, мирна спокута, найбільша покута, легка спокута, дешева спокута, мала покута.

Виступаючи фрагментами МКС, концепти ГРІХ та СПОКУТА експлікують як універсальні, так і національно-специфічні стереотипи, уявлення, образи (напр. Вічний Грішник, Вічний Жид, Агасфер, Марко Проклятий), пріоритети, оцінки, що, трансформувавшись у свідомості письменників другої половини ХХ ст., відображають специфіку національного менталітету у його духовно-етнічній та соціокультурній іпостасях. Актуалізуючись у контексті осмислення долі людини, сутності людського буття взагалі, концепти ГРІХ та СПОКУТА виявляють особливе етнокультурне наповнення.

Запропонована методика дослідження концептів ГРІХ та СПОКУТА, а також результати, яких ми досягли у процесі аналізу, відкривають можливість реконструкції національної мовної картини світу крізь призму мислення народу – носія мови. Перспективним вважаємо дослідження особливостей вербалізації концептів ГРІХ та СПОКУТА у генетичному аспекті. Дякую за увагу!

Навчальне видання

Державна підсумкова атестація

з української мови та

методики викладання української мови

Навчальний посібник

Гуйванюк Ніна Василівна, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови.

Кульбабська Олена Валентинівна, доктор філологічних наук, професор кафедри сучасної української мови.

Кардащук Олена Василівна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри сучасної української мови.

Відповідальна за випуск проф. Гуйванюк Н.В.

Комп’ютерний набір Шатілова Н.О.

Технічне редагування

1 Вокальчук Г. М. Словотворчість українських поетів ХХ століття : монографія / Вокальчук Г. М. ; [відп. ред. С. Я. Єрмоленко]. – Острог : Національний університет „Острозька академія”, 2008. – С. 6.

2 Дудик П. С. Просте ускладнене речення : [навчальний посібник] / Дудик П. С. – Вінниця, 2002. – С. 257–259.

302