6. Види маркетингових цінових стратегій.

Розглянемо варіанти цінових стратегій.

Стратегії ціноутворення, орієнтовані на витрати.

Стратегія високих цін, або стратегія "збирання вершків" — товари спочатку продаються за високими цінами, що значно перевищують ціни на виробництво, а потім фірми поступово знижують їх, пропонуючи товар новим сегментам ринку.

Стратегія характерна для ринкової ситуації, при якій:

продаються товари-новинки, захищені патентами;

попит перевищує пропозицію;

фірма є монополістом на ринку;

низька еластичність попиту — група споживачів, що першою купує товар, менш чутлива до ціни, ніж інші групи;

покупці сприймають високу ціну як свідоцтво високої якості товару;

обмежена конкуренція.

Стратегії, орієнтовані на попит.

Стратегія диференційованих цін передбачає встановлення знижок або надбавок до середнього рівня цін для різних ринків, їх сегментів та споживачів: з урахуванням місцезнаходження ринку, його характеристик, часу здійснення покупок, варіантів товарів та їх модифікацій.

Стратегія диференційованих цін бажана в таких випадках:

ринок легко сегментується;

конкуренти не можуть продавати товари за низькими цінами в тих сегментах, в яких фірма продає товари за високими цінами;

витрати на впровадження політики диференційованих цін перекриваються додатковими надходженнями від їх встановлення;

введення диференційованх цін не суперечить діючому законодавству, а також не викликає у покупців почуття не приязні та образи.

7. Охарактеризуйте специфіку сегментування споживчого ринку.

До основних факторів, за якими може проводитися сегментування споживчих ринків, слід віднести такі (рис).

Рис. Основні фактори сегментування споживчих ринків

1. Географічні факторні

— регіон;

— тип населеного пункту (кількість мешканців);

— щільність населення;

— кліматичні умови.

Поділ покупців за цією ознакою передбачає географічний (територіальний) розподіл ринку: від великого (за групами країн; наприклад, виділення ринку ЄС або ринку країн Східної Європи) до більш дрібного (наприклад, виділення ринків у межах міст). У таких випадках поділ ринку досить часто відбувається з прив'язкою до існуючих адміністративних границь. Може бути й інший підхід: скажімо, можна розділити ринок за принципом кліматичних зон. У цьому випадку при сегментуванні не буде якоїсь особливої прив'язки до адміністративно-територіальних кордонів.

2. Соціально-демографічні фактори:

— вік;

— стать;

— розмір сім'ї;

— стадія життєвого циклу сім'ї;

— кількість дітей;

— рівень доходу;

— освіта;

— національність;

— рід діяльності.

Набір ознак в цілому є досить великим. Багато з них реально використовуються у практиці маркетингової діяльності підприємств. Сегментування ринку з використанням ознак цієї групи можна вважати найбільш поширеним.

8. Фактори внутрішнього середовища маркетингу.

Чинники внутрішнього середовища маркетингу поділяються на ті, що підконтрольні вищому керівництву підприємства, і на ті, що підконтрольні і підзвітні службі маркетингу.

До чинників, підконтрольних вищому керівництву підприємства належать:

— сфера діяльності підприємства;

— загальні цілі підприємства;

— роль маркетингу в загальній діяльності підприємства;

— корпоративна культура;

— інші підприємницькі функції, крім маркетингових.

До чинників, підконтрольних і підзвітних службі маркетингу, належать:

— організація маркетингу (визначення виду маркетингу);

— вибір цільового ринку (розмір ринку, характеристика ринку);

— розробка комплексу маркетингу (4-«Р»);

— формування маркетингових цілей (імідж, прибуток тощо);

— контроль маркетингу (поточний, періодичний).

Зовнішнє середовище маркетингу, у свою чергу, поділяється на мікросередовище і макросередовище. Причому на чинники мікросередовища керівництво підприємства безпосередньо або служба маркетингу опосередковано можуть здійснювати вплив, а на чинники макросередовища це робити значно складніше.

До основних чинників мікросередовища належать: споживачі; постачальники; конкуренти; інші контактні аудиторії.