Орфографічний розбір слова

Орфографічний розбір – це пояснення (стисле або роз­гор­ну­те) орфограми, обґрунтування правильного написання, виб­ра­ного з ряду можливих. Цей вид розбору знаходить застосуван­ня майже на всіх заняттях з української мови, на всіх етапах нав­чання – з навчальною і контрольною метою.

Орфографічний розбір може поєднуватися з морфемним.

Схема орфографічного розбору слова

1. Подати слово (словоформу) чи текст в орфографічному записі.

2. Визначити орфограми для аналізу.

3. Записати слово (словоформу) чи текст фонематичною транс­крипцією.

4. Записати слово (словоформу) чи текст фонетичною транс­крипцією.

5. Встановити відповідність між фонемами (їх варіантами) та буквами у виділених орфограмах.

6. Сформулювати правила правопису щодо виділених орфограм.

7. Охарактеризувати принципи правопису щодо аналізованих орфограм.

Зразок:

Постій, Карпику, я піду матері спитаю (Панас Мирний).

1. Словоформа для аналізу в орфографічному записі: спитаю.

2. Орфограми для аналізу: спитаю.

3. Словоформа записана фонематичною транскрипцією: /з п и т а j у/.

4. Словоформа записана фонетичною транскрипцією: [с п и^е т á j у].

5. У виділених орфограмах немає повної відповідності між фонемами і буквами: фонема /з/ позначається буквою с; дві фонеми /j/ та /у/ позначаються буквою ю.

6. Префікс с- пишеться перед буквами к, п, т, ф, х; буква ю на позначення двох звуків пишеться після голосного.

7. Ненаголошений и, що звучить з наближенням до е [и^е], перевіряється добором спільнокореневих слів.

Орфограма с- пишеться за фонетичним принципом, тобто відповідно до вимови: префікс з- перед глухим приголосним [п] оглушується, звучить як [с]; на письмі позначається буквою с. Орфограма ю пишеться за традицією, або за історичним прин­ципом: позначення буквою ю сполучення двох фонем /j/ + /у/ не пояснюється ні вимовою, ні граматичною структурою слова.

Орфоепічний розбір слова

Завдання цього виду мовного розбору – пояснити норма­тив­ну вимову голосних і приголосних у слові, виявити й охаракте­ризувати можливі варіанти вимови як окремих звуків, так і їх сполук.

Схема орфоепічного розбору слова

1. Подати слово (словоформу) або текст в орфографічному записі.

2. Записати слово (словоформу) або текст фонетичною транскрипцією.

3. Пояснити вимову голосних у слові (словах) тексту.

4. Пояснити вимову приголосних у слові (словах) тексту.

5. Виявити й охарактеризувати можливі варіанти вимови голосних, приголосних, їхніх сполук у словах тексту.

Зразок:

Люблю дивитись на Дніпро я

З його стрімких, високих круч,

Коли здається, що рукою

Торкнутись можеш ти до туч.

(В.Сосюра)

1. Запис тексту фонетичною транскрипцією: [Л`ублý ди<sup>е</sup>вúти<sup>е</sup>с` на д`н`іпрó jа з jогó стр`імкúх /ве<sup>и</sup>сóки<sup>е</sup>х круч / колú здаjéц`а /шчо рукójу то^уркнýти^ес` мóже^иш ти до туч//]

2. Наголошені голосні в словах вимовляються чітко. Нена­голошені [и], [е] вимовляються як звуки [и^е], [е^и]: [ве^и сóки^ех], [ди^евúти^ес′] та ін. Ненаголошений [о] перед складом з наголошеним [у^’] вимовляється як звук [о^у] [то^уркнýти^ес′].

3. Приголосні у сильній позиції вимовляються чітко. Зуб­ний твердий у позиції перед зубним м’яким пере­буває у слабкій позиції і зазнає асимілятивного пом’як­шення – [д`н`іпрó]; зубні м’які [т′] [с′], зазнаючи взаємного впли­ву, вимовляються як [ц′:] або як короткий [ц′] [здаjец`а].

4. Норми літературної мови не допускають варіантної вимови голосних і приголосних у словах тексту.