Тренувальні вправи та контрольні завдання Теоретичний блок

1. Розкрийте основні завдання і зміст вивчення матеріалу зі стилістики в школі.

2. Назвіть методичні принципи вивчення стилістики.

3. Які форми, методи і прийоми є найбільш ефективними для вивчення стилістики в школі?

4. У методиці вивчення стилістики склалися два напрямки. Які? Як ви їх розумієте?

5. У чому полягають особливості вивчення стилістики в 6-8-х класах?

6. Визначте місце і значення вивчення лінгвістики тексту в школі.

7. Розкажіть про методику лінгвістичного аналізу худож­ньо­го тексту.

Практичний блок

1. Випишіть три тексти різних стилів. Визначте сферу їх зас­тосування. Зробіть стилістичний розбір одного із текстів за такою схемою: а) мета тексту; б) застосування стилю; в) основні стильові ознаки.

2. Дайте стилістичну характеристику твору однокурсниці за планом:

А). Чи відповідає стиль викладу заголовку тексту? З-поміж іншого зверніть увагу на те, чи слова заголовка знаходять підтвер­дження у тексті. Як правило, ключові слова заголовка повинні бути повторені або обґрунтовані в тексті твору.

Б). Чим можна вмотивувати саме такий поділ тексту на абза­ци?

В). Проаналізуйте, як типи речень впливають на стилістичну досконалість викладу.

3. Розробіть систему вправ до вивчення стилістики.

4. Підготуйте реферат на тему «Особливості вивчення лінгвістики тексту в школі».

Рекомендована література

1. Грипас Н.Я. Робота над текстом на уроках мови в 4-6 кла­сах. – К.: Рад. школа, 1989.

2. Ковалик 1.1., Мацько Л.І., Плющ М.Я. Методика лінгвістич­ного аналізу тексту. – К.: Вища школа, 1984.

3. Мельншайко В.Я. Лінгвістика тексту в шкільному курсі ук­раїнської мови. – К.: Рад. школа, 1986.

4. Омельчук С. Формування навичок стилістичного аналізу склад­них синтаксичних конструкцій // Дивослово. — №5. – 2007. – С.33-34.

5. Пентилюк М.І. Робота із стилістики в 4-6 класах. – К.: Рад. школа, 1984.

6. Пентилюк М.І. Робота із стилістики в 8-9 класах. – К.: Рад. школа, 1989.

7. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика: Підручник для гімназії гуманітарного профілю. – К.: Вежа, 1994.

Тема. Методика розвитку зв'язного мовлення

Студенти повинні володіти методами й прийомами фор­му­вання комунікативної особистості; розвивати фахові вміння та навички складати поурочний план проведення уроків написання переказів і творів.

Базові поняття: методика розвитку мовлення, усне і писем­не мовлення, переказ, твір-розповідь, твір-роздум, твір-опис, кому­нікативна особистість.

Методичні коментарі

Розвиток мовлення учнів – процес оволодіння мовлен­ням: за­собами мови (фонетикою, лексикою, граматикою, куль­ту­рою мов­лення, стилями) і механізмами мовлення – його сприй­няття і висло­влення своїх думок. Процес розвитку мовлення проходить у дошкі­льному і шкільному віці, у дорослого.

Термін розвиток мовлення використовується також у вузько­му методичному значенні: спеціальна навчальна діяль­ність учнів і вчителя, спрямована на оволодіння мовленням; відповідний розділ курсу методики української мови. Основні умови успішного розвит­ку мовлення учнів у школі: розвиток фізіологічних механізмів мов­лення; потреби у спілкуванні, висловлюванні думки; наявність мов­ного середовища, яке сприяє розвитку мовлення учнів; наявність суттєвого, значущого матеріалу, що містить зміст мовлення; оволо­діння теоретичними знаннями про мову, її закономірностями, по­стійне корегування мовлення, підпорядковане правилам, оволодіння культурою мов­лен­ня. Розвиток мовлення нерозривно пов'язаний із розвитком мислення, сприяє йому. В школі розроблена система роз­витку мовлення учнів, яка включає організацію мовленнєвих ситуа­цій, мовного середовища, словникову роботу, синтаксичні вправи, роботу над текстом (зв'язним мовленням), інтонаціями, над виправ­ленням і вдосконаленням мовлення. Вся робота з розвитку мовлення спирається на курс граматики, лексики, фонетики, словотвору, сти­лістики, а також на теорію мовлення і тексту, яка не входить у про­граму для учнів, але використо­вується як основа методики розвитку мовлення учнів.

Розвиток мовлення учнів супроводжує вивчення усіх розділів курсу мови, є їх складовою і проводиться упродовж усіх етапів навчання.

Робота з розвитку зв'язного мовлення, що ґрунтується на ос­нові глибокого засвоєння всіх програмових питань шкільного курсу мови, формує високу культуру усного й писемного мовлен­ня учнів, їхнє вміння викладати думки логічно, послідов­но, з дот­риманням літературних норм.

Основними видами робіт із розвитку зв'язного мовлення є перекази і твори. Підготовка до них значною мірою залежить від виконання цілої системи тренувальних вправ, які прищеплюють навички змістовно і зв'язно викладати думки, чітко й правильно будувати речення, вдумливо добирати слова та їх форми, вираз­но читати написане.

В учнів у процесі розвитку мовлення має активно працю­вати думка. Вони повинні навчитися спостерігати за природою, навко­лишніми предметами, діяльністю людей, глибоко усвідом­лю­вати Дані своїх спостережень, висновків. А в цьому й реалізу­ється зв'язок навчання з життям, зв'язок мовлення з мисленням, бо в про­цесі розвитку мови учня розвивається й культура його мислення. Школярам потрібно донести, що мовлення функціо­нує у двох формах: усній і писемній, кожна з яких має свої характерні особ­ливості. Усне мовлення передбачає наявність мовця й слухача. Писемне мовлення не потребує присутності осіб, котрі беруть участь у спілкуванні.

Переказ у школі – це вправа, яка вимагає відтворення в усній або письмовій формах змісту прочитаного або заслуханого тек­сту, а також ефективний засіб розвитку пам'яті, уваги, мислення і мовлення, підготовча ланка до самостійного письма, до скла­дання творів. У традиційній методиці розрізняють різні види пе­реказів, серед них – докладні, стислі, вибіркові, творчі тощо.

Завдання докладного переказу – якнайповніше відтворити зміст вихідного тексту.

Стислий переказ передбачає коротку передачу основного змісту тексту без збереження деталей.

Вибірковий переказ – детальний, послідовний виклад мате­ріалу одного епізоду чи однієї з підтем (або пункту плану).

Творчий переказ – це усний чи письмовий виклад вихідного матеріалу, який містить у собі ще й окремі творчі елементи.

Твір – тренувальна вправа, спрямована на самостійний зв'яз­ний виклад учнями своїх думок і почуттів. Твори розподі­ляються за метою – навчальні, контрольні; за формою мовлення – усні й письмові; за місцем виконання – класні й домашні; за ступенем самостійності – колективні й індивіду­альні; за джере­лами мате­ріалу – на лінгвістичні теми, за власними спостере­женнями, на основі почутого або прочи­таного, за картиною; за складністю – це твори за опорними словами і словосполучен­нями, з додатко­вими завданнями, за способом викладу думок – розповідь, опис, роздум.

Розповідь – учнівський твір, у якому з настановою на об­разність розповідається про подію, що розгортається в часі.

У творі-описі подається впорядкований перелік ознак пред­мета, явища, особи.

Роздум – учнівський твір, у якому висловлюють певні дум­ки, міркування, правильність яких підтверджують, і роблять вис­новки.

Усне й писемне мовлення школярів часто буває недоско­на­лим. У ньому трапляються помилки стосовно змісту, побудови і мовного оформлення висловлювань. Одним із засобів удоско­на­лення мовлення є попередження помилок орфоепічних (в усно­му мовленні); помилок у змісті; лексичних, стилістичних, грама­тичних, орфографічних, пунктуаційних.

Високий рівень мовленнєвої культури школярів визначається не лише писемною грамотністю, а й навичками правильного усного мовлення, виразного читання, багатством словникового запасу.