Історія освіти в Україні тісно пов'язана з історією українського народу. Освіта епохи Київської Русі не була державною, структурованою і систематичною, а освітні функції найчастіше виконували освічені особи, які прибували з Інших країн, найчастіше з Візантії і Західної Європи, або церковнослужителі.
Історичний нарис
Подальше багатовікове Існування у стані роздрібненості, під гнітом монголо-татарських орд, польських, литовських та угорських феодалів вплинуло на розвиток освіти.
У другій половині XVI століття відбулися зміни в державно-адміністративному устрої значної частини українських земель.
Послаблення Великого князівства Литовського призвело до встановлення на всіх українських землях панування польських магнатів. Незважаючи на те, що феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт у цей час був гальмом економічного і культурного розвитку українського народу, в другій половині XVI ст. та особливо в першій половині XVII ст. в Україні одержали подальший розвиток міста як центри ремесел і торгівлі, посилювалися економічні зв'язки між окремими землями, виникали передумови для утворення єдиного внутрішнього, тобто національного, ринку. Продовжувався процес розвитку української народності, росла національна свідомість українців, розвивалася українська культура. Для боротьби проти іноземного гноблення, національних і релігійних утисків міське населення (частково й сільське) у XVI-XVII ст. організовувалося в братства. Останні відкривали школи, друкарні, навколо яких згуртовувалися культурні сили. Наприкінці XVI - на початку XVII ст. братські школи виникли у Львові (1585), Києві (16Ї5), Луцьку (1620), Вінниці, Немирові, Кам'янці-Подільському й деяких інших містах. Викладання в цих навчальних закладах велося рідною мовою. Значна увага приділялася вивченню грецької, а пізніше латинської та польської мов. Крім того, вивчалися арифметика, астрономія, музика і богослов'я.
Поширенню освіти сприяло виникненню в Україні у другій половині XVI ст. друкарства. Перша друкарня була відкрита Іваном Федоровим у Львові, у ній видано в 1574 p. "Апостол" і "Буквар". У 1578 p. засновано Острозьку друкарню. Львівське Успенське братство відоме тим, що продовжувало традиції Івана Федорова. Воно продовжило видавництво й забезпечило поширення книг в Україні та за її межами. У 1585 році братство заснувало школу, що згодом переросла у вищий навчальний заклад.
У 1632 році шляхом об'єднання Київської братської та Лаврської шкіл було створено перший вищий навчальний заклад в Україні - Києво-Могилянську колегію, в якій навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духівництва, багатих міщан і козаків. Братські школи відіграли прогресивну роль у поширенні освіти та розвитку української культури.
Наприкінці XVII і в XVIII ст. на становлення науки й освіти в Україні значно впливала Києво-Могилянська колегія (у 1701 p. вона одержала титул та права академії й почала називатися Київською академією), названа на честь митрополита Петра Могили.
Навчання в ній носило переважно загальноосвітній характер. Курс навчання продовжувався 12 років і поділявся на 8 класів: підготовчий, молодший, граматики, синтаксису і вищі -- поетики, риторики, філософії та богослов'я. Студенти одержували філологічну підготовку, вивчали мови (слов'янську, українську літературну, грецьку, латинську, польську), опановували поетичне і риторичне мистецтво, класичну грецьку, римську і частково середньовічну літературу, студіювали історію, географію, філософію і богослов'я. Київська академія була видатним центром науки. Приймали в академію молодь усіх станів. У ній навчалися вихідці з Лівобережжя, Запорожжя, Західної України, Закарпаття. Це сприяло єднанню українських земель. Щорічно тут одержували освіту від 500 до 2000 студентів. Вікових обмежень не було. Для бідних учнів при Академії існувала бурса. Київська академія була також важливим просвітницьким центром. Вона заснувала колегії в Гощі, Вінниці, Кременці, Чернігові (1700), Харкові (1727) і Переяславі (1738, у 1862 p. переведена до Полтави), постійно допомагаючи новоутвореним освітнім осередкам. З 40-х pp. XVII ст. в академії здобувала освіту І молодь з-за кордону.
Визначну роль у розвитку освіти на західноукраїнських землях відігравав Львівський університет. 20 січня 1661 року польський король підписав диплом, що надавав Львівській єзуїтській колегії "статус академії й титул університету" із правом викладання всіх тогочасних університетських дисциплін і присвоєння учених ступенів. З часу створення і до 1773 року Львівський університет був у повному підпорядкуванні єзуїтського ордену. В університеті діяло два відділи - філософський і теологічний. Навчання провадилося за програмами єзуїтських шкіл, розробленими ще наприкінці XIV століття. Освітній процес в університеті завершувався одержанням наукового ступеня - ліценціата, бакалавра, магістра, доктора наук. У невеликому обсязі вивчалися історія, географія, грецька мова, 4 роки тривала богословська підготовка. Викладання на обох відділах вирізнялося схоластичністю, догматизмом і здійснювалося латинською мовою.
Розпад феодально-кріпосницьких відносин у другій половині XVII століття, розвиток ідей французьких просвітителів, відкриття в галузі природничих наук вплинули на освітній процес в університеті: було відкрито кафедру математики, створено фізико-математичний кабінет, астрономічну обсерваторію, запроваджувалося вивчення польської, французької і німецької мов, географії та історії як окремих предметів. Ці нововведення вплинули на зміст і якість підготовки студентів. Багато хто з них потім продовжили навчання в Києво-Могилянській академії і згодом стали викладачами Московської академії та Петербурзької семінарії. Одночасно встановлювалися зв'язки Львівського університету з культурними і навчальними закладами українських земель: Києво-Могилянською академією, Чернігівським, Харківським і Переяславським колегіумами, а також з європейськими університетами - Паризьким, Римським, Празьким. У друкарні університету видавалися праці вчених Києво-Могилянської академії, здійснювався обмін навчальною літературою. У 1773 році з ліквідацією ордену єзуїтів головним завданням вищої освіти, у тому числі Віденського, Празького І Львівського університетів, визначено підготовку професійних кадрів - учителів, суддів і священиків. У жовтні 1784 p. до складу Львівського університету, крім філософського, юридичного, медичного і теологічного факультетів, входила й гімназія. Вона була базою для комплектування контингенту студентів, а також "майданчиком" для їхньої педагогічної підготовки. Особливе значення мало відкриття в 1787 році при університеті українського інституту, покликаного готувати, передусім, вчителів для реальних і класичних гімназій, де навчалися українські діти. Незважаючи на те, що програма інституту була обмежена, прогресивне значення мало викладання українською мовою. Український інститут за короткий період свого існування (до 1808 року) став провідником гуманітарної й педагогічної освіти.
Колоніальний стан Галичини в Австрійській імперії був бар'єром для розвитку освіти, науки і культури. Проте й у цих умовах деякі випускники університету та його вчені робили все можливе для розвитку досліджень у галузі краєзнавства та гуманітарних наук. Так, вихованець університету Й. Могильницкий підготував першу в Галичині граматику української мови. У 1849 році в університеті було засновано кафедру української мови і літератури, керував якою український філолог, поет, етнограф та історик Я. Головацький. У цьому ж році його було призначено ректором університету.
У 1809 p. засновано Київську гімназію; згодом (1811) її було віднесено до вищих навчальних закладів. У 1805 p. відкрито Харківський університет. У першій чверті XIX ст. виникли привілейовані навчальні заклади, що поєднували курс середніх і вищих шкіл: Кременецький ліцей (1803), Рішельєвський ліцей в Одесі (1817), Гімназія вищих наук князя Ї.А. Безбородька в Ніжині (1820). Після польського повстання 1830-1831 pp. Кременецький ліцей було закрито. У 1834 p. створено Київський університет. Крім привілейованих чоловічих навчальних закладів відкривалися станові жіночі навчальні заклади - інститути шляхетних дівчат у Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі (1835), Києві (1838). У 1865 p. почав функціонувати Новоросійський університет в Одесі. У 1870 році в Чернівцях відкрито вчительську чоловічу гімназію, а 7 грудня 1874 року створено Чернівецький університет.
Page 1 |
43
Шаповал Р.В. - Становлення та розвиток освіти в Україні
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ОСВІТИ В УКРАЇНІ
ШАПОВАЛ Роман Володимирович - начальник Головного управління освіти і науки Харківської
обласної державної адміністрації, кандидат педагогічних наук
УДК 347.998.85 (043.3)
Розвиток освіти в Україні поєднаний з
появою і розвитком писемності. Створення
слов’янської азбуки пов’язують з іменами Ки-
рила та Мефодія (IX ст.). На зламі IX і Х ст.
на території Першого Болгарського царства
на основі синтезу грецького письма і глаго-
лиці з’являється більш досконала азбука, що
отримала назву кирилиця; нею і написані ві-
домі нам пам’ятки давньоруської літератури.
З прийняттям християнства прискорюється
розвиток писемної культури.
У літописі «Повість минулих літ» (ХІІ ст.)
неподільні симпатії Літописець Нестор за-
свідчує до Володимира Великого, який
охрестив Русь та перший «звелів будувати
церкви», «і людей приводити на хрещення
по всіх городах і селах», «і почав посилати
забирать дітей у нарочитих мужів своїх і від-
давати їх на учення книжне» [1, с.593].
Його нащадок Ярослав Мудрий під час
свого князювання у Новгороді також нака-
зав створити школи і навчити грамоті трис-
та дітей.
При Києво-Печерському монастирі іс-
нувала школа вищого типу, де поряд з
Стаття присвячена короткому екскурсу
в історію становлення та розвитку освіти в
Україні. Зроблено висновок, що кінець XVIII і
все XIX ст. позначилися активним становлен-
ням і розвитком наукових і освітніх закладів,
які стали центром розвитку освіти і науки в
різних регіонах держави. Ними були створені
надійні підвалини для нових поступів у царині
освіти та науки у XX ст.
богослов’ям вивчалися філософія, риторика,
граматика. Із цієї школи вийшли відомі ді-
ячі давньоруської культури.
Відкрила школу і онука Ярослава Му-
дрого Анна (Ганка) Всеволодівна при Андрі-
ївському монастирі в Києві, де, крім грамо-
ти, дівчата навчалися співу, шиттю, іншому
рукоділлю, що для середньовічної Європи
було новизною. Знала «книжне письмо» і
сама писала книжки княжна Єфросінья По-
лоцька.
До кінця XVI ст. визначальними у
шкільній справі залишалися візантійські
традиції: школа при церкві (або монасти-
рі); дяк («дідаскал», «майстер», «бакалавр»)
– шкільний учитель; богослужебні книжки –
підручники; буквар, церковний спів і пись-
мо – програма навчання, мова навчання –
церковнослов’янська.
Єзуїтські колегії (у кінці XVI ст. їх в
Україні було більше 20) забезпечували осві-
ту вищого європейського стандарту. Укра-
їнці, які не мали рівноцінних православних
шкіл, віддавали своїх дітей до цих колегій,
там діти майже повністю втрачали усі озна-
ки національної ідентичності.
Ще у 1569 р. єзуїти у Вільно відкрили
свій колегіум, який у 1579 р. було віднесено
до рівня академії. У відповідь у 1580 р. за
активного сприяння князя Костянтина Ост-
розького в його фамільному маєтку Острозі
на базі діючої раніше школи було відкрито
Острозький слов’яно-греко-латинський ко-
легіум, що задумувався також як майбутня
православна академія.
Page 2 |
44
Наше право № 1 ч.1, 2011
Адміністративне право
Острозька академія (1580-1608) про-
тиставила польській експансії вітчизняну
систему духовних цінностей. Академія, яку
називали «трьохмовним ліцеєм», «храмом
муз», «Острозькими Афінами», була навчаль-
ним закладом нового типу – слов’яно-греко-
латинською академією, за зразком якої від-
кривалися православні навчальні центри
у Києві (1632), Ясах (1640), Москві (1687).
На відміну від кращих соборних шкіл, де
навчання обмежувалося граматикою, рито-
рикою і діалектикою («трівіум», лат. trivium
схрещення трьох доріг), там викладалося
«сім вільних наук» (ще арифметика, геоме-
трія, астрономія і музика – «квадрівіум», лат.
quadrivium схрещення чотирьох доріг) та
елементи філософії, творили видатні бого-
слови, філологи і філософи – Герасим і Меле-
тій Смотрицькі, Василь Острозький, Хрис-
тофор Філарет (Мартин Бронський).
Розширенню в Україні вищої, зокрема,
філософської освіти сприяла польська За-
мойська академія, відкрита у західноукраїн-
ському місті Замостьє у 1595 р. З цієї ака-
демії вийшли відомі діячі культури і науки
Сакович, Козловський, Косов, які пізніше
стали
викладачами
Києво-Могилянської
академії.
Велику роль в організації культурно-
освітніх установ відіграли братства -
національно-релігійні громадські органі-
зації православного міщанства. Зокрема, у