50. Р.Декарт «Рассуждение о методе».
Аналіз трактату «Міркування про метод»
«Міркування про метод» Декарта належить до числа тих чудових творів людської думки, які не тільки створюють славу їх творцеві, але і надовго визначають характер і напрям подальшого розвитку науки.
Молода буржуазія початку XVII століття, носителька передових тенденцій суспільного розвитку, усвідомила безпосередню корисність технічних винаходів і відкриттів і зв'язок технічного прогресу з прогресом науки. Знання є сила, знання збільшує могутність людини - ось думка, що пронизує твори теоретиків буржуазії тієї епохи. Філософія початку XVII століття ставить перед собою завдання - відшукати новий метод науки, який відповідав би потребам технічного зростання і нового капіталістичного способу виробництва.
Задачу відшукання нового методу науки як раз і дозволяє у своєму "Роздумах про метод" Рене Декарт. Він з'явився обоснователем того раціоналістичного-математичного методу, послідовниками якого після Декарта виступили Спіноза і Лейбніц.
Рене Декарту протистояв споконвічний ворог науки - релігія. Богослов'я і тісно пов'язана з ним схоластика пропонували своє пояснення світу і свій метод. Вони стверджували, що людський розум безсилий пізнати приховану таємницю світу. Силу розуму вони обмежували; його завдання вони зводили лише до тлумачення «істин» віри, здобутих шляхом сверхразумного одкровення. Єдиним придатним для цього методом вони визнавали сіллогістіку - мистецтво, як казав Декарт, «виводити з відомого відоме», та «говорити без сенсу про невідомих речах замість того, щоб пізнавати їх».
У «Роздумах про метод» Декарт обрушується на богослов'я і схоластику. Уявної силою релігійного одкровення він протиставляє міць людського розуму. «Немає таких віддалених речей, - писав Декарт, - яких не можна було б досягти, і таких таємних, яких не можна було б відкрити». Шукати істину не в бога, а в людині і у великій книзі природи - ось до чого закликав Декарт.
З окремих наук на початку XVII століття найбільше була розвинена математика. Сам Декарт був математиком, він відкрив додаток аналізу до геометрії. Математика, яка працює абстрактним величинами, здавалася багатьом вченим того часу наукою незалежною від чуттєвого.Звідси Декарт зробив такий висновок: подібно до того, як математик силою розуму правильно вирішує математичні завдання, так і філософ може осягнути істину одній чистій силою розуму. Ця думка і лягла в основу декартовского методу наук.
Філософ заперечував можливість досягнення істини шляхом чуттєвого досвіду. Почуття саме по собі є, по Декарту, лише джерелом спутаного і неясного знання. А джерелом ясного і чіткого знання може бути тільки розум, незалежний від почуттів. Для пізнання істини треба піддати сумніву всі свідчення чуттєвого досвіду, треба відмовитися від них, треба закрити очі і заткнути вуха. І тоді залишиться чистий розум, тоді засяє «природне світло» розуму, і почне діяти закладена в душі людини здатність інтуїції. Ця здатність дозволяє ясно і чітко, без допомоги чуттєвого досвіду, відкривати загальні принципи знання.
Математика починає з аксіом і від них переходить до теорем, слідуючи, таким чином, від загальних принципів до конкретних наслідків. Такий метод має бути покладений і в основу філософського знання. Раніше треба знайти «початку філософії», перші принципи знання. Від них відбувається перехід до «законів природи» і, нарешті, - до конкретних речей. Такий зміст знаменитих правил методу, які Декарт наводить у своєму "Роздумах про метод».
Піддаючи сумніву і відкидаючи дані почуттів, я залишаюся, говорить Декарт, як би наодинці зі своєю думкою. Я встановлюю той факт, що я мислю, і з нього складаю, що я існую (cogito, ergo sum). Звідси я вбачаю, що я є мисляча істота. Як ми бачимо, Декарт був тут ідеалістом.
Проти вчення Декарта про інтуїцію вели боротьбу його сучасники-матеріалісти Гоббс і Гассенді. Вони доводили неспроможність положення Декарта: «я мислю, отже - я існую». З таким же підставою, говорили вони, можна з того факту, що «я прогулююся», вивести, що «я є прогулянка». Так матеріалісти Гоббс і Гассенді критикували ідеалістичне вчення Декарта про незалежність розуму від почуттів. Вони правильно доводили, що не можна відривати діяльність розуму від чуттєвої діяльності, що немає такого знання, яке в основі своїй не мало б впливів зовнішніх речей на почуття людини.
Однак у своїй фізики та фізіології Декарт стояв на матеріалістичних позиціях. Цими сторонами свого філософського вчення Декарт увійшов в історію матеріалізму.
Раціоналістичний метод Декарта, при всіх його недоліках, зіграв в умовах XVII століття величезну прогресивну роль. Вчення Декарта про здатність людського розуму осягати істину без допомоги одкровення і релігії було ударом з богослов'я, по схоластиці, по середньовічному варварству і забобонів.
1