Тема: «Психологічні особливості прояву тривожності студентів-психологів» Вступ

Актуальність дослідження. Проблемою суспільства у наш час є прояв підвищеного емоційного стану, однією із форм якого є тривожність.  Студентський вік характеризується великою диференційністю емоційних реакцій і способів вираження емоційних станів, так само підвищення самоконтролю і саморегуляції. Тривожність заважає студентам легко пристосовуватися до умов та успішно навчатися.

Проблема прояву тривожності виявляється в тому, що в більшості вона сприяє саме виникненню заниженої самооцінки та самоповаги; тривожні студенти не вірять в себе та в свої сили. А це сприяє неповноцінному розвитку студента та відображення його статусного положення в групі та можливості адаптуватися до вузу.

Тривогу описували ще в часи античності (Спіноза, Демокріт, Лукрецій Кар). Але першим, хто почав ґрунтовно досліджувати тривогу (повязував її з особливостями народження, а пояснював її як внутрішньо особистісний конфлікт) був Зігмунд Фрейд, розвиток його ідей продовжила Анна Фрейд. Також окремі аспекти цієї проблеми розглядалися в роботах  Ч.Д. Спілбергера, В.А. Бодрова, К.К. Платонова, О.О. Бодальова, А.А. Реана, Р. Берона, Д. Річардсона , А.Є. Лічко та  А. Прихожан.

У своїй роботі ми хочемо дослідити особливості прояву тривожності у студентів першого курсу. Так саме на перших курсах студенти проходять період адаптації до нових умов і вимог пов'язаних з навчанням у вузі.

Мета роботи вивчити динаміку особливостей прояву тривожності у студентів-психологів першого курсу.

Об’єкт дослідження: особливості прояву тривожності у студентів-психологів першого курсу.

Предмет дослідження: динаміка прояву ситуативної та особистісної тривожності студентів-психологів.

Гіпотеза дослідження: є відмінності у динаміці прояву тривожності студентів-психологів першого курсу.

Завдання дослідження:

• проаналізувати основні теоретичні підходи до визначення сутності тривожності;

• з’ясувати психологічні особливості прояву ситуативної та особистісної

тривожності;

• запропонувати рекомендації щодо усунення тривожності в першокурсників.

Методи дослідження:

1. теоретичні (аналіз, зіставлення порівнянь, узагальнення, систематизація для збору інформації особливостей прояву тривожності в студентів-психологів);

2. емпіричні (спостереження, тестування).

Експериментальна база. До участі в дослідженні було залучено студентів Інституту педагогіки, психології і мистецтв Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. У дослідженні брали участь студенти першого курсу напрямку підготовки «Психологія» (n=29).

І розділ Теоретико-методологічні підходи до вивчення тривожності

Слово «тривожний» з’являється у словниках 1771 року. Існує багато версій, що пояснюють походження цього терміну. Автор однієї з них вважає, що слово «тривога» означає тричі повторений сигнал про небезпеку з боку супротивника. У психологічному словнику дане таке визначення тривожності: «це індивідуальна психологічна особливість, яка полягає в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в самих різних життєвих ситуаціях, в тому числі і в таких, які цьому не сприяють». (1997, с.386)

Тривожність – це схильність індивіда до переживання тривоги, яка характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один із основних параметрів індивідуальних відмінностей.

Тривожність – особлива риса, яка відображає зменшення порога чутливості до різноманітних стресорних агентів. Тривожність виражається в постійному відчутті погрози особистому «Я» в різноманітних ситуаціях [4, с. 473].

Слід відрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога – це епізодичні прояви занепокоєння, хвилювання людини, то тривожність є стійким станом. Тривожність не пов’язана з якою-небудь певною ситуацією і проявляється майже завжди. Цей стан супроводжує людину в будь-якому виді діяльності. Коли людина боїться чого-небудь конкретного, ми говоримо про прояв страху. К. Ізард пояснює відмінність термінів «страх» і «тривога» таким чином: тривога – це комбінація деяких емоцій, а страх – лише одна з них (1999).

Механізм формування тривожності як властивість особистості має свою природу. Структурні зміни особистості формуються не одразу, а поступово, у міру закріплення негативних особистісних установок, тенденцій сприймати достатньо широкий спектр випадків, які можуть загрожувати особистості та реагування на них станом тривожності. Тобто за частого повторення умов, які провокують тривожність, створюється постійна готовність до переживання цього стану. Постійні переживання тривоги фіксуються і становляться рисою особистості (Ж.М. Глозманов).

Тривога зароджується вже в ранньому дитинстві. Хвилювання у дітей від семи місяців до одного року є основою для розвитку тривоги. У разі несприятливого життєвого досвіду тривога переростає в тривожність, а вже в сім-вісім років розвиток тривожності призводить до особистісної риси, як певний емоційний настрій з домінуванням почуттів турбування і переляку зробити щось не так, запізнитися, не відповідати суспільним нормам (А.І. Захаров). Тривожні переживання характеризуються очікуванням невизначеної загрози, небезпеки. На відміну від емоцій страху тривога не має певного джерела, це «страх невідомо чого» [, с. 141].

Вивченням тривожності займалися багато відомих психологів. Такі як Зігмунд Фрейд, Карен Хорні, Анна Фрейд, Дж. Тейлор, Ролло Мей. Саме тривожність, як відзначають багато дослідників і практичні психологи, лежить в основі цілого ряду психологічних труднощів, у тому числі багатьох порушень розвитку, службовців приводом для звертання до психологічної служби.

Образно тривожність описав засновник гештальттерапії Ф. Перлз: «... формула тривоги дуже проста: тривога - це пролом між зараз і тоді».

В працях З. Фрейда можна знайти два варіанта пояснення тривожності: 1) як результат розрядки подавленого сексуального потягу; 2) як сигнал про наявність небезпечної ситуації, що потребує від індивіда адекватного пристосування.

А. Фрейд трактує тривожність як безпредметний стан очікування, невизначеної небезпеки, а  К. Хорні говорить про очевидну ірраціональність тривоги і відчуття безпорадності тривожності.

На думку А. Прихожан, на психологічному рівні тривожність відчувається як напруга, заклопотаність, занепокоєння, нервозність і переживання у вигляді почуттів невизначеності, безпорадності, безсилля, незахищеності, самотності, що загрожує невдачі, неможливість прийняти рішення.

Люди значно різняться між собою за рівнем своєї тривожності. Для вимірювання подібних індивідуальних відмінностей в 1953 році американська вчена Дж. Тейлор розробила тест, що складається з ряду тверджень типу «Мені часто сняться жахи» або «Мене легко збентежити». З часом дослідникам стало зрозуміло, що існує два види тривожності: один - як більш-менш стійка риса особистості, і другий - як реакція індивідуума на загрозливу ситуацію. Хоча ці два типи тривожності являють собою цілком самостійні категорії, між ними є певний зв'язок. Як вказує Х. Хекхаузен під впливом загрозливих людині обставин (біль, стрес, загроза соціальному статусу і пр.) відмінності між високо-і слаботривожними людьми виявляються різкіше. Особливо сильний вплив на поведінку схильних до підвищеної тривожності людей надає боязнь невдач, тому такі індивідууми особливо чутливі до повідомлень про неуспіх їх діяльності, що погіршують показники їх робіт. Навпаки, зворотній зв'язок з інформацією про успіх (навіть вигаданому) стимулює таких людей, підвищуючи їх діяльність.

Для кращого відмінності особистісної та ситуативної тривожності Спілбергер позначив першу як «Т - властивість», а другу - як «Т - стан». Особистісна тривожність є більш постійною категорією і визначається типом вищої нервової системи, темпераментом, характером, вихованням і набутими стратегіями реагування на зовнішні чинники. Ситуативна тривожність більше залежить від поточних проблем і переживань - так, перед відповідальним подією у більшості людей вона значно вища, ніж під час звичайного життя. Як правило, показники особистої та ситуативної тривожності пов'язані між собою: у людей з високими показниками особистої тривожності ситуативна тривожність у схожих ситуаціях виявляється більшою мірою. Особливо виражена така взаємозв'язок у ситуаціях, що загрожують самооцінці особистості. З іншого боку, в ситуаціях, які викликають біль або містять іншу фізичну загрозу, індивідууми, що володіють високими показниками особистісної тривожності, не проявляють якусь особливо виражену ситуативну тривожність.

Ролло Мей вважає тривогу похмурим передчуттям, викликане загрозою, якої цінності, яку індивід вважає необхідною для свого існування як особистості. Загроза може бути спрямована на фізичну чи психічну, або на яку-небудь іншу цінність, яку індивід пов'язує зі своїм існуванням (патріотизм, любов іншої людини, «досягнення успіху» та ін.) Приводи для тривоги у різних людей можуть бути настільки ж різними, як і цінності, від яких ці приводи залежать.

Р. Мей розрізняє два види тривожності: нормальну і невротичну. Нормальна тривога відрізняється тим, що: 1) не є непропорційною об'єктивної загрозу, 2) не пов'язана з придушенням або іншими механізмами інтрапсихічного конфлікту; 3) нею не управляють невротичні захисні механізми, і тому їй можна конструктивно протистояти на рівні свідомості; крім того, вона припиняє діяти, якщо об'єктивна ситуація змінюється [15].

Таким чином, ми бачимо, що проблемою тривожності займалися багато психологів.

Узагальнюючи погляди вчених можна припустити, що тривога - це невизначений передчуття, вона неконкретна, «невловима», «безпредметна», може бути слідством не правильних навичок спілкування; особливі властивості тривоги - почуття невпевненості і безпорадності перед лицем небезпеки. У найзагальнішому вигляді тривожність розуміється як негативне емоційне переживання, пов'язане з передчуттям небезпеки. Те, що тривога поряд зі страхом і надією – особлива емоція, пояснює її особливе положення серед інших емоційних явищ.

Ознаки тривожності:

• підвищена збудливість, напруженість, скутість;

• страх перед усім новим, незнайомим, незвичайним;

• невпевненість у собі, занижена самооцінка;

• очікування неприємностей, невдач, осуду старших;

• старанність, розвинуте почуття відповідальності;

• безініціативність, пасивність, боязкість;

• схильність пам’ятати більше погане, ніж хороше.

Причини тривожності:

• конституціональна особливість нервової системи (меланхолійний

темперамент);

• компонент невротичного стану, що виявляється як боязнь окремих людей,

ситуацій, які спровокували психоемоційну травму;

• наслідок інфекційної інтоксикації, виникає на фоні загального нервово

психічного виснаження [, с. 29].

Особливості прояву тривожності у студентів:

Певний рівень тривожності - природна й обов'язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності - це так звана корисна тривожність. Оцінка людини свого стану в цьому відношенні є для нього істотним компонентом самоконтролю і самовиховання. Однак підвищений рівень тривожності є суб'єктивним проявом неблагополуччя особистості [22,234].

Високотривожні студенти схильні сприймати загрозу своїй самооцінці і життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати дуже напружено, вираженим станом тривожності [22].

Поведінка тривожних людей у діяльності спрямованої на досягнення успіхів, має такі особливості:

• Гострота емоційного реагування на повідомлення про невдачі.

• Гірше працюють у стресових ситуаціях або умовах дефіциту часу,

відведеного на рішення задачі.

• Боязнь не удачі домінує над прагненням до досягнення успіху.

Зазвичай тривожні студенти це дуже невпевнені в собі люди, з нестійкою самооцінкою. Постійно випробовуване ними почуття страху перед невідомим приводить до того, що вони вкрай рідко проявляють ініціативу. Воліють не звертати на себе увагу оточуючих, поводяться приблизно, намагаються точно виконувати вимогу - не порушують дисципліну. Таких людей називають скромними, соромливими.

Тривожність в чому обумовлює поведінку студента. Існує певний рівень тривожності - природна й обов'язкова особливість активної діяльності особистості. Рівень тривожності показує внутрішнє ставлення студента до певного типу ситуації і дає непряму інформацію про характер взаємин з однолітками і дорослими [22,29].

Коли ж цей рівень перевищує оптимальний, можна говорити про прояв підвищеної тривожності. Підвищений рівень може свідчити про недостатню емоційної пристосованості до тих іншим соціальним ситуацій. У студентів з даним рівнем проявляється ставлення до себе як до слабкого, невмілому. Тривожність забарвлює в похмурі тони ставлення до себе, інших людей і дійсності.

Тривожні студенти, як правило, не користуються загальним визнанням у групі, але і не виявляються в ізоляції, вони частіше входять до числа найменш популярних, так як дуже часто невпевнені в собі, замкнуті, нетовариські, або, ж навпаки, над товариські, настирливі, або озлоблені. Також причиною непопулярності є їх безініціативність із - за своєї невпевненості в собі, отже, ці студенти не завжди можуть бути лідерами в міжособистісних взаєминах.

Результатом безініціативності тривожних студентів є те, що у однолітків з'являється прагнення домінувати над ним, що веде до зниження емоційного фону, до тенденції уникати спілкування, виникають внутрішні конфлікти, пов'язані зі сферою спілкування, посилюється невпевненість в собі [11].

Невпевнена, тривожна людина завжди недовірлива, а помисливість породжує недовіру до інших. Вона побоюється інших, чекає нападу, глузування, образи. сприяє утворенню реакції психологічного захисту у вигляді агресії, спрямованої на інших. Так само реакція психологічного захисту. Це виражається у відмові від спілкування і уникнення осіб, від яких виходить «загроза». Такі студенти, як правило, самотні, замкнуті, малоактивні. Це, як правило, позначається на успішності навчальної діяльності та налагодженні контактів з оточенням [22,112].

Висновки: ми бачимо, що тривожним студентам властива занижені самооцінка і самоповага, вони не вірять в себе і свої сили і відчувають себе самотніми в цьому світі, закриваються у собі. А це сприяє неповноцінного розвитку особистості студента і відображається на його статусному положенні в групі.