Іменник

1. Слово в тексті.

2. Початкова форма.

3. Значення конкретне (предметне, речовинне, збірне, сукуп­ності, одиничності) чи абстрактне.

4. Назва істоти чи неістоти.

5. Назва власна чи загальна.

6. Рід і засоби його вираження.

7. Число і засоби його вираження.

8. Відмінок і засоби його вираження.

9. Відміна і група.

10. Синтаксична функція в реченні.

Зразок:

Не раз ми ходили в дорогу,

Не раз ми вертались до хати

І знову брели від порогу –

Правдивої цілі шукати.

(П.Грабовський)

1. Цілі – іменник. 2. Початкова форма – ціль. 3. Значення абстрактне. 4. Назва неістоти. 5. Загальна назва. 6. Рід – жіно­чий, виражається морфологічно, характером основи – м’який приголосний [л′], нульова флексія. 7. Число – однина, вира­жа­ється нульовою флексією. 8. Відмінок – родовий, виражається флексією -і. 9. Відміна третя. 10. У реченні виконує функцію об‘єктного поширювача.

Прикметник

1. Слово в тексті.

2. Початкова форма.

3. Розряд за значенням (якісний, відносний, присвійний).

4. Ступінь порівняння (для якісних прикметників) і засоби йо­го вираження.

5. Форма за флексією (членний чи нечленний, стягнений чи нестягнений, повний чи короткий).

6. Рід і засоби його вираження.

7. Число і засоби його вираження.

8. Відмінок і засоби його вираження.

9. Група за кінцевим приголосним (тверда, м‘яка).

10. Синтаксична функція в реченні.

Зразок:

Де степ широкий, наче море,

Де дише пахощами гай,

Де небо зоряне, прозоре –

То мій святий, чудовий край.

(В.Залізняк)

1.Широкий (степ) – прикметник. 2. Початкова форма широ­кий. 3. Якісний. 4. Звичайний ступінь порівняння, що пере­дає оз­наку як таку, але не вказує на її кількість чи міру. 5. Форма за флексією – повна, стягнена. 6. Рід – чоловічий, вира­жається флексією -ий. 7. Число – однина, виражається флексією -ий. 8. Відмінок – називний, виражається флексією -ий. 9. За кін­цевим приголосним основи (твердий -к-) належить до твердої групи. 10. Синтаксична функція – означальний поширювач (узгоджений).

Займенник

1. Слово в тексті.

2. Початкова форма.

3. Група за співвіднесеністю з іменними частинами мови (імен­никовий, прикметниковий, числівниковий).

4. Розряд за значенням (особовий, зворотний, присвійний, вка­зівний, означальний, питальний, відносний, заперечний, не­означений).

5. Анафоричний (зміст розкривається цілим реченням) чи неанафоричний (з яким словом співвідноситься).

6. Відмінок і засоби його вираження.

7. Число і засоби його вираження.

8. Особа і засоби його вираження.

9. Рід і засоби його вираження.

10. Стосується назви істоти чи неістоти.

11. Особливості парадигми.

12. Синтаксична функція в реченні.

Зразок:

Хто каже, що знає все, той не знає нічого (Нар. творчість).

1. Той – займенник. 2. Початкова форма – той. 3. Зай­менник прикметникової групи. 4. Вказівний. 5. Анафорич­ний. 6. Від­мін­ок – називний. 7. Число – однина. 8. Основа зв’язана. 9. Чоловічий рід. 10. Вжито щодо істоти. 11. Відмі­нюється за типом прикмет­никової парадигми. 12. У реченні виконує функцію підмета.