
- •54. Речові права на чуже майно.
- •55. Найм (оренда) житла.
- •56. Оформлення права на спадщину.
- •57. Поняття зобов’язання. Підстави виникнення зобов’язань.
- •58. Прийняття спадщини. Відмова від спадщини.
- •59. Спільна діяльність.
- •Глава 77. Параграф 1. Загальні положення
- •60. Поняття та особливості договору комерційної концесії.
- •61. Загальні та відмінні риси договорів про виконання робіт.
- •62. Спадкування за заповітом.
- •63. Договори про передачу майна у власність та їх особливості.
- •1. Договір купівлі-продажу
- •2. Договір міни. Бартерний договір.
- •3. Договір безоплатної передачі (дарування).
- •4. Договір поставки. Договір контрактації.
- •64. Поняття договору найму (оренди) та сфера його застосування.
- •65. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Кондиційні зобов’язання.
- •66. Цивільно-правовий договір.
- •67. Поняття та зміст договору найму житла.
- •68. Виконання зобов’язань.
- •69. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
- •70. Поняття та характерні ознаки договору підряду.
66. Цивільно-правовий договір.
Однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'язань закон називає договір (ч. 2 ст. 151 ЦК). Поняття договору розкривається через поняття угоди (право-чину), бо договір є одним із видів угод. Відповідно до ст. 41 ЦК України угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків. Договори — це дво- або багатосторонні угоди.
Договором визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.
Ознаки: 1) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному; 2) договір — це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному тощо), набуваючи там певних специфічних рис.
Як юридичний факт договір належить до правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовуються на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків.
Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань); він установлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.
Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним. Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми договору; право- та дієздатності сторін. Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Розрізняють істотні, звичайні та випадкові умови договору. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк). У договорі може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб.
Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, заповіт, відмова від прийняття спадщини, видача довіреності на вчинення певних дій тощо). Договори, в яких виявлено волю двох осіб, називаються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, підряду, оренди і т. ін.).
Договори, в яких беруть участь більш як дві особи, називаються багатосторонніми (наприклад, договір про сумісну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів, шкіл і т. ін.). Розрізняють договори реальні та консенсуальні. Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід вважати укладеним не з моменту угоди між сторонами про позику, а з моменту, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей).
Консенсуальні договори вважаються укладеними й набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо).
За формою договори можуть бути усними та письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені.
Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладення, якщо іншого не встановлено законом (приміром, договір купівлі-продажу за готівку).
Проста письмова форма застосовується в разі укладення договорів між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, крім договорів, що виконуються під час їх укладення.
Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші.
Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, а угоду належним чином оформили. У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти договір (оферту) і прийняття пропозиції (акцепт).
Часто сторони самі визначають момент набрання договором юридичної сили, тобто момент, з якого договір вважається укладеним. Договору властиві такі загальні функції: ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна та захисна.