1.3. Законодавчо-нормативне регулювання діяльності комерційних банків
Функції регулювання та банківського нагляду в різних країнах світу виконують центральний банк держави або міністерство фінансів чи належне агенство. Центральний банк є основою фінансово-кредитної системи, чинним законодавством на нього покладається обов’язок стежити за станом і стабільністю фінансового сегменту економіки. В Україні відповідальність за банківський нагляд несе Національний банк України.
Загалом у світі надають перевагу опосередкованому економічному регулюванню банківських операцій, встановлення прямих заборон або лімітів здебільшого не припускається.
Втручання держави в роботу банківської системи в країнах з розвиненою економікою зумовлене історичними традиціями, практикою, економічною політикою і законодавством. Італійські вчені Роккас та Мастропаскуа вважають, що сутність державного впливу на фінансову систему економіки полягає у виконанні двох основних функцій:
1) здійснення грошово-кредитної політики, а саме: контролю і регулювання грошових і фінансових показників економіки для забезпечення стабільності вартості національної грошової одиниці;
2) контролю і регулювання діяльності фінансових посередників, тобто система заходів, за допомогою яких держава забезпечує стабільне та ефективне функціонування фінансових посередників. Запобігає дестабілізайним процесам у цьому секторі.
З урахування стратегічних цілей державного регулювання економіки узагальнена концептуальна схема цілеспрямованості та методології державного регулювання банківської діяльності наведена на рис. 1.1.
Головними інструментами (функціями) державного регулювання цього сектору економіки є:
1) грошово-кредитна політика;
2) державне регулювання банківської ліквідності;
3) державне регулювання банківських ризиків.
Що стосується першої функції, то на сьогодні проведена грошово-кредитна політика, крім свого традиційного завдання - надання економіці ліквідних коштів, необхідних для її нормального функціонування, має на меті досягнення стабільності вартості національної валюти, тобто стабільності цін.
Другу функцію, що полягає в контролі і регулювання діяльності фінансових посередників, як правило, називають терміном «нагляд за фінансовим посередництвом», або «банківський нагляд»
Необхідність нагляду за діяльністю фінансових посередників зумовлена такими причинами:
по-перше необхідність довіри клієнтів щодо здатності фінансових посередників виконують свої забов’язання;
по-друге, забезпечення раціональних масштабів конкуренції на фінансових ринках, недопущення монополії, створення рівності умов і правил для всіх посередників.
Основні принципи ефективного банківського нагляду стали найважливішим міжнародним стандартом регулювання і нагляду за діяльністю в сфері банківського бізнесу. Базельський комітет з банківського нагляду є комітетом з органів банківського нагляду, що був створений керуючими центральних банків країн «великої десятки» у 1975році. Він складається з представників вищих посадових осіб органів банківського нагляду і центральних банків Бельгії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Люксембургу, Швеції, Нідерландів, Швейцарії, Великобританії і США. Як правило, засідання комітету проходять у Банку міжнародних розрахунків у м. Базель, де розташована штаб-квартира постійного секретаріату комітету. Основні принципи були надруковані Базельським комітетом у вересні 1997р. і схвалені міжнародним фінансовим співтовариством на щорічній нараді МВФ і Світового банку в Гонконзі в жовтні 1997р. До принципів у широкому розумінні належать три взаємопов’язаних документи: Принципи, Методологія принципів, Компендіум.
СТРАТЕГІЧНА ЦІЛЬ
Стабільна та ефективна робота банківської системи
ТАКТИЧНІ ЦІЛІ
Запобігання індивідуального ризику
Запобігання системного ризику
Забезпечення дотримання банками законодавства
Стимулювання ефективності банківської системи
ІНСТРУМЕНТИ РЕГУЛЮВАННЯ
Державне регулювання банківської ліквідності
Грошово-кредитна політика держави
Державне регулювання банківських ризиків
Рис.1.1. Цілі та інструменти державного регулювання банківської діяльності
У травні 2003р. базельський комітет банківського нагляду при Банку міжнародних розрахунків оприлюднив новий варіант правил резервування капіталу(Basel II).
З метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов’язань перед вкладниками, а також запобігання неправильного розподілу ресурсів і втрати капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності, в Україні використовують основні принципи банківського нагляду.
Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні №368 від 28.08.2001 року (із змінами) встановлюється певні обмеження щодо проведення банківської діяльності. Зокрема, встановлюється порядок визначення регулятивного капіталу банку та нормативів діяльності:
Нормативи капіталу:
мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1);
адекватність регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2);
адекватність основного капіталу(Н3)
Нормативи ліквідності:
миттєва ліквідність(Н4);
поточна ліквідність (Н5);
короткострокова ліквідність (Н6)
Нормативи кредитного ризику:
максимального розміру кредитного ризику на одному контрагента (Н6);
великих кредитних ризиків (Н8);
максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);
максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерах (Н10);
Нормативи інвестування:
інвестування в цінні папери окремого за кожною установою (Н11);
загальної суми інвестування (Н12);
Норматив ризику загальної відкритої (довгої / короткої) валютної позиції банку (Н13)
Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н7, Н8, Н11, Н12, Н13 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічного нормативу Н3 є основний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10 є статусний капітал банку.
Для регулювання діяльності банків в Україні НБУ застосовуються різноманітні методи та інструменти регулювання, які можна об’єднувати у дві великі групи:
1) адміністративні (прямі) методи та інструменти;
2) економічні (непрямі);
Метою всіх цих методів є підтримка стабільності національної грошової одиниці, регулювання ліквідності банківської системи в межах грошово-кредитної політики, яку проводить НБУ.
Адміністративні (прямі) методи передбачають обмеження, заборони, що встановлює центральний банк відносно кількісних та якісних параметрів діяльності банків. Вони зобов’язані до виконання всіма існуючими банківськими установами.
Економічні (непрямі) методи не передбачають прямих заборон або лімітів, їх дія носить непрямий характер і побудована на економічній зацікавленості комерційного банку діяти відповідно до цих методів.