2. Поняття «гендеру». Гендерні стереотипи української культури (на прикладі творів о.Забужко).

Спосіб письма – чоловічий чи жіночий - рідко коли ставав предметом зацікавлення літературознавців, а сам тематичний комплекс у дослідженні літератури до недавнього часу зводився до певних стереотипів (“образ жінки у літературних творах (чоловіків)”). Від часу визнання ґендеру як категорії аналізу літературного твору та застосування фемінологічного підходу художня література стала стратегічним матеріалом для відкриття “жіночого”.

Ґендер означає стать у її культурному, а не біологічному розумінні. Властивості, які приписують жінці чи чоловікові, вважаються набутими, а не даними від народження. Ґендерний підхід до аналізу літературного твору підкреслює те, що у жінок та чоловіків різне сприйняття літературної діяльності, і включає в себе елементи декількох літературних методів.

Одним із ключових моментів ґендерного підходу стала теорія жіночого письма , що знайшла своє втілення у конкретних літературних творах (тексти Маргарет Дюрас, Джосет Фера, Гелен Сіксу, Вірджинії Вулф, Колет та ін.), а також в однойменній феміністичній концепції. Теоретичні засади жіночого письма поєднують критерії, запозичені з інших наук (психоаналізу та лінгвістики) з методом деконструкції французьких постструктуралістів.

Оксана Забужко Роман «Польові дослідж з укр сексу» - укр бестселер, про це свідчить кількість його перевидань.

Критики: 1.категоричне неприйняття як «змісту», так і «форми» твору;2.— дещо прийма­ється, дещо відкидається; 3.намагається з'ясувати, в чому ж полягає новизна твору для укр культури.

Т. Щербаченко, наголосила з приводу усієї творчості письменниці: «гостра автобіографічність забужчиної прози штовхає до того, аби все її (наше?) жит­тя розглядати як жанр». Т. Гундорова, підкресливши, що О. Забужко намагалася написати жіночий роман, тобто твір масової літ-ри, який «зростається з інтелектуальним есеєм, переплітаючи прозу й віршовану мову, патріотику та риторику». Н. Зборовська вважає, що у «Польових дослідженнях» утверджується жіноча цінність національного світу. Вона стверджує, що темою роману є не людське зло, а проблема нереалізованості укр людини, вибір якої невтішний: між небуттям і буттям, що вбиває. Т. Гундорова констатувала, що Забужко показує окрему любовну драму як глибоку колоніальну трав­му, яка вразила цілий народ і зруйнувала інтимний про­стір роду»; О. Корабльова — що О. Забужко здійснила аналіз наслідків тоталітарного режиму у сфері сексуально­го життя, провівши аналогії між власною самотністю й са­мотністю України. Т. Гундорова оптимістично за­фіксувала напружений пошук порозуміння двох статей: «Попри радикально феміністичні коментарі, «Польові дос­лідж» передають ліберальну візію жіночого самоствер­дження, потребу любові, тугу за материнством». Н. Зборовська відмовляєть­ся назвати його «феміністичним романом».

“Польові дослідж зяв в літ-рі як опозиція чи протест проти образу жінки пропонованого 80-ками ,тобто жінки як обєкта сексуальної насолоди, жінки духовно пустої, немприйняття жінки як індивідіума. 90-ці інтерпретують образ жінки як вічне зло, від якого деградує чоловіцтво. Це перший укртвір, в центрі якого образ жінки ,який викладено у сповідально-звітницькій манері письма. Проблеми твору: національної самоідентифікації особистості; гендерного опозитивного світосприйняття; проблема розвитку посттоталітарного суспільства і розвитку людини в ньому; людської самоідентифікації (становлення особистості). Наскрізна думка: в Україні деградували сильні чоловіки і функцію сильної статі перейняла на себе жінка. Жіноча Духовність набагато вища за чоловічу ,що робить її життя складнішою. У романі – 1.відбув психоаналіз невідбутої жінки у невідбутому просторі, 2. жінка ,якій ніколи не вдастся досягнути самої себе.

Інші твори у них чимало автобіо­графічних мотивів (оповідання «Сестро, сестро», повісті «Дівчатка» й «Інопланетянка»). Іноді у них порушуються табуйовані теми, наприклад лесбійство у «Дівчатках».

Стиль: Фраза О. Забужко може розтягуватися на сторін­ку. Хоча їй і притаманне синтаксичне членування, проте ця фраза езо­терична — «надиктована ззовні», нервова, тобто переваж­но вона не розгортається, а нагнітається. Слова, що ринуть самі собою, — жодного з них не дасться свавільно змінити. Здається, письменниця потребує надто багато слів для того, щоб серед них знайти потрібне. Можливо, саме тому її проза така багатослівна.

Творчість О.Забужко:

- орієнтована на пізнання себе

- Головне: пошук власної ідентичність і що відрізняє жінку від інших

- Місце жінки у сучасному суспільстві і її роль у ньому

- Гендерна опозиційність: жінка – платонічне, якісне; чоловік – кількісне, фізіологічне.

Її турбують філософські питання, які переважно залиша­ються без відповіді. Довіряючи підсвідомості у творчості, вона водночас культивує раціональне ставлення до життя, порушуючи феміністичну проблему, продовжує оберігати традицію, наголошуючи на культурному контексті, не може відмовитися від ідеї опору. Образно: О. Забужко пе­ребуває на межі. Цим вона й цікава.