Дієприслівник

1. Дієприслівники бувають недоконаного виду (беручи) і до­конаного виду (взявши). Вид виражається дієслівною основою.

2. Дієприслівники на -чи потрактовують як дієприслівники тепе­рішнього часу, який виражається дієслівною основою тепе­ріш­нього часу і суфіксом -чи. Дієприслівники на -ши, -вши вва­жа­ють дієприслівниками минулого часу, який виражається діє­слівною основою інфінітива і суфіксом -ши, -вши.

3. Дієприслівники недоконаного виду означають додаткову дію, що є одночасною з основною дією, і можуть мати значення теперішнього часу (Читаючи книгу, студент робить нотатки), минулого часу (Читаючи книгу, студент робив нотат­ки) і май­бутнього часу (Читаючи книгу, студент робитиме нотатки). Дієприслівники доконаного виду означають додаткову дію, що передує основній дії: Прочитавши книгу, сту­дент зробив (зро­бить, робить) нотатки.

4. Дієприслівники бувають перехідними (беручи, взявши) і неперехідними (ідучи, беручись, взявшись). Перехідність вира­жається дієслівною основою.

5. Подібно до дієслів, дієприслівники мають категорію стану – активного стану, який виражається морфологічно (відсутністю -ся) і синтаксично (наявністю прямого об’єктного поширювача): кажучи правду; середнього стану, який виражається морфо­ло­гічно (відсутністю -ся) і синтаксично (неможливістю прямого об’єктного поширювача): ідучи, лежачи; і зворотно-середнього стану, який виражається морфологічно (наявністю -ся) і син­так­сично (відсутністю і неможливістю прямого об’єктного по­ши­рювача): сміючись, умившись. Пасив­ного стану дієприс­лів­ники не мають.

6. Дієприслівники можуть залежати лише від дієслова в осо­бовій формі (Іде спотикаючись; сказавши, вийшов).

7. Синтаксична роль дієприслівників – поширювачів обста­винного типу (способу дії, часу, умови, допусту).

8. За походженням дієприслівники на -чи є формою називного відмінка однини жіночого роду нечленних активних дієприк­метників теперішнього часу давньоруської мови. Дієприс­лів­ни­ки на -ши, -вши є формою називного відмінка однини жіно­чо­го роду нечленних активних дієприкметників минулого часу.

Прислівники

1. За значенням прислівники поділяють на дві групи: озна­чальні (з підгрупами: якісно-означальні, способу дії, кількісно-означальні) і обставинні (з підгрупами: часу, місця, причини, мети).

2. Ступені порівняння і категорію суб'єктивної оцінки мають лише якісно-означальні прислівники, тобто прислівники на -о, -е, утворені від якісних прикметників. Вищий ступінь тво­риться додаванням до основи прислівника (без суфіксів -к-, -ок-, -ек-) суфікса -ш- або -іш- (широко – ширше, темно – темніше), а також суплетивно (добре – краще, мало – менше). Найвищий ступінь твориться додаванням префікса най- до форми вищого ступеня (найширше, найкраще). Категорія оцінки твориться додаванням до основи суфіксів -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -енн- (вузенько, гарнесенько, гарнісінько, незліченно).

3. Прислівники залежать переважно від дієслова (крикнув грізно), від дієприслівника (напружено працюючи щодня), від дієприкметника (тимчасово головуючий), від дієслівних форм на -НО, -ТО (двічі перевірено), рідко від прикметника (непомірно великий), від прислівника (надзвичайно швидко), слів категорії стану (зовсім темно) і зрідка від іменників (трохи плакса, дружба навіки).

4. Прислівники звичайно виступають у ролі обставин і зрідка в ролі означення (боялись тиску зверху, любить каву по-варшавськи).