3.Становлення поняття “буття” в історії філософії. “Буття”, як філософська категорія.

Становлення поняття “буття” в історії філософії. Категорію, або універсалію буття, вперше введено давньогрецьким філософом, представником елейської філософської школи Парменідом (VI-V ст. до н.е.), який постулював за межами предметного світу існування єдиного, сталого, позбавленого чуттєвих якостей буття як лише умосяжного, яке, отож, збігається з думкою про буття («Одне й те саме — думка про предмет і предмет думки»). Саме Парменідова ідея буття визначила класичну для новоєвропейської науки тенденцію раціоналістичного (формально-логічного) виведення процесу з наслідку й концепцію незмінної істини як істини про стале (буття), на відміну від посткласичних, чи ж сучасних наукових уявлень про істину як процес (становлення).

Буття – категорія, що фіксує основу існування (для світу в цілому або для будь-якого різновиду існуючого); в структурі філософського знання виступає предметом онтології; в теорії пізнання розглядається як базисна для будь-якої можливої картини світу і для всіх інших категорій. Перші спроби вирішення проблеми джерела існування того, що є – в міфологіях, релігіях, в натурфілософії перших філософів. Філософія як така ставить за мету перш за все знаходження справжнього Буття і його осмислення.

Наукоподібна філософія йде шляхом визначення поняття Буття і його місця в структурі знання, а також виділяє рівні і типи Буття як об'єктивного існування. У найбільшій мірі концентрував різні аспекти поняття Буття Парменід. Він виділяє основні характеристики Буття – цілісність, істинність добро й красу – і маніфестує єдність думки і Буття. Поділ світу у Платона на світ ідей і на дійсність є початком європейської метафізики і на її заході переходить в марксизмі в розділення матеріального і ідеального Буття. Класифікуючий аналіз Буття у Аристотеля по цю пору служить прикладом для всякого наукоподібного підходу до буття.

У період середньовіччя Буття розглядається з релігійних позицій: справжнє Буття – Бог, світ же несамостійна, створений з ніщо і без турботи Бога зникне в ніщо. Відродження розглядає Буття як природу, з одного боку – самостійну з іншого – потребує людину як творця і господаря.

Новий час акцентує увагу як раз на підвладності Буття людини як оформляє, собирающему з нього світ (як в плані пізнавальному, так і в плані практичному). Це стає причиною "інфляції" поняття Буття – тепер воно сприймається як зовнішнє, невловиме людиною в його пізнанні, а незабаром починає сприйматися як філософська ілюзія. У той же час Енгельс пропонує розгорнуту класифікацію видів Буття з точки зору науки: механічне, хімічне, фізичне, біологічне, соціальне.

Реабілітація поняття Буття у філософії 20 ст. пов'язана з ім'ям Хайдеггера. Він говорить про новий умови розсуду Буття (відмінного від існування) – про поетичну мисленні. Буття – вічно прояснює розкриття присутності.

Сучасна філософія бачить в абсолютизації поняття Буття одну з причин "смерті філософії" в сучасній культурі і акцентує увагу на альтернативи – поняттях Ніщо, Разлічанія, Критики.

Буття, іноді Суще — одне з найважливіших, найабстрактніших світоглядних понять, до яких дійшло людство в процесі свого розвитку.

Основні атрибути буття Буття є філософська категорія, що виражає момент мінливості, невизначеності,безтілесності будь-якого фрагмента реальності. Локальні моделі світу описують окремі аспекти буття набазі насамперед природничонаукових знань. Проте існують і деякізагальні універсальні властивості і закономірності, які називаються атрибутами і проявляються на всіх структурних рівнях буття. Серед них можна виділити зв'язок,рух, простір і час, структурність і системну організацію,структурну і просторову нескінченність, вічність у часі і т.д.