
- •21. Культура Украънм в 15-16 ст..
- •22. Гетьманування Сагайдачного.
- •1. Впорядкував козацьке військо.
- •2. Мав неабиякий дипломатичний хист.
- •3. Брав участь у тогочасній європейській політиці.
- •4. Підтримував православну церкву, приділяв увагу освітнім справам.
- •23. Боротьба українського народу проти татаро-турецького загарблення.
- •24 Питання.. Козацько-селянські рухи у 20-30-х роках XVII ст.
- •25. Культура України в другій половині 16ст..
- •29. Створення української держави б.Хмельницьким. Внутрішня та зовнішня політика гетьманської адміністрації.
- •30. Переяславська рада1654р. «Березневі статті»
- •31. Ві́ленська у́нія
- •32. Богдан Хмельницький-полководець, політик…
- •33ПитанняІван Виговський (?-1664)
- •Наслідки [ред.]
- •34ПитанняГетьманування Юрія Хмельницького
- •35Питання
- •36Питання
- •37Питання Андрусівський договір
- •38 Питання
- •Дорошенко Петро Дорофійович (1627—1698) — державний, політичний та військовий діяч, гетьман України.
33ПитанняІван Виговський (?-1664)
Походив з українського шляхетського роду Овруцького повіту на Київщині. Навчався в Києво-Могилянській колегії, згодом служив юристом у міському суді в Луцьку, де пізніше став намісником луцького старости. Тут майбутній гетьман брав активну участь у діяльності Луцького братства. На початку Національно-визвольної війни 1648—1657 pp. служив у польському війську. Під час Жовтоводської битви в 1648 році потрапив у татарський полон, з якого його викупив Б. Хмельницький. 1648 року був призначений генеральним писарем козацького війська. Виявивши дипломатичні здібності, виконував найважливіші доручення гетьмана й невдовзі став одним з найближчих дорадників Б. Хмельницького. Блискучий дипломат, він вів переговори з Польщею, Московщиною, Швецією, Кримським ханством та іншими державами. (За «Довідником з історії України»)
В основу примирення України та Польщі було покладено реалізований на Люблінському сеймі 1569 р. принцип федеративного устрою Речі Посполитої.
За умовами Україна, як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерації. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства — козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України. У Великому Князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал.
Все діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або в ін. місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети.
Українська армія мала складатися з 60 тис. козаків і 10 тис. найманого гетьманом війська1[Джерело?]. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які знаходились на її території, переходили під командування гетьмана. Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану.
Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право застати православному митрополитові київському і п'ятьом православним єпископам.
Угода передбачала закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу і зрівняння його у правах з Краківським університетом. На території князівства передбачалося заснування ще однієї православної академії та середніх навчальних закладів — колегіумів, а також фундування в необхідній кількості початкових шкіл та друкарень.
Наслідки [ред.]
Угода не була прийнята українським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них це — залишення у складі ПольщіРуського, Волинського, Белзького і Подільського воєводств, повернення прав на маєтності шляхті, яка була змушена покинути свої володіння у попередні роки, а також висока вірогідність війни з православним Московським Царством.
Росія не сприйняла цю угоду і почала війну з Україною. Незважаючи на перемогу під Конотопом, війна склалася для Виговського невдало. Запорізька Січ напала на татар і тому змусила їх повернутися назад у Крим. Проросійськи налаштовані кола старшини та козацтва саботували війну, бо на їх думку Виговський «продав Україну полякам» . Не бачачи іншого виходу з ситуації, гетьман Виговський у жовтні 1659 склав повноваження та виїхав до Польщі.
Для поляків війна складалася значно успішніше і у 1660 році вони завдали суттєвих поразок Росії та звільнили Вільно.
В підсумку Московія і Польща уклали Андрусівське перемир'я 1667 року, а згодом Угоду про Вічний мир 1686 року. Лівобережна Україна перейшла під контроль Москви. Козацтво отримало ще менше привілеїв, ніж передбачав Гадяцький договір, і на кінець XVIII ст. практично втратило політичний вплив.