- •1. Мова і суспільство
- •2. Література як вид мистецтва. Основні етапи історичного становлення літератури. Види літературно-художньої творчості.
- •3. Концептуальні засади комунік методики навчання укр мови
- •1. Мова як особлива знакова система.
- •2. Художній образ як форма відображення дійсності. Структура, види та типи художніх образів.
- •3. Концептуальні засади когнітивної методики навчання української мови.
- •1. Мова, мислення і свідомість.
- •2. Структура і елементи змістової організації літературно-художнього твору.
- •3. Компетентнісний підхід до навчання мови та літератури.
- •1. Мовна система та її структура.
- •2. Структура і елементи внутрішньої форми художнього твору.
- •3. Актуальні проблеми навчання української мови у двомовному середовищі.
- •1. Мова і мовлення - дві іпостасі лінгвальної дійсності.
- •2. Художньо-мовленнєва організація літературного твору. Засоби увиразнення мовлення художньому творі: тропи і стилістичні фігури
- •3. Навчання мови на основі тексту.
- •Актуальні проблеми сучасного мовознавства.
- •Родовий та жанрово-видовий поділ літератури.
- •3. Ситуативні завдання як засіб формування мовленнєвих і комунікативних умінь.
- •1. Основні і проміжні рівні мовної системи.
- •2. Романтизм та його прояви в українській літературі. Реалізм як творчий метод і як основа формування літературного напряму у хіх-хх ст.
- •3. Особистісно орієнтований підхід до викладання мови та літератури
- •Семантична структура і мовні значення.
- •2. Літературний процес. Закономірності й парадокси літературного процесу.
- •3. Міжпредметна інтеграція як перспективний напрям реалізації новітніх технологій.
- •1. Загальне мовознавство як наука.
- •2.Літературний розвиток. Літературні напрямки XVI - XIX ст.
- •3. Проблемне навчання на уроках мови та літератури
- •Історичний розвиток мови.
- •Модернізм. Літературні напрямки модернізму.
- •Пошукове (евристичне) навчання на уроках мови та літератури.
- •1. Лінгвістична концепція о. Потебні
- •2. Інтерпретація художнього твору
- •3. Вивчення програмового матеріалу укрупненими частинами на уроках мови та літератури
- •1. Лінгвістична концепція ф. Де Соссюра
- •2. Стиль, творчий метод, тип творчості
- •3. Розвиток творчої особистості учня на уроках мови та літератури.
- •1. Сучасне українське мовознавство: проблемно-регіональний огляд
- •2. Методологія сучасного літературознавства
- •1. Становлення порівняльно-історичного мовознавства
- •2. Герменевтика як складова світового літературознавства.
- •3. Інноваційні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови.
- •1. Українська звернена мова у контексті теорі функціональної граматики
- •2. Історія створення Кримської спілки письменників України. Образ рідної землі у творчості письменників-земляків. Літературний доробок Данила Кононенка.
- •3. Активні методи на уроках мови та літератури
- •1. Кличний відмінок – специфічна морфологічна риса укр.. Мови. Особливості вираження граматичного значення кличного відмінка.
- •3. Аналітично, спеціальною інтонацією.
- •2. Літературне краєзнавство як спеціальна галузь науки про літературу. Кримські мотиви у творчості письменників-класиків.
- •3. Використання інтерактивних технологій на уроках української літератури.
- •1.Семантичний та формально граматичний показники наказового способу(імперативу) у сулм
- •2. Творчість письменників Криму та Севастополя
- •3. Ігрові методи та прийоми на уроках мови та літератури.
- •1. Найдавніші риси української мови.
- •Українсько-кримськотатарські літературні зв'язки. Трагедія кримськотатарського народу в поезії о.Корсовецького «Чокрак» та повісті е. Умерова «Чорні ешелони».
- •3. Групові методи та форми роботи на уроках мови та літератури.
- •1. Розквіт староукраїнської літературної мови 17- першої чверті 18 століття та причини її занепаду.
- •2. Світова феміністична теорія і критика
- •3. Методика використання технологій кооперативного навчання
- •1. Укр мова як інструмент реанімації національної свідомості. Роль і.Котляревського і т. Шевченка у становленні нової укр літературної мови.
- •2. Український постмодернізм. Періодизація постмодерного періоду в сучасній українській літературі. Провідні естетичні орієнтації.
- •3. Навчальні технології організації Проектної діяльності у школі
- •1. Політика українізації 20-30-ті рр. XX ст. Мовна концепція Миколи Скрипника.
- •2. Філологічна школа
- •3. Технології організації самостійної навчальної діяльності школярів.
- •2.Принципи, здобутки і втрати в літературознавстві фрейдівського і юнгівського психоаналізу як різновиду психологічного напряму в історичній школі.
- •3. Програмоване навчання на уроках мови та літератури, сучасні електронні засоби навчання
- •1. Історія становлення української графіки.
- •Поняття «гендеру». Гендерні стереотипи української культури (на прикладі творів о.Забужко).
- •Інформаційно-комунікативні технології на уроках мови та літератури. Комп’ютерні технології на уроках мови та літератури.
- •1. Особливості нормування українського правопису.
- •Світоглядні константи в структурі жіночого письма к. Хх – поч. Ххi ст.
- •Сучасні технології контролю та оцінки начальних досягнень учнів: метод портфоліо, тести.
- •1. Сучасні проблеми нормування української літературної мови
- •Особливості літературного процесу к.Хх – поч.Ххi ст. Напрями сучасного літературознавства.
2. Український постмодернізм. Періодизація постмодерного періоду в сучасній українській літературі. Провідні естетичні орієнтації.
Модернізм |
Постмодернізм |
Закрита форма |
Відкрита форма |
Романтизм, символізм |
Дадаїзм, парафізика |
Мета |
Гра |
Майстерність |
Вичерпність, мовчання |
Закінчений твір |
Гепенінг, перформанс |
Присутність |
Відсутність |
Центрування |
Розсіювання |
Жанр, межі |
Текст, інтертекст |
Семантика |
Риторика |
Метафора |
Метонімія |
Читання |
Письмо |
Метафізика |
Іронія |
Трансцендентне |
Іманентне |
Фалоцентризм |
Андрогінність |
Параноя |
Шизофренія |
Українська дискусія довкола постмодернізму не була автономною в межах україномовного культурного простору. Адже її учасники реагували на тексти й ідеї європейського контексту. Внаслідок дискусії з'ясувалося, що український постмодернізм був передусім антитезою не модернізму, яким цікавився і з яким співіснував, а тоталітаризму і соцреалізму. Саме їх він заперечував, шукаючи опертя в українському протеїстичному модернізмі.
Основними джерелами виникнення постмодернізму, за спостереженнями М. Павлишина, були:
1) невдача проекту модерності з його раціоналістською самовпевненістю, амбіцією рятівника людства, претензією на загальнолюдськість;
перебування суб'єкта вже після історії: «історія»,«великі розповіді» закінчилися — людина має влаштовуватися в сучасному;
скептичність щодо будь-яких систем та ідеологій;
іронія, гра, цитування;
змішування жанрів, рівнів мовлення, високої іпопулярної культури;
деконструкція, тобто розвінчування ідеологій та ієрархій цінностей, розмаскування ідеологій задля дестабілізації ідеології взагалі.
Більшість українських критиків зайняла в оцінюванні постмодернізму консервативну позицію: І. Фізер протиставив йому вагомий філософський контекст, О. Пахльовська — контекст української культури, що знаходилася в опозиції до насилля «великих систем», Є. Баран як популяризатор українського слова виступив за збереження чистоти української традиції, С. Квіт з націоналістичної точки зору обстоює «високе» мистецтво, О. Яровий — із совєтських позицій. Ці критики вимагали критичного ставлення до постмодернізму і навіть відмови від нього. Перша спроба класифікувати актуальну українську літературу належить Володимиру Єшкілєву, який у «Плеромі З '98: Малій українській енциклопедії актуальної літератури» виокремив у ній ТР (тестаментарно-рустикальний), тобто традиційний, ПМ (постмодерний), НМ (неомодерний) дискурси та запропонував генераційний принцип поділу письменників ПМ-дискурсу:
Вісімдесятники, які вийшли з андеграунду (Г. Петросаняк, Ю. Винничук, Ю. Андрухович, В. Неборак, О. Ірванець, Є. Пашковський).
Дев'яностники (Т. Прохасько, І. Андрусяк, І. Ципердюк, Р. Кухарук).
Генераційний принцип обстоює Леся Демська, зауважуючи, що «проблему зміни поколінь варто замінити на "явище зміни поколінь та проблему реляцій (з іншими поколіннями, суспільством, культурою тощо)"». У статті «Справжнє обличчя літературного покоління дев'яностих -— спроба ідентифікації» дослідниця подає визначення літературного покоління за польським шкільним словником: літературне покоління — це група письменників, що народилися приблизно в один і той самий час, зі спільним життєвим досвідом.
Суттєво, що дослідниця відокремлює від шістдесятництва дисидентську літературу, яку в першій половині 90-х було включено до офіційного канону, саме тому, за Т. Гундоровою, образ Стуса — жертви совєтської системи затулив образ Стуса — видатного поета. При цьому вона фіксує три провідні на той час культурні й естетичні орієнтації: неонародництво, неомодернізм, постмодернізм. З цими орієнтаціями збігається генераційний принцип, за яким у 90-ті роки співіснувано три генерації:
1)письменники-шістдесятники (Л. Костенко, Вал. Шевчук, Д. Павличко, В. Дрозд, Ю. Мушкетик) і дисиденти(М. Руденко, І. Калинець); 2) письменники схилку совєтської імперії (І. Римарук, В. Герасим'юк, О. Забужко, Н. Білоцерківець, Л. Таран, Ю. Андрухович, К. Москалець, В. Неборак), яких прийнято називати «вісімдесятниками». Це покоління було не таким політично заангажованим, як попереднє, в його творчості вже простежуються постмодерні тенденції (Ю. Андрухович, В. Цибулько, В. Неборак). Водночас частина цього покоління (Є. Пашковський, В. Медвідь) культивує неомодерну ідею високої літератури; 3) покоління «дев'яностників», якому властивий естетичний плюралізм — від класицизму до авангарду. Лідером його є С. Жадан. Літератори переважно цікавлятьсяукраїнським бароко, Відродженням 20-х років XX ст.,модернізмом, авангардизмом.
Отже, на сьогодні в українському літературознавстві існують три основні класифікації сучасної літератури: перша заснована на генераційному принципі, друга — географічному, третя — на принципі естетичної, стильової орієнтації, яка видається центральною.