III. Підготовка до фольклорної практики.

Для того, щоб фольклорна практика студентів-філологів не перетворилася у примітивне збирання, а проводилася на твердій науковій основі, необхідна серйозна підготовка, що починається вже під час читання лекцій і проведення практичних занять з усної народної творчості. На практичних заняттях, наприклад, потрібно приділяти особливу увагу розгляду класифікації жанрів усної народної творчості, їх поетики, щоб студент зміг визначити приналежність фольклорного тексту до того або іншого жанру.

Варто також звернути увагу і на тренування студентів у записуванні різних фольклорних жанрів, на вироблення вміння записувати тексти вдвох, втрьох, а також фіксування різноманітних вигуків, емоційно забарвлених часток, повторів. Значною підмогою у майбутній роботі може бути вивчення напам'ять фольклорних текстів. Це сприятиме встановленню контактів з виконавцями, а вміння визначити жанрову приналежність тексту - упорядкуванню фольклорного матеріалу.

Доцільним у .підготовці студентів до практики може бути факультатив або науковий гурток при кафедрі, на яких і можна провести кілька занять з методики і техніки запису фольклорних творів. Потрібно також практикувати тренувальні вправи, для чого слід використовувати магнітофонні записи фольклорних творів. Така форма підготовки дає хороші результати, сприяє вдосконаленню техніки запису народних творів, їх запам'ятовуванню.

Необхідно також і провести кілька лекцій, на яких ознайомити студентів із обсягом і завданням практики, окреслити вимоги до неї, критерії, за якими оцінюється їхня праця, найефективніші прийоми пошуку виконавців і налагодження контактів з ними. Важливо також розповісти про історію місцевості, в якій працюватимуть студенти, вказати на етнографічні властивості, які необхідно враховувати, характерні риси місцевої говірки, дати поради щодо фіксування народних звичаїв і обрядів. Бажана участь у лекції істориків, етнографів; лінгвістів.

Крім усього іншого, необхідно подбати про матеріально-технічне обладнання практики. Кожна група повинна мати магнітофони, фотоапарат, що допоможуть точному запису народних творів.

Перед від'їздом на практику обов'язково проводиться інструктаж з правил техніки безпеки, перевіряється знання цих правил практикантами, після чого вони розписуються у складеній за встановленою формою відомості. Студенти, не ознайомлені з правилами техніки безпеки, до практики не допускаються. Проводяться також і організаційні збори, на яких окреслюються головні завдання студентів на час збирання фольклору.

IV. Методика збирання матеріалу

І ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ЇХ ЗАПИСІВ.

Запорукою успішного проведення фольклорної практики є уміння організувати її і здійснити запис усних народних творів з дотриманням усіх науково-методичних вимог.

У збиранні фольклору, як правило, користуються двома методами - стаціонарним та експедиційним. Стаціонарна форма збирацької роботи дає позитивні наслідки при проходженні фольклорної практики студентами за місцем проживання. Збирач має можливість вивчити історію, побут і культурний рівень своєї місцевості, помітити, які жанри фольклору зникають, які проявляються. Студент, який проживає тривалий час у тій чи іншій місцевості, спостерігає фольклорні процеси, має достатньо часу для збирання, відбору матеріалу та його опрацювання. Експедиційна форма збирання фольклору полягає у тому, що спеціально готується бригада людей, які на певний час виїжджають у ту чи іншу місцевість записувати народну творчість. Такі поїздки, хоч і на короткий час, дають цінний матеріал для дослідження закономірностей розвитку сучасного фольклору.

Певний ефект для успішного проведення практики дає звернення до керівників місцевих шкіл, органів влади, вчителів української мови та літератури з проханням посприяти студентам у збиранні матеріалу, заохотити населення допомогти їм.

Надзвичайно велике значення має правильна організація першого дня практики. Студенти знайомляться з населеним пунктом, відвідують адміністративні установи, школу, бібліотеку. Слід зустрітися з представниками інтелігенції, з'ясувати їх ставлення до місцевої фольклорної традиції.

Однак обмежуватися записами з уст цих людей не можна, бо складається хибне уявлення про фольклор цієї місцевості. Тому слід уже в перший день з'ясувати імена знавців різних жанрів, які люблять і вміють співати, знають багато загадок, приказок і прислів’їв, вживають їх у повсякденному мовленні, вважаються майстрами цікавої оповіді.

Варто також дізнатися про знавців народних звичаїв, прикмет, хто ходить колядувати, бере участь у місцевих театралізованих дійствах.

Найважчими бувають для практикантів перші зустрічі з виконавцями. Тому обов'язковою вимогою до збирача є повага до співрозмовника, особливо людини літньої, чуйність, ввічливість. Будь-які вияви фамільярності неприпустимі. У багатьох випадках треба вміти виявити витримку, терпляче вислухати розповідь про речі, які вас не цікавлять, щоб потім перевести розмову в потрібне річище. Позитивну роль, особливо у перші дні, відіграють при звертанні до виконавців рекомендації сусідів, знайомих, родичів.

Не рекомендується починати розмову з питань про фольклор, прохання заспівати. Краще почати бесіду на нейтральну тему, а потім поступово переходити до проблем побутування фольклору в селі. У розмові бажано уникати наукової термінології. Не можна також зловживати часом і терпінням виконавця. Якщо помічаєте, що вже втомили його, покваптесь попрощатися, обов'язково домовившись про наступну зустріч. В окремих випадках не завадить допомогти по господарству, що сприяє не лише ближчому знайомству з людьми, а й здобуттю їх поваги,

Важливо якомога швидше подолати психологічний бар'єр між збирачами фольклору і мешканцями обстежуваного населеного пункту. Для цього треба виробляти в собі інтерес до його життя, минулого і сучасного, готовність прийти на допомогу.

Дуже багато залежить від уміння групи студентів правильно організувати працю. Найменше вдалий для запису час - це перша половина дня, бо виконавці здебільшого зайняті у господарстві, на роботі. Тому ранкові години краще присвятити переписуванню й упорядкуванню текстів.

Варто звернути особливу увагу на потребу планування праці, детально продумати, як краще побудувати бесіду, з яких питань почати і як перейти до переписування.

Коли ви вже одержали згоду на виконання творів, слід негайно приступити до запису, який мусить здійснюватися в природних умовах: вдома, на подвір'ї, на вулиці, під час перепочинку у полі. Виконавець при цьому почуває себе впевненіше, невимушено і легше пригадує напівзабуті твори.

Деякі народні виконавці довго приглядаються до роботи збирачів фольклору. Бувають і такі, що розкриваються на людях, в присутності слухачів, які завжди діють підбадьорливо на виконавця. Чим обдарованіший співець чи оповідач, тим охочіше він ділиться своїм мистецтвом із записувачами. Але для цього треба добитися повної довіри.

Одним із основних правил роботи збирача - дати виконавцеві можливість вибрати у своєму репертуарі те, що здається найкращим. Це в значній мірі допоможе йому зробити перший крок, а записувач довідається про естетичні смаки і вподобання виконавця. Якщо улюблений виконавцем твір з тієї чи іншої причини не влаштовує збирача фольклору, він повинен поступово, не показуючи своєї байдужості, перейти до з'ясування всього репертуару. Для цього слід чітко і дохідливо формулювати питанні, пам'ятаючи, що виконавці не знають ні наукової класифікації фольклору, ні тієї термінології, що закріплена за казками, думами, баладами. Тому зовсім не правильно з методичної точки зору формулювати питання у такій формі: „Які ви знаєте кумулятивні казки? Чи співають у вашому селі пісні літературного походження?"

Правила записування текстів зводяться фольклористами до таких основних вимог:

точність запису, що зводиться до гранично точного відтворення особливостей стилю виконавця, виключається будь-яке редагування текстів, внесення доповнень, змін і виправлень;

дотримання основних діалектних особливостей мови виконавця, збереження також русизмів, вульгаризмів, архаїзмів;

уникання нівелювання фонетичних особливостей місцевої говірки;

записування тексту повністю, включаючи повтори, вигуки, вставні слова і речення;

правильне розміщення тексту;

кожен текст повинен бути паспортизований, що передбачає наявність таких даних: час і місце запису, прізвище збирача, прізвище, ім'я і по батькові виконавця. Вік виконавця (рік народження, національність, соціальний стан і фах, рівень освіченості).

Правилом кожного збирача є записування тексту під час виконання Тому серйозним порушенням методики є фіксація фольклорного твору по пам'яті. Записуючи текст після прослуховування, збирач мимоволі допускає домисли, а це приводить до перекручення твору, до неточного відтворення його змісту. Це попереджує проблему, пов'язану з неспроможністю студента встигнути записати текст, що співається чи оповідається у швидкому темпі. Однак ніколи не слід просити розповідати повільніше чи продиктувати текст. При цьому виконавець губиться, забуває деякі подробиш, випускає цілі фрази і спотворює текст, що шкодить записові. Тому студентам необхідно оволодіти певними прийомами швидкого записування, розробити систему зрозумілих скорочень, що дозволило б потім легко розшифрувати текст. Скорочувати треба тільки найчастіше вживані слова, які у місцевій говірці звучать так само, як і в літературній мові. Повтори можна записувати лише один раз, а вже потім обмежуватися особливими позначками. Можна також використовувати колективний запис, при якому кожен студент фіксує певну чітко визначену частину тексту.

При використанні магнітофона не зникає потреба запису текстів на папері, оскільки не виключена можливість неякісного магнітофонного запису, а потім ручний запис звіряється з магнітофонним. Тому дуже важливо, щоб магнітофон був у кожній групі.

Метою практики є не лише збирання текстів, а й вивчення умов побутування творів, спостереження над особливостями розвитку фольклору. Це зумовлює потребу не обмежуватися мінімальною інформацією про виконавців, необхідною для паспортизації творів, прагнути до докладнішого опису життя виконавці, виявивши при цьому спостережливість і вміння виділяти риси цієї людини як митця. Зі слів виконавця треба записати, коли, в яких умовах і у зв'язку із чим виконувався твір. Спробуйте дізнатися, які зміни відбулися у ставленні до творів різних жанрів за життя одного покоління. Звертайте увагу на ігрові моменти, що супроводжують виконання деяких творів. Необхідно замалювати схему, наприклад, танків, які супроводжували веснянки, з'ясувати, чи не перевдягалися в маски колядники й щедрувальники, наскільки глибоко проникають у фольклор елементи драми.

Паралельно з виявленням фольклорних творів необхідно проводити і етнографічні спостереження. Повідомлені виконавцями деталі, які характеризують особливості побуту українського села, традиційні звичаї, обряди, необхідно відзначити у пам'ятках до твору, вміщуваних наприкінці розділів.

Зразки народної творчості, пов'язані з матеріальною та духовною культурою народу, потрібно описувати через безпосереднє знайомство з ними і розповіді про них інформаторів різних по­колінь. При ньому перевага надається старожилам. Щоб записи про житло, господарські знаряддя, давні промисли, одяг, обряди і т. д. були повноцінними і мали наукове значення, потрібно до­тримуватись ряду правил, а саме.

Запис про ту чи іншу етнографічну пам'ятку повинен макси­мально точно відтворювати почуті збирачем-етнографом інфор­мації і фіксувати без будь-яких доповнень і редагувань.

Під час запису необхідно звернути увагу на повідомлення про предмет (одяг, страву, народний календар) в цілому, а поряд і їх варіанти та складові компоненти. Одночасно необхідно запи­сувати місцеві терміни на означення знарядь, предметів побуту, ужиткові речі, споруди, а також назви частин і деталей кожного н них (давні і сучасні) у тій народній діалектній інтерпретації, у якій вони вимовляються і доносяться інформаторами. Важли­вим є простеження термінології процесів та технологій.

Крім записів відповідей, згідно з Питальником завжди ба­жано додавати ілюстративним матеріал — фотознімки, малюн­ки. Останні, як правило, і доповнюють запис.

Поряд з описом етнографічних пам'яток потрібно подавати докладні відомості про майстрів, які виробляли (виробляють) обстежувані речі, предмети, будівлі і т.д. До біографічної та професіональної характеристики особи бажано додавати ілюстративний матеріал.

Зафіксувавши пам'ятки в тому чи іншому населеному пунк­ті, збирач-етнограф повинен записати також відомості про ін­форматорів, тобто заповнити своєрідний паспорт, який переко­нує в достовірності побутування пам'яток на сучасному етапі. Слід пам'ятати, що лише при наявності такого паспорта запис можна вважати повноцінним. Паспорт включає: 1. Прізвище, ім'я та по батькові, рік народження (можна вік), національність, освіту, професію, місце роботи; 2. Дата запису; 3. Місце запису (область, район, місто село і т. д.); 4. Відомості про особу, яка описувала пам'ятку.

Зібрані і описані дрібніші речі побуту можна (найкраще) зосереджувати в школі, установі культури. Речі і предмети, з якими людям важче розстатися (одяг, меблі, сільськогосподарсь­ке знаряддя тощо) треба описати і постаратися, щоб власники зберегли їх до приїзду фахівців-спеціалістів, які їх закуплять або принаймні сфотографують. Про наявність таких речей слід повідомити обласну організацію Українського товариства охоро­ни пам'яток та культури, яка, в свою чергу, має прямі зв'язки з усіма музеями, знає їх потреби в експонатах.

У зв'язку з тим, що наші села в останні десятиріччя дуже перебудовуються, вже майже зникли давні будівлі, тому всі збе­режені слід досліджувати без винятку. Зокрема, науковців ці­кавлять найдавніші з них. Їх треба описувати, фотографувати, робити малюнки. Увага при тому повинна зосереджуватися на таких даних і ознаках будівель як матеріал, конструкція стін, стелі, даху, галереї, способи покриття. В опис будівлі повинен включатися її план і, по змозі, основні розміри.

Крім того, потрібно записувати від старожилів розповіді-спогади, які відносяться до давніх способів будівництва, буді­вельних прийомів. Особливо це потрібно при обстеженні госпо­дарських будівель, дворів, огорож тощо. При описі будівель слід звернути увагу на дату побудови житлового приміщення (написи можуть бути на сволоку, одвірку дверей, на припокутній стіні). Коли дати не зафіксовані, то їх слід встановити шляхом опитування старожилів.

Збирачеві не слід забувати про варіантність як обов'язкову ознаку фольклорних творів. Тому необхідно записувати всі твори в конкретних варіантах. Вони допомагають зрозуміти зміст і причини змін, які відбуваються у фольклорі, Це дає цінний матеріал для розкриття закономірностей фольклорного процесу, допомагає з'ясувати популярність твору, а також причини зміну його тексту (історичні умови, світогляд народу), визначити художні засоби, до яких вдаються нові співавтори.

У перші дні практики її керівники організовують показовий запис матеріалу. Надалі доцільніше обмежитися контролем за виконанням завдань окремими групами і поширенням досвіду кращих записувачів. Щодня у встановлений час проводяться консультації. На них практиканти одержують рекомендації щодо ефективнішого збирання матеріалу, його опрацювання та паспортизації. Керівник допомагає визначити жанр твору, правильно побудувати розповідь про виконавця. Під час консультацій з'ясовуються також принципи відтворення місцевої говірки, індивідуальної манери співака чи оповідача.

Значну допомогу у фольклористичній праці може надати „Питальник”, який орієнтує на якомога повніше охоплення матеріалу і водночас виділяє питання, що потребують докладнішої відповіді. Звичайно, безпосередньо під час праці з виконавцем послуговуватися ним недоречно. Необхідно пам'ятати, що питання тут формулюються в розрахунку на студента-філолога, а не пересічного носія фольклору, і в бесіді мусять звучати простіше.

ПИТАЛЬНИК ПО ЗБИРАННЮ ФОЛЬКЛОРУ