Криниця у нашому обійсті

Відома істина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток прозорої джерелиці рятує мандрів­ників, поновлює сили хліборобам у спекотливі днини, дарує ра­дість пастухам.

Здавна в народі кажуть: яка криниця – такий і господар, який поріг – така й господиня. У цій приповідці, немов у дзер­калі, відбилася не лише людська працьовитість, а й охайність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя ми­стецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикра­сити багатою фантазією. І особливо це стосується криниць – цих найсвятіших місць.

Над колодязями зводили всіляких форм дашки. Вони мають і практичну доцільність – вода завжди залишається чистою.

З особливим смаком люди оздоблювали і зовнішнє цямриння. Біля кожного обійстя на Прикарпатті, немов маленькі диво­вижні музейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких при­кріплено флюгер або вирізьблено зображення голуба.

Традиційно обіч криниць висаджують калину. Це дерево не тільки прикрашає місце, а й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, а восени на рябчастих гілках багровіють пучки соко­витих ягід. У дбайливих господарів обіч колодязя ще й клумба з квітами сусідитиме чи проляже вузький з природного каменю пішник й полив’яний кухоль.

Криниця у нашому обійсті. Це не тільки господарські зруч­ності, а й висока естетична потреба, свідчення мистецького смаку, фантазії. Вода із семи криниць. Це не лише поетичне по­рівняння, художній прийом, а й глибока народна пошана до живих джерел.

(За В. Скуратівським)

Завдання 2. Зробити синтаксичний розбір речень, про­аналізувати фразеологізми за схемою.

І. Дід зауважив, що я одчайдух і весь удався в нього…

Після цього ми з дідом перезирнулися, усміхнулися, мати по­сварилась на мене бровами і кулаком, а бабуся вирішила повес­ти свого безклепкого внука до церкви. Там я мав і покаятись, і набратись розуму, якого усе чомусь не вистачало мені. та я не дуже цим журився, бо не раз чув, що такого добра бракувало не тільки мені, але й дорослим. І в них теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мізків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втуляв­ся аж у п’ятки і на в’язах стирчала макітра…

(М. Стельмах)

ІІ. – Що тобі, Мартохо, треба? – питаю. – Чого вертишся, як чорт у баклазі?

• А хіба я завжди не верчусь перед тобою, як сорока на тину?

• Буває, що коло носа в’єшся, а в руки не даєшся…

• Ой, Хомонько-дукачику! Ой, Хомонько-карбованцю! Та хіба вже я така слизька, що й обома не вдержиш?.. Добра тобі хочу.

• Якого добра? Чи не отого добра, від якого шукають дру­гого добра?

• Одарку Дармограїху знаєш?

• Оце ота хитра, мов щука, та все ж таки не з’їсть йорша з хвоста?

• Вона, Хомонько! Спить, а кури бачить… Дуже мене про­си­ла за тебе. Просила, вмовляла, золоті гори обіцяла. Щоб я тебе позичила їй на літо й на осінь, на якогось півроку.

Очі мої стали рогом, як в отого чортополоха, що з теля­чим хвостом надумав у вовки сунутись.

• Як то позичити? Чи я підрешіток, щоб позичати?.. Мартохо, схаменись, бо ти вже так допозичалась, наче тебе дурний старорежимний піп хрестив, тільки намарне в воду не пустив…

• Не дивись на мене, Хомонько, мов собака на висівки… Трохи поживеш у Дармограїхи, тебе не убуде, а в нашій хаті прибуде (Є. Гуцало „Позичений чоловік, або ж Хома невірний і лукавий”).

Завдання 3. Перепишіть текст, поставивши потрібні роз­ділові знаки і записавши правильно слова (вибрати правильну орфограму). Зробіть орфографічний, графічний, орфоепічний та пунктуаційний аналіз.