Числівник

1. Початковою формою числівника є форма називного відмінка.

2. За значенням числівники поділяються на два основних роз­ряди: кількісні і порядкові. У свою чергу кількісні поділяють на означено-кількісні, неозначено-кількісні, збірні і дробові.

3. За будовою числівники поділяють на три групи: прості, що мають один корінь (серед означено-кількісних їх 12: один, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять, со­рок, сто); складні, що мають два корені (їх серед означено-кількісних 24: одинадцять – дев’ятнадцять, двадцять, трид­цять, п’ятдесят –дев’яносто, двісті – дев’ятсот); складені, що являють собою різні комбінації простих і складних (сто двад­цять), складних і простих (двадцять сім) (практично кількість їх безмежна).

4. Кількісні числівники відмінюємо лише за відмінками. Відмінок у них виражається флексією або флексією і прий­менником. Числівник один і всі порядкові відмінюються за ро­дами (в однині), числами і відмінками, які виражаються флек­сією. Числівник два в називному і знахідному відмінках вжи­вається з іменником чоловічого та середнього роду, а дві – з іменником жіночого роду.

5. Кількісні числівники можуть залежати від дієслова, діє­прислівника, дієприкметника, слів на -НО, -ТО (поділив на чо­тири, поділивши на чотири, поділений на чотири, поділено на чотири), від числівника (один з трьох, п'ять з семи). Порядкові числівники залежать від іменника (перша весна).

6. Кількісні числівники в реченні виступають переважно як частина підмета (П'ять студентів виконали завдання); як час­тина додатка (Преміювали п’ятьох студентів); як частина обставини (працює п'ять днів). У математичних виразах вони самі можуть виступати окремими членами речення (Сто діли­ться на десять). Порядкові числівники виступають пере­важно в ролі означення (Минає десятий день).

7. Всі українські числівники походять з давньоруських, які на українському ґрунті зазнали деяких морфологічних і фоне­тичних змін. Так, два походить від форми чоловічого роду дьва (для жіночого й середнього роду була форма д-ьве,), три від форми жіночого й середнього роду три (для чоловічого роду бу­ла форма триє); съто було іменником середнього роду О-основ і т. д. Дванадцять утворилося від складеного числівника дъва на десяте, п’ятсот від пять сътъ і та ін.

Займенник

1. Початковою формою займенника є форма назив­ного відмінка однини чоловічого роду.

2. За узагальненим вираженням предмета, ознаки, кількості займенники поділяють на такі групи: іменникові, або уза­галь­нено-предметні (я, ти, він, що і т. д.), прикметникові, або узага­льнено-якісні (такий, всякий, деякий, весь та ін.), числів­никові, або узагальнено-кількісні (скільки, скільки-небудь, ніскільки).

3. За значенням займенники традиційно поділяють на такі розряди: особові, зворотний, присвійні, вказівні, питальні, відносні, означальні, неозначені, заперечні.

4. Форму роду (яка виражається флексіями) мають зай­мен­ники присвійні, означальні, відносні який, чий, котрий (а також утворені від них неозначені й заперечні) та особовий зай­менник він. Інші займенники форм роду не мають. Займенники я, ми ма­ють значення першої особи, ти, ви – значення другої особи, він, вона, воно, вони – значення третьої особи.

5. За відмінками відмінюються всі займенники. Граматичне значення відмінка у них виражається флексією або флексією та прийменником.

6. За числами відмінюються всі займенники, за винятком себе, хто, що (а також ніхто, ніщо, хтось та інші похідні від хто, що). Граматичне значення числа виражається флексією. Ми не є формою множини від я, а ви від ти.

8. Іменникові і числівникові займенники можуть залежати від дієслова, дієприслівника, дієприкметника, дієслівної форми на -НО, -ТО і виступають переважно додатками; прикметникові займенники залежать від іменника і виступають переважно оз­наченнями. Усі займенники, крім себе і числівникових, в речен­ні можуть бути незалежними і виступати підметами.

9. Переважна більшість займенників – слова первісні, непо­хідні. Виняток становлять займенники неозначені і заперечні. Історично похідними є також хто із къ + то, що із чь + то.