Дієслово

1. Початковою формою дієслова є інфінітив (неозначена форма дієслова).

2. Лексичні значення дієслів надзвичайно різноманітні. За значенням дієслова дуже важко класифікувати і характе­ри­зу­вати. Але основні групи дієслів за значенням можна назвати. Серед них: фізична дія (садити, писати, піднімати, косити, ремонтувати); рух (їхати, летіти, іти); стан (сидіти, лежати, висіти, стояти, спати, хворіти); зміна ознаки (старіти, лисі­ти; молодшати, товщати); виявлення ознаки (червоніти, бли­щати, сіріти); розумова діяльність (думати, зрозуміти, розумі­ти, здогадуватись, з’ясувати); вольова діяльність людини (при­мусити, змусити, приневолити); чуттєва діяльність (кохати, любити; співчувати, почувати, жаліти) і багато інших.

3. В дієсловах розрізняють два види: недоконаний і доко­на­ний. У недоконаному виді виділяють такі підвиди: протяж­ність дії (іти, гріти, нести, летіти, бігти, гребти); довго­три­валість, повторюваність дії (ходити, нагрівати, носити; літати, бігати, вигрібати); ритмічна повторюваність незавершеної дії, що су­проводжує іншу дію (приспівувати, примовляти, притан­цьо­вувати, підтанцьовувати); нерегулярна повторюваність дії (по­читувати, наглядати, набігати; поглядати, постукувати).

У доконаному виді виділяють такі підвиди: заверше­ність тривалої дії (поносúти, повозúти, поводúти); завершеність бага­тократної дії (пороздавáти, поперепúсувати, попере­та­скувати); початок тривалої дії (заговорити, заспівáти, загрáти, покоти­тися, затанцювати); досягнення результату дії (напи­сати, за­писати, дочитати, вичитати, програти); раптовість дії (коль­нути, моргнути, штовхнути); несподіваність, різкість дії (сту­конути, різонути, рубанути).

Вид тісно зв'язаний з лексичним значенням дієслова, через те й характеризувати підвиди дуже важко. Як і лексичне значення, вид виражається основою дієслова, яка змінюється до­даванням або зміною префікса чи суфікса, зміною голосного основи, пере­несенням наголосу, зміною основ.

Щодо виду дієслова, то форми доконаного і недоконаного ви­ду, як правило, є співвідносними, тобто виступають парами (ро­бити – зробити, писати – написати, кінчати – кінчити). Прав­да, є незначна кількість дієслів без видо­вої пари, тобто це діє­слова одновидові. Одні з них мають значення недоконаного ви­ду (потребували, побоюватися, поважати, переслідувати), інші – лише значення доконаного виду (наврочити, стре­пену­тися, схаменутися). Є також кілька дієслів двовидових, тобто таких, які залежно від тексту і обставин можуть мати значення і доко­наного, і недоконаного виду (телеграфувати, атакувати, воєні­зувати, мілітаризувати).

4. Перехідність цілком залежить від лексичного значення діє­слова і виражається основою. Дієслова поділяються на пере­хідні і неперехідні або на перехідні, непрямо-перехідні й неперехідні.

5. Категорія стану є найскладнішою категорією дієслова, у якій переплелись лексичні й граматичні властивості дієслова. Оскільки категорія стану пов’язана з лексичним значенням діє­слова, врнаі пронизує всю дієслівну систему (інфінітив, особові та родові форми, дієприслівник, дієприкметник, форми на -НО, -ТО.). Доцільно роз­різняти чотири стани, кожен з яких виражається певними грама­тичними засобами (активний, пасивний, середній та зворотно-середній).

Активний стан виражається морфологічно (відсутністю час­тки -ся) і синтаксично (збігом підмета з суб’єктом, наяв­ністю прямого додатка): Токар обробляє втулку. Пасивний стан виражається морфологічно (наявністю постфікса-ся) і син­таксично (суб’єкт виражено додатком – орудним відмінком імені, об’єкт виражено підметом): Втулка обробляється то­карем. Середній стан виражається морфологічно (відсутністю постфікса-ся) і синтаксично (збігом підмета з суб’єктом, відсутністю і неможливістю прямого додатка – об’єкта): Токар відпочиває. Зворотно-середній стан за багатьма чинниками виражається морфологічно (наявністю постфікса-ся) і синтаксично (збігом підмета з суб’єктом, що одночасно є об’єктом, відсутністю і неможливістю прямого додатка): Токар уми­вається; Токар добре тримається.

6. У сучасній українській мові розрізняємо три основних часи: теперішній, минулий, майбутній. Теперішній час у діє­слові виражено основою теперішнього часу недоконаного виду і особо­вою флексією: читай-у, читай-еш. Минулий час виража­ється суфіксом -л- (у чоловічому роді він перейшов в у) і флексією числа (яка в однині одночасно є флексією роду), приєднаними до основи інфінітива: писа-в, писа-л-а, пи-са-л-о, писа-л-и. У небагатьох дієсловах з основою на приголосний ми­нулий час у чоловічому роді однини виражаємо чистою осно­вою: ріс, ніс, ліг, згріб. Майбутній час виражаємо: в простій формі – основою теперішнього часу доконаного виду й осо­бо­вою флексією (напиш-у, напиш-еш), в складній формі – су­фік­сом -м- і особовою флексією, доданими до інфінітива недо­кона­ного виду (писати-м-у, писати-м-еш), в складеній формі – осно­вою буд- дієслова бути і особовою флексією (буд-у пра­цювати, буд-еш працювати). Рідковживаний давноминулий час виража­ємо поєднанням двох дієслів у формі минулого часу: дієслова бути і відмінюваного дієслова (Написала була листа матері).

7. Дієслівних способів три: дійсний, умовний, наказовий. Дійсний спосіб виражається формою часу (теперішнього, мину­лого чи майбутнього). Умовний спосіб виражається часткою би (б) разом з формою минулого часу (писав би, писала б). Нака­зо­вий спосіб виражається: в 2-й особі однини чистою основою тепе­рішнього часу (сядь, лізь, ріж, читай, клич, сип) або осно­вою те­перішнього часу і суфіксом -и (неси, пиши); в 1-й і 2-й особах мно­жини – основою теперішнього часу з особовою флексією (сядь­мо, лізьмо, читайте, ріжте, сипте) або основою тепе­рішнього часу, суфіксом -і- та особовою флексією (нес-і-мо, нес-і-ть); у 3-й особі однини і множини – часткою хай (нехай) з формою 3 осо­би однини чи множини дієслова теперішнього чи простого майбутнього часу (хай каже, нехай напишуть).

8. Категорія особи виступає в дієсловах теперішнього і май­бутнього часу, де виражається окремою для кожної особи флек­сією (пиш-у, ход-ить, напи-шеш, ходитим-емо, буд-уть хо­ди­ти), та в дієсловах наказового способу, де виражається: 2-а особа однини – нульовою флексією (сядь, ріж, читай, іди), 1-а і 2-а особа множини – особовою флексією (ході-мо, встань-те), 3-я особа однини і множини – особовою флексією (хай говор-ить, нехай говор-ять). Особові флексії одночасно виражають і число.

У дієсловах минулого часу й умовного способу категорії осо­би морфологічно не виражаються. У реченнях із такими дієслів­ними формами вона виражається лексично – особовими зай­мен­никами (я, ми, ти, ви, він, вона, воно, вони). Зате в дієсловах ми­нулого часу й умовного способу в однині виступає категорія ро­ду, яка виражається родовими флексіями (писав, писал-а, писал-о). Ці флексії одночасно виражають однину. У формах множини рід відсутній і морфологічно не виражається, флексія -и виражає тільки число (писал-и).

9. Дієслово, на відміну від інших повнозначних частин мови, має дві основи: основу інфінітива, яка виступає в інфінітиві, у формах минулого часу та умовного способу, в дієприкметниках минулого часу, у дієслівних формах на НО, -ТО та в дієприс­лівниках доконаного виду; і основу теперішнього часу, яка виступає у формах теперішнього часу, майбутнього часу, нака­зового способу, в дієприкметниках теперішнього часу та в діє­прислівниках недоконаного виду.

Основу інфінітива отримуємо відкиданням від інфінітива су­фікса -ти (зна-ти, писа-ти, принес-ти, ходи-ти, стоя-ти), а основу теперішнього часу – відкиданням від форми 3-ої особи множини теперішнього чи простого майбутнього часу флексії -уть в першій дієвідміні (знайдуть, пиш-уть, принес-уть, скаж-уть) або флексії -ать у другій дієвідміні (ход-ать, стой-ать).

Залежно від співвідношення основ інфінітива і теперішнього часу всі дієслова поділяються на 10 основних класів, описаних у підручниках.

10. Усі дієслова поділяють на дві дієвідміни. Проявляються вони у творенні форм теперішнього часу, дієприкметників активних теперішнього часу та дієприслівників недоконаного виду. Дієслова першої дієвідміни у флексіях 2-ої і 3-ої особи однини та 1 і 2 особи множини мають тематичну голосну -е-, а в 3 особі множини закінчення -уть (пиш-е-ш, пиш-е, пиш-е-мо, пиш-е-те, пиш-уть). Дієслова другої дієвідміни у флексіях 2-ої і 3-ої особи однини та 1-ої і 2-ої особи множини мають тематичну голосну -и- (після й -і-), а в 3ій особі множини закінчення -ать (крич-и-ш, крич-и-ть, крич-и-мо, крич-и-те, крич-ать, стой-і-ш, стой-і-ть, стой-ать). Дієприкметники теперішнього часу, утворені від дієслів першої дієвідміни, мають суфікс -уч-, а утворені від дієслів дру­гої дієвідміни – суфікс -ач-. Дієприслівники недоконаного виду відповідно мають суфікси -учи (перша діє­відміна) або ачи- (дру­га дієвідміна). Дієслова бути, їсти, да­ти, відповісти і похідні від них належать до третьої дієвідміни, або так званої архаїчної групи.

11. Дієслово в особовій формі залежить від іменника або зай­менника в називному відмінку (підмета) і виступає в ролі при­судка. Безособове дієслово є незалежним і в реченні виконує функцію головного члена односкладного речення. Інфінітив у реченні може бути незалежним і виступати в ролі підмета (Читати – моє улюблене заняття; Мені випало сидіти в пре­зи­дії), в ролі головного члена інфінітивного речення (Нікому нас не перемогти). Частіше ж він залежить від різних слів: від осо­бової форми дієслова і тоді виступає частиною складеного при­судка (хоче приїхати), обставиною мети (приїхала вчитися) або об’єктним поширювачем (принесла їсти); може залежати від іменника і тоді виступає в ролі означального поширювача (ба­жан­ня вчитися).

12. Особові флексії дієслів теперішнього часу походять з флексій давньої мови: пиш-у з пиш- , пиш-еш з пи-ш-єши, пи-ше з пиш-єть, пиш-емо з пиш-ємь, пиш-ете з пиш-єтє.

Форми минулого часу походять з давньоруських дієприк­мет­ників писалú, писала, писало в однині, писали, писали, писала в множині, що разом з формами дієслова бити в тепе­рішньому часі творили перфект (писалú єсмь, писала єси і т. д.).

Форми умовного способу походять з тих же дієприкметників. Вони разом з формами аориста дієслова бити (бихú, би, би (сть), бєхомú, бистє, биша) складали умовний спосіб. Частка б (би) є залишком цих форм аориста.