Етимологічний аналіз слова

Цей вид розбору дає змогу визначити первісне значення сло­ва, реставрувати приховану номінацію, з’ясувати внутрішню фор­му та зміст певного слова. Для з’ясування первісного значення сло­ва і його структури використовують етимологічний словник.

Схема етимологічного розбору слова

1. Виписати з контексту слово.

2. З’ясувати його лексичне значення (скориставшись тлумач­ним словником).

3. Навести відомості про походження слова (скориставшись етимологічним словником або словником іншомовних слів).

4. Відтворити первісну звукову оболонку слова.

5. Подати тлумачення первісного лексичного значення слова.

6. З’ясувати вихідне членування слова на морфеми.

7. Розібрати історичні зміни у морфемній структурі слова (спрощення, перерозклад, ускладнення).

Зразок:

Не хмара сонце заступила, не вихор порохом вертить. (І. Котляревський)

Вихор: 1. Рвучкий круговий рух вітру // Сильний порив­частий вітер // Підняті вітром пил, листя, сніг і т. ін., що швидко крутяться стовпом.

2. перен. Надзвичайно швидкий хід, розвиток чого-небудь // Про що-небудь численне і надзви­чайно швидке в перебігу, в розвитку, в дії.

3. у знач. присл. Надзвичайно швидко.

Ця назва відповідного природного явища продовжує праслов’янську *viхrъ, пов’язану за походженням з дієсловом *viхаti, яке споріднене етимологічно з індоєвропейським коре­нем *uei „крутити, гнути”. Слову вихор у давньо­українській мові відповідає вих/ъ/ръ „вихор (вітер)”, отже називає втрачену для носіїв сучасної української мови ознаку явища або предмета позамовної дійсності. Вихор, фактично позначає процес „крути­ти, гнути”. На синхронному зрізі слово має таку будову: вихор|□. Отже, у морфемній структурі слова відбулося спрощення.

Словотвірний аналіз слова

Словотвірний розбір дає змогу простежити словотвірні зв’яз­ки слова і процеси словотворення в кожній частині мови. При словотвірному розборі виділяють твірну основу і слово­творчий засіб (словотворчий формант) та з’ясовують спосіб словотво­рен­ня (морфологічний (афіксальний), морфолого-син­таксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний).

Мета цього розбору – з’ясувати, як утворилося слово (якщо воно похідне), яке його місце серед слів цього ж кореня чи цих же коренів (якщо слово складне).

Схема словотвірного аналізу слова

1. Твірне слово.

2. Твірна основа (спільна частина похідного й твірного слів).

3. Словотворчий формант.

4. Спосіб утворення похідного слова.

Зразок:

Морський

1. Твірне слово – море.

2. Твірна основа мор- (спільна частина твірного море й похідного морський).

3. Словотворчий формант суфікс -ськ-.

4. Слово морський утворилося морфологічним (су­фіксаль­ним) способом від слова море.

Фонетичний аналіз слова

Фонетичний розбір передбачає вироблення в студентів на­вичок сприймати на слух особливості звуків мови і закріп­лення навичок запису фонетичною чи фонематичною транс­крипцією. Фонетичний розбір застосовують при вивченні голос­них і при­голосних звуків, їх артикуляційних характеристик; фонем та їх реалізації, при вивченні звукових змін у складі слова. Слово, за­писане транскрипцією, поділяють на склади, визна­чають наго­лошений склад, кількість звуків та їх спів­відношення з буквеним позначенням.

Фонетичний розбір передбачає аналіз звукового складу сло­ва: кількісні та якісні характеристики звуків, поділ слова на склади, врахування фонетичних процесів, що мають місце в слові, позиційних та історичних змін.

Схема фонетичного аналізу слова

1. Вибране з тексту слово (словоформу) подати в орфо­гра­фічному записі.

2. Назвати букви, якими записується слово в орфографічному письмі.

3. Записати слово фонематичною транскрипцією.

4. Записати слово фонетичною транскрипцією.

5. Назвати фонеми і визначити їх кількість. Встановити від­повідність між фонемами і буквами.

6. Дати повну артикуляційну характеристику кожного звуку в головному вияві.

7. Визначити і встановити варіант, в якому реалізується кожна фонема аналізованого слова.

8. Виявити та проаналізувати зміни приголосних, що вини­кають у слові при виголошенні у мовному потоці (аси­мі­ляція, дисиміляція, спрощення).

9. Виявити й проаналізувати можливе чергування голосних і приголосних фонем при словозміні або при словотворенні в корені аналізованого слова.

10. Дати короткі пояснення до історії виникнення наявного чергування.

Зразок:

Вирують весняні струмки, курличуть ключі журавлині. (М.Луків)

Вирують – / в и р ý j у т`/ – [в и<sup>е</sup> р у й у т`].

1. Слово для аналізу в орфографічному записі: вирують.

2. В орфографічному записі слово записується буквами: ве, и, ер, у, ю, те, м’який знак.

3. Слово записане фонематичною транскрипцією: / в и р ý j у т`/.

4. Слово записане фонетичною транскрипцією: [в и^е р у й у т`].

5. У слові 7 фонем: /в/, /и/ , /р/, /у/, /j/, /у/, /т`/.

6. Артикуляційна характеристика кожної фонеми в голов­ному її вияві: /в/ – приголосний звук, сонорний, щілин­ний, серединний, губно-губний, твердий; /и/ – голос­ний, високе підняття, передній ряд, не лабіалізо­ваний; /р/ – приголосний, сонорний, дрижачий, перед­ньо­язи­ко­вий, твердий; /у/ –голосний, високе підняття, задній ряд, ла­біалізований; /j/ – приголосний, сонорний, щі­линний, серединний, середньоязиковий, палатальний; /у/ – го­лос­ний, високе підняття, задній ряд, лабіа­лізований; /т`/ – приголосний, шумний, глухий, зімкне­ний, прорив­ний, передньоязиковий, м`який.

7. Названі фонеми реалізуються в 7 звуках: [в], [и^е], [р], [у], [й], [у], [т`], що становлять собою такі варіанти: [в] – головний вияв фонеми /в/; [и<sup>е</sup>] – позиційна модифікація голосної фонеми /и/; [р] – головний вияв фонеми /р/; [у] – головний вияв фонеми /у/; [й] – головний вияв фонеми /j/; [у] – головний вияв фонеми /у/; [т`]– головний вияв фонеми /т`/.

8-10. В аналізованому слові не виявляємо змін при­голосних, що виникають у слові при виголошенні у мовному потоці, та чергування приголосних і голосних фонем при словозміні або словотворенні.