2. Філологічна школа

Філологічна школа, що почала формуватись з середини XIX ст., базувалася на вченні основоположника естетики А. Баумгартена (1714–1762) про естетику як теорію чуттєвого пізнання художніх явищ. Головна ідея філологічного методу полягала в тому, що основним критерієм оцінки твору мистецтва є краса, а не його суспільна корисність. Така думка простежувалась у роботах Ш. Сент-Бева, Т. Готьє, „парнасців" (Леконт де Ліль, Ередіа, Прюдом та ін.). Найвідомішими теоретиками філологічного напряму на початку XX cт. стали француз Анрі Бергсон (1859–1941) та італієць Бенедетто Кроче (1866–1952). У творах цих мислителів на зміну раціонального і логічного в пізнанні приходить інтуїція та підсвідомість, які тільки й здатні проникати в глибину художніх візій та образів. Б. Кроче називає твір „естетичним фактом", який слід тлумачити тільки з точки зору форми.

3. Технології організації самостійної навчальної діяльності школярів.

Суттєві передумови, які сприяють ефективності організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності, складають такі фактори: -формування й розвиток позитивної мотивації учіння, що включає формування пізнавальних потреб і виховання стійких пізнавальних інтересів, передбачає використання різних прийомів у системі розвиваючого навчання і правильного стиля відносин між учителем й учнями; -гармонійне поєднання алгоритмічного й евристичного у навчанні сприяє раціональній організації самостійної діяльності школярів у процесі навчання математики; -урахування навчально-пізнавальних можливостей, індивідуальних здібностей та вікових особливостей школярів у процесі організації їх самостійної навчально-пізнавальної діяльності. До організації самостійної роботи учнів висунуто такі методичні вимоги: Кожна самостійна робота повинна відповідати меті та завданням вивчення матеріалу, передбачати поетапне просування від незнання до знання. Типи та види самостійних робіт повинні відповідати реальним навчальним можливостям учнів, рівням їх самостійності та специфіці навчального матеріалу, що вивчається. Методична система організації самостійної діяльності школярів повинна відповідати психологічним та дидактичним принципам розвиваючого навчання. Вибір організаційних форм (фронтальна, групова, індивідуальна) та їх гармонійне поєднання повинні здійснюватися з урахуванням цілей і завдань навчання, специфіки матеріалу, що вивчається, особливостей класу вцілому та окремих його учнів. Організація самостійної роботи на уроці повинна органічно поєднуватися з виконанням домашніх завдань, які повинні пропонуватися учням диференційовано, та проведенням позакласної роботи з математики. Найбільш дієвим фактором у формуванні й розвитку самостійності та пізнавальної активності школярів є позакласна робота з математики, яка повинна стати логічним продовженням навчальної роботи на уроці й плануватися як важливий елемент цілісної системи організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів. Методична система організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів повинна відповідати вимогам диференціації та індивідуалізації навчання; ураховувати використання сучасних педагогічних та інформаційних технологій навчання. Організація самостійної навчально-пізнавальної діяльності повинна включати такі етапи: стимулююче мотиваційний; навчаючий; діагностико-корегуючий та контролююче-оцінний. У зв’язку з цим у тематичному плані вчителю потрібно відобразити різні види самостійних робіт та розробити перспективне планування відповідних домашніх завдань. Факультативних заняттях та в позакласній роботі сприяє формуванню самостійності й пізнавальної активності школярів, підвищенню успішності та якості їх знань, навичок і умінь, формує стійкий пізнавальний інтерес, розвиває творчу особистість.

Підбір засобів навчання для організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності школярів передбачає комплексне поєднання традиційних засобів (таблиці, дидактичні матеріали, індивідуальні картки, графопроектор з плівками) з комп’ютерною підтримкою навчального процесу. Використання різноманітних засобів навчання дозволяє вчителеві цілеспрямовано й ефективно керувати процесом самостійної діяльності учнів, сприяє підвищенню рівня самостійності в опануванні нових знань, формує елементи інформаційної культури учнів і, разом з тим, стимулює інтерес учнів до вивчення математики, готує їх до неперервної освіти в майбутньому. Вибір засобів навчання слід здійснювати, враховуючи зміст матеріалу, який вивчається, вікові особливості учнів, завдання уроку та мету даної самостійної роботи вцілому. Особливу роль у організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів відіграють факультативні заняття та позакласна робота (гуртки, підготовка та проведення тематичних вечорів, тижнів математики, олімпіад). Їх організація й проведення повинні бути тісно пов’язані з навчальною роботою на уроках і вдома. Позакласна робота не повинна бути епізодичною, вона має передбачатися в системі занять та ретельно плануватися. Значну увагу під час факультативних та позакласних занять слід приділити роботі учнів з науково-популярною літературою, довідниками, з навчаючими й контролюючими програмами комп’ютерної підтримки процесу навчання.

БІЛЕТ№22

1. Теорії походження української мови.Над проблемою походження української мови вчені почали замислюватися задовго до здобуття Україною незалежності, ще в ХІХ ст. Першим ґрунтовним дослідженням з історичної фонетики української мови, де порушено питання про час її формування, була праця П. Г. Житецького «Очерк звуковой истории малорусского наречия», надрукована 1876 р. у київських «Университетских известиях». Учений дійшов висновку, що основні риси українського вокалізму (тобто системи голосних звуків) сформувались уже в ХІІ–ХІІІ ст.

Спільне і відмінне у концепціях провідних науковців

Мовознавці	Загальна хар-ка концепцій	Спільні погляди мовознавців	Відмінне у поглядах мовознавців
Ю.Шевельов, О. Горбач,Г. Півторак, Ю.Карпенко, В. Німчук, О. Царук	Укр вчені-мовознавці, які обстоювали ідею самостійного розвитку української мови, а не її діалектного походження від російської мови.	1. Історія укр мови почин від прасло в'янської доби. 2. Існування спільно східно-слов'янського етапу в історії укр мови. 3. Окремою є доба ХІ–ХІІІ (XIV) ст. 4. Окремою є доба XIV(XV) — XVІІІ ст. 5. Новоукр доба настала в кінці ХІІІ ст. Або на поч. XІХ ст. 6. Поодиноким є виділення індо-європейського та балто-слов'янського етапів. Проте період середньоукр мови інтерпретується і звідси називається по-різному. Неоднаково іменується період нової укр мови.	1. Ю. Шевельов наголошує на тому, що укр мова починає своє існування від VІІ ст. — протоукр мова (VІІ–ХІ ст.). 2. За О. Горбачем, від 500/800–900/1000 рр. функціонує протосхідно-слов'янська доба, а укр мова виникає у її двох діалектах у ХІ/ХІІ–ХV ст. 3. За Ю. Шевельовим, доба нової укр мови розпочин ХІХ ст., а за класифікацією В. Німчука — в ХVІІ ст. 4. Найбільш схожі класифікації Ю. Шевельова та Ю. Карпенка, але останній починає свою періодизацію від праслов'янської мови (кінець 2 тис. до н. е.) і виділяє період існування спільносхіднослов'янської мови (ІV–Х ст.) 5. О. Царук заперечує тріалістичний розподіл слов'янських мов, пропонуючи дуалістичну дистрибуцію, за якою українська мова більше наближена до польської, білоруської, а не до російської.
М.Максимович, П.Житецький, О. Потебня	Укр вчені-мовознавці ХІХ ст., вступали у дискусії з російськими мовознавцями, обстоюючи автох-тонність української мови.	1. Укр мова почала формув на території Південної Русі у Х–ХІ ст. 2. Розвинулася з наріччя, на одне з яких розпалася спільноросійська мова у Х–ХІ ст 3. У Київській Русі панував звуковий тип наріччя, характерний для Галичини.	За М. Максимовичем, час формування української мови — Х–ХІ ст., а за версією О. Потебні, розподіл руської мови відбувся перед ХІ ст.
М. Погодін, О.Соболевський	Росі вчені-мовознавці ХІХ ст. наголошували на тому, що в стародавньому Києві та на Київщині жили до татаро-мон-гольської навали росіяни.	1. До кінця ХІV ст. у Києві жили росіяни 2. Київський говір належить не до української мови, а до російської. 3. Укр мова розвинулася від рос мови, почала самостійне існування з ХV ст.	—
Ф.Медведєв, М.Жовтобрюх, Ф.Філін	Радянські науковці, які висунули офіційну усталену концепцію радянської історіографії.	ХІV ст. — початок самостійної історії східнослов'янських народностей та їхніх мов.	М. Жовтобрюх наголошує на тому, що в межах єдиної давньоруської мови розвивалися з другої пол. ХІІ–ХІІІ ст. діалектні риси інших мов, як наслідок — відмежування північно-східної діалектної зони від південно-західної.
О.Шахматов, А.Кримський, Л.Булаховський	Учені-мовознавці ХХ ст. наголошують на розвитку укр мови на основі російської.	1. Малоруська мова походить із спільноруської мови. 2. Існував період східнослов'янської єдності. 3. Процес розпаду колишньої східнослов'янської єдності на діалекти, говірки.	1.   А. Кримський називає укр мову південно-руською, формація якої починається у ХІІ ст. 2. За О. Шахматовим, укр мова виникає після розпаду давньоруської мови у ХІV ст., що було пов'язане з поділом Київської Русі на кілька князівств. 3. За періодизацією Л. Булаховського, існував період східнослов'янської єдності (ІХ–Х ст.), у А. Кримського — праруська єдність (до ІХ ст.), у О. Шахматова — спільноруська прамова.

Порівнюючи різні концепції, можна зробити висновок, що радянські вчені датували народження української мови XIV ст.; мовознавці ХІХ–ХІ ст., а більшість сучасних українських науковців наголошували на тому, що українська мова почала самостійно функціонувати від кінця VI століття. Матеріали таблиць засвідчують різноманіття концепцій, гіпотез і поглядів на проблему походження української мови та генеалогічну дистрибуцію слов'янських мов.